Пробудження: 2036-й
Частина 30-31 30
«Тарілка» легко відірвалася від майданчика й почала плавно набирати висоту. Пілот, усупереч налагодженій системі навігації, був змушений дотримуватися інструкції польотів «на малих висотах» і до встановленої позначки у 14 000 метрів вів корабель на принизливо малій швидкості. І лише потім перейшов на автопілот, дозволяючи судну рухатися хоча б зі швидкістю найкращих земних лайнерів.
«Що поробиш, — міркував він, — такі реалії польотів поблизу поверхні маловивчених планет». І річ була не лише в тому, що люди ще не досягли рівня, який дозволяв би безпечно координувати польоти своїх та інопланетних апаратів. Значно більше проблем завдавала недосвідченість самих пілотів ГФС, не звиклих до таких умов пілотування. Не обходилося й без зіткнень — із вантажними вертушками, вертольотами-таксі, легкомоторними літаками й навіть аеробусами.
Попри низьку ефективність човника під час польотів поблизу Землі та на короткі відстані, він усе ж дозволяв дістатися потрібного місця набагато швидше за будь-який електромобіль. Економія навіть години зараз мала значення: керівництво давно чекало на доповідь про завершення розслідування, щоб ухвалити рішення — переносити брифінг чи ні.
У якийсь момент пролунали слова пілота, які завдяки старанням Дхар’Ні стали зрозумілими й Сергію: вони заходили на посадку.
А буквально за кілька секунд пілот знову порушив тишу. Тепер у його голосі виразно звучала тривога. І коли Дхар’Ні, переговоривши з пілотом і ще з кимось закритим каналом, опанував емоції, Сергій почув:
— Щойно... кілька наших кораблів були атаковані ескадрильєю «сірих». За повідомленнями, що надходять, тисячі людей досі спостерігають, як падають палаючі уламки...
31
Ще до приземлення, на висоті близько кілометра, вони помітили одразу два бойові «човники» ГФС і незвичну метушню навколо бетонних споруд. Сигнал тривоги привів у рух не лише штатну охорону, а й спецпідрозділи, призначені для відбиття вторгнення — як із землі, так і з повітря. Усе — у суворій відповідності до протоколу, погодженого з ГФС.
Сергій вирішив першим порушити тишу.
— Що це може означати? — запитав він Дхар’Ні, коли вони вже рухалися підземними лабіринтами в’язниці, розбудженої тривогою.
— Інформація відсутня, — сухо, майже механічно відповів той.
— Але ж у тебе, напевно, є якісь ідеї, припущення?
— Ми не звикли мислити категоріями припущень. Будь-які з них — лише ймовірнісні конструкції й тому непридатні для серйозної оцінки ситуації. Ти й сам це знаєш...
Дхар’Ні був надто емоційним — фактично на межі. І це було йому зовсім не властиво.
— Звісно, знаю... — Сергій відчув внутрішнє напруження колеги й не збирався цього приховувати. Більше того, було не до сентиментів — потрібна була внутрішня концентрація, свого роду холодний душ. І насамперед для самого Дхар’Ні.
Тому Сергій продовжив розмову, свідомо провокуючи напарника, щоб вивести його зі стану раптової пригніченості:
— І все ж. Я ж знаю про ваші унікальні технології на основі кристалів, заряджених енергією вибуху наднових зір, що дозволяють майже зазирати в майбутнє — бачити його найімовірніші гілки реальності. Але я зараз не про це. Є ж і інший спосіб отримання точних відповідей — наприклад, прямий контакт зі своїм Атманом*, що, як ти сам казав, краще вдається більш розвиненим істотам — таким, як ви, представникам п’ятої та вищих мірностей.. Здається, ти вже використовував це... Я розумію твій стан, але, попри трагедію, що сталася, тобі треба зібратися й почати мислити раціонально.
———
*Атман — вічна, незмінна духовна сутність, вище «Я», індивідуальна свідомість, у своїй глибинній природі тотожна універсальному абсолютному духу (Прим. авт.).*
———
Дхар’Ні зупинився.
— Гаразд... Але це лише моя точка зору. Як ви кажете: «домисли». Так от, якщо врахувати, що навіть ми з тобою — не останні фігури в структурі безпеки ГФС — не мали ані найменшої інформації про можливість подібного сценарію, то ця атака або наслідок фатальної неузгодженості в переговорних процесах, або результат того, що агресивні інстинкти дракорептилоїдних цивілізацій знову взяли гору над розумом.
— І як думаєш, чого нам тепер чекати?
Дхар’Ні важко зітхнув.
— Знову ж таки, це лише мої судження... Ні до чого доброго все це не призведе. А найнебезпечніше — можлива ескалація конфлікту. Боюся навіть думати про це. Тим більше що думка матеріальна й може притягувати небажані події.
Він став помітно спокійнішим.
— З іншого боку, зважаючи на те, що ось уже хвилин сім-вісім немає нових тривожних повідомлень, є шанс, що на цьому все й закінчиться. Але навіть якщо й так, це лише підтверджує: перемир’я стає дедалі хиткішим. Треба терміново шукати вихід із кризи, що назріває. Зокрема, змінювати сам підхід до діалогу з противником.
— Ну от, зовсім інша річ, — сказав Сергій. — Упізнаю колишнього Дхар’Ні. І, до речі, тепер те, про що я говорив перед вильотом, стає як ніколи актуальним.
— Ти про свої слова «використати вбивцю з минулого для нашого кращого майбутнього»?
— Так, саме так.
Оптимізм, який на деякий час залишив їх, повертався. Вони прискорили крок. Сергій тим часом продовжував:
— Думаю, настав час розповісти, що я все-таки мав на увазі. Як я нещодавно дізнався, але не питай як (цю інформацію після першого візиту до свого «вбивці з минулого» по власних каналах здобув для Сергія Едуард, та розкривати його особу він не мав права), одна з причин, через які цього рептилоїда досі тримають під вартою, — приховане вивчення... його вражаючих розумових і лідерських здібностей. До речі, це цілком пояснює і його стрімкий політичний злет.
— Ти хочеш сказати, що, якщо ми зможемо вдало використати ситуацію з його давно назрілим обміном і унікальними здібностями, то одним пострілом уб’ємо двох зайців? — Дхар’Ні, схоже, сподобався цей земний вислів. — Не лише завершимо розслідування, а й, переконавши його допомогти нам, задіємо його потенціал у переговорах із нашим ворогом, якого він добре знає?
— Саме так. Буде, думаю, нелегко, але спробувати варто.
— Мене лише дивує, як цей план міг народитися у твоїй голові настільки вчасно — ще до цієї безрозсудної атаки «сірих». Якби не знав тебе особисто, запідозрив би в агентурних зв’язках із ворогом...
Вони вже стояли біля входу до камери, хоча й не мали уявлення, з чого все-таки почати і як вести переговори — тим більше з ув’язненим п’ятого рівня усвідомленості.
Довірившись одне одному й провидінню, вони увійшли всередину.
Київ, липень 2025