Пробудження: 2036-й
17-18 глави17
Останніми місяцями Сергій дедалі частіше подумки повертався до подій тринадцятирічної давнини: до їхнього з Настею «форпосту» в заміському будинку її батьків, до зухвалого замаху групи дракорептилоїдних убивць на їхні життя та до порятунку екіпажем корабля ГФС, який прибув в останню мить.
Дивний збіг: двічі протягом одного тижня про ту саму ніч йому нагадувала й сама Настя. І не просто у вигляді спогадів — під час енергопрактик їй з`являвся образ старшого з тієї групи — величезної драконоподібної сутності — лускатої, з крижаними рептильними очима.
Ці спалахи пам`яті, реакція підсвідомості, можливо, були пов`язані й з обміном «полоненими», який готувався ще місяць тому в межах тимчасового перемир`я із «сірими». До списку на обмін якраз входила і та сутність. І що найбільше дивувало Сергія: якщо Настя відчувала це як загрозу, що дедалі зростає, то він, навпаки, був переконаний — саме з цим рептилоїдом пов`язане розв`язання якоїсь неймовірно важливої, можливо, ключової проблеми.
Пригадуючи ту ніч — крижані, неживі очі сутності п`ятої вимірності, яка вже готувалася віддати наказ своїм васалам-убивцям знищити їх із Настею, — Сергій дедалі частіше зосереджувався на іншому: як встиг помітити в її очах тінь сумніву, що, як йому здалося, йшла з глибин підсвідомості, а можливо — і з її минулих втілень. І він був упевнений: якби не викликана цим мить вагання, їм би не жити.
Потім прибув корабель ГФС, який затримався через гравітаційний удар «сірих», і зрештою взяв у полон усіх трьох істот.
Тоді, дивлячись лише кілька миттєвостей у червоні, ніби прикриті поволокою, очі ворога, Сергій раптом побачив, як перед ним виникають картини з його минулих життів. Щось усередині підказувало йому: це були фрагменти саме його минулих життів. Вони змінювали одна одну, аж доки йому не показали невідому планету й маленьку дитину-рептилоїда в оточенні великої родини. Тієї ж миті зіниці ворога розширилися. Здавалося, він бачив те саме.
І після цього Сергій, керований якимось внутрішнім імпульсом, не переставав цікавитися подальшою долею командира загону вбивць — умовами його утримання та можливим обміном. Це викликало здивування у співробітників ГФС, відданих землянам, але безжальних до ворогів. Для них проявляти бодай щось схоже на співчуття до дракорептилоїдної сутності, яка колись полювала на нього та його дружину, було за межею розуміння.
Не розуміла цього й Настя. І лише її мама, Марія Сергіївна — контактер, гуру духовних практик і досвідчена цілителька, — бачила в поведінці зятя цілком логічний причинно-наслідковий зв`язок «часу і простору».
Сам Сергій теж до кінця не розумів себе. Але все ж два тижні тому наполіг на зустрічі з тим, хто колись мав стати його катом і був найстрашнішим кошмаром усього його життя.
За наявними у Федерації даними, створити подібного клона, скажімо, на рівні технологій середньорозвиненої дракорептилоїдної цивілізації, з якою ГФС має давні конфлікти, можна було всього за тиждень. Отримати потрібну для цього ДНК не становило жодних труднощів: кров співробітників зберігається в банку крові лікарні (для екстрених випадків), а ще простіше — взяти зразок із поверхні склянки, якою нещодавно користувалися.
Втім, усі, хто був посвячений у тему рептилоїдних клонів, добре знали і їхні слабкі сторони: труднощі з розпізнаванням складної музики та нездатність розуміти справжній зміст ідіом, образних висловів — незбагненних для них через своєрідний збій еволюційного розвитку.
Але головною перешкодою залишався не сам процес створення, а доставка такого нелегкого «біоматеріалу» на Землю крізь установлений ГФС гравітаційний фільтр для всіх недружніх цивілізацій.
Після доповіді про перебіг розслідування — кожен своєму «керівництву», — Сергій і Дхар`Ні швидко отримали дозвіл застосувати до «таксиста» так звані гуманні методи впливу.
Приблизно в цей самий час Сергія несподівано викликав на зв`язок начальник особливої в`язниці — секретної установи, створеної з ініціативи ГФС для утримання інопланетних злочинців. Зустріч із ним просив один із давніх ув`язнених із незвичайною історією полону.
Сергій і Дхар`Ні, поміркувавши над цією дивною, майже безглуздою на тлі нинішніх подій інформацією, вирішили відвідати в`язницю одразу після підготовки зустрічі з представниками Пегаса.
18
Першу частину шляху Сергій подолав на комфортному електромобілі, нова система охолодження якого перетворювала холодоагент віжразу на найчистіше повітря. Автомобілів на цьому автобані після заборони бензинових двигунів стало значно менше, і керувати машиною тепер було суцільне задоволення. Після ідентифікації особи та введення пункту призначення основні функції брав на себе бортовий комп`ютер. Залишалося лише обрати музику — і можна було повністю розслабитися або, навпаки, зосередитися на чомусь важливому.
Від моменту висадки на Землю кораблів ГФС дорогам і містам поки що приділялося мало уваги — це не входило до числа першочергових завдань. Більшість побаченого за вікном майже не відрізнялася від колишнього життя. Але були й очевидні зміни: найчистіше повітря, відсутність реклами, закриті автозаправки (їх замінили станції заряджання електромобілів), а також підземні тунелі: прохолодні влітку, теплі взимку, з місцями для відпочинку й кафе під прозорими куполами, з висадженими декоративними деревами та дивовижними квітами.
Кожні двадцять кілометрів траплялися своєрідні пости: поліція, «швидка допомога», ремонтна служба, мінімаркет. Тут-таки — зв`язок, генератори для підзаряджання телефонів і все, що могло знадобитися під час довгої дороги.
У містах, на відміну від автобанів, подібні пости розташовувалися майже в кожному кварталі, хоча виглядали значно скромніше: воєнізований патруль Муніципальних сил правопорядку (виключно із землян) і «швидка». Проте головним елементом нового міського ландшафту стали зовсім не пости і навіть не космольоти, що зависли в небі, а величезні будівлі у формі тетраедра (тригранної піраміди), які зводили в кожному районі. Тимчасові володіння прибульців на Землі, щось на кшталт посольств.
«Піраміди», як їх прозвали в народі, використовувалися не лише для офіційних зустрічей: у них створювали умови для контактів з істотами різних мірностей свідомості та щільності тіл — як щільноматеріальних, так і тонкоматеріальних. Від самого лише вигляду цих пірамід Сергій щоразу відчував легке напруження — ніби всередині цих грандіозних споруд час і простір плинули за іншими законами, чужими людському сприйняттю.
Другу частину шляху Сергій провів уже у вертольоті. І попри свій статус — вже з зав`язаними очима. Близько сорока хвилин у повітрі — і гвинтокрил приземлився поруч із масивною спорудою бункерного типу, оточеною височенними соснами.
Після надмірної, на думку Сергія, контролю особи за допомогою явно позаземної апаратури його — вже без пов`язки — супроводили на третій підземний рівень.
Масивні двері відчинилися на диво тихо, і він опинився в невеликому приміщенні: дві відеокамери, вмонтовані в підлогу стільці та величезний металевий куб — щось на кшталт навороченого сейфа.
Офіцер супроводу, переконавшись, що броньовані двері увійшли у свої пази, натисканням кнопки прочинив броньоване вікно куба. Ще одне натискання — і всередині куба спалахнуло світло, оголивши темно-зелену лускату постать...
Київ, липень 2025