Про знаменитих іноземних полководців

1. Алківіад, син Клінія, афінянин. Здається, природа, створюючи цього чоловіка, випробувала, на що вона здатна. Недарма всі, хто писав про нього, згодні в тому, що ніхто не міг зрівнятися з ним ні в пороках, ні в чеснотах. Народився він у найзнаменитішій державі і в найзнаменитішому роду, (63) перевершував всіх своїх сучасників красою, був багатий розумом і здатним до всякої справи (і на морі, і на суші проявив він себе як великий полководець); в мистецтві слова не поступався він найкращим ораторам – промова і його зовнішність справляли таке враження, що ніхто не міг змагатися з ним у спорі; був він також багатим і, коли вимагали обставини працелюбним і терплячим; був він щедрим, вишуканим у спілкуванні і у всьому стилі життя, ввічливим, привабливим і таким, що вміє приладнатися до випадку; і він же у вільний час, коли справи не вимагали душевного напруження, виявлявся зніженим, безпутним, сластолюбним і розгнузданим, так що всі дивувалися, як в одній людині уживаються такі протиріччя і такі різні природні якості.

2. Виховувався він в домі Перикла, якому, як кажуть, був пасинком, (64) учився – у Сократа, а його тестем був Гіппонік, найбагатший з усіх людей, що говорили грецькою мовою. Так що якби сам Алківіад захотів придумати собі на користь, то не зміг би уявити чи добитись більших благ, чим ті, що уготовила йому природа і доля. Коли він досяг юнацького віку, багато хто закохувався в нього за звичаєм греків, і серед інших – Сократ, про що згадує Платон в «Банкеті». Він виводить там Алківіада, який згадує, як він провів з Сократом ніч і встав з його ложа, таким самим, яким повинен бути син, що спав з батьком. Змужнівши, він і сам любив багатьох хлопчиків, вишукано і жартома обходячись з багатьма неприємними сторонами подібної любові. Ми б зупинилися на цій темі докладніше, якби нам не належало розповісти про справи більш важливі.

3. В Пелопоннеську війну під його впливом і за його порадою афіняни оголосили війну Сіракузам. (65) Проведення її доручили самому Алківіаду, вибравши його командуючим і призначивши йому в товариші двох стратегів – Нікія і Ламаха. Під час підготовки до походу, перед відплиттям флоту, сталося так, що одного разу вночі у місті Афінах були перекинуті всі герми, (66) окрім однієї, що стояла біля дверей Андокіда. Унаслідок чого її назвали Гермесом Андокіда. Так як було ясно, що діло не обійшлося без великої багатолюдної змови, що загрожувала не окремим особам, але всій державі, простий народ збентежився, боячись, як би в місті не об’явився який-небудь вожак, який відніме у нього свободу. Головна підозра падала на Алківіада, сила і вплив якого здавались несумісними зі становищем звичайного громадянина. Багатьох прив’язав він до себе щедрістю, ще більше людей привернув на свій бік, надаючи їм допомогу у судових справах; тому кожного разу, з’являючись в громадських місцях, він притягував до себе всі погляди, і ніхто у всій державі не міг з ним рівнятися. Взагалі громадяни дивились на нього як з надією так і зі страхом, бо він міг принести багато шкоди і користі. До того ж ходили розмови, що ганьбили його, про те, що він влаштовує в своєму домі містерії, що за афінськими уявленнями вважалося святотатством. Афіняни вважали, що зібрання такого штибу посягають не стільки на релігію, скільки на саму державу. (67)

4. Саме в цьому злочинові вороги Алківіада звинувачували його перед народом.

Однак наближався час виступати в похід. Враховуючи ці обставини і знаючи звички співгромадян, він просив розібрати справу при ньому, якщо вважають за потрібне піддати його суду, не допускаючи, щоб ненависники звинувачували його заочно. Вороги ж, розуміючи, що не можуть ще йому нашкодити, вирішили поки-що стихнути і дочекатися, коли він від’їде, щоб атакувати відсутнього. Так вони і зробили. Впевнившись, що він досяг Сицилії, вони заочно звинуватили його в кощунстві над святинями. І ось в той час, коли він перебував у щасливій надії на вдале виконання дорученого йому діла, влада направила до нього вісника з вимогою повернутися додому і з’явитися до суду. Не насмілюючись відмовитись, він зійшов на трієру, прислану для його доставки.

Коли корабель досяг італійського міста Фурій, Алківіад перебравши у голові всі приклади неврівноваженого свавільного і жорстокого поводження народу зі знатними особами, то вирішив за краще сховатися від біди що насувалася і, таємно вислизнувши з-під охорони, втік спочатку до Еліди, а затим – у Фіви. (68) Потім, коли він узнав, що йому винесли смертний вирок з конфіскацією майна, і що за звичаєм народ зобов’язав жерців Евмолпідів накласти на нього прокляття, яке для кращого навчання було вирізьблене на стовпі і виставлене на площі, - тоді він перебрався до Спарти. Звідтіля повів він війну – не проти вітчизни, але, як сам він не одного разу говорив, - проти своїх ворогів, які одночасно були і ворогами Спарти, (69) ці люди, стверджував він, розуміли, що він може надати державі великі послуги і викинули його геть, підкоряючись своїй злобі, а не інтересам суспільної користі. Отже, за порадою Алківіада лакедемоняни заключили союз з перським царем, а потім укріпили в Аттиці Декелею і, поставивши в ній постійний гарнізон, тримали Афіни в осаді. Його ж стараннями Іонія вийшла з Афінського Союзу. Після цього війна продовжилась при явній перевазі Спарти. (70)

5. Однак послуги Алківіада викликали у спартанців не дружелюбність, але страх і недовіру. Коли вони помітили, який видатний розум показує цей рішучий чоловік у всіх справах, то злякалися, що коли-небудь він з любові до вітчизни зрадить їх самих, замирившись зі співвітчизниками. Тому вони почали шукати нагоду згубити його. Довго приховувати цей намір від Алківіада не вдалося – він мав таку проникливість, що обдурити його було неможливо, тим більш що він тримався насторожі. Отже, він від’їхав до Тіссаферна, наміснику царя Дарія, і завів з ним тісну дружбу. (71) Коли ж побачив, що сила афінян, які потерпіли поразку в Сицилії, тане, а сила лакедемонян, навпаки, збільшується, то спочатку він почав свої зносини через послів зі стратегом Пісандром, що стояв з військом на Самосі, почавши перемовини про своє повернення; цей чоловік був однодумцем Алківіада, оскільки недолюблював самоуправління народу і співчував кращим громадянам. Коли ж Пісандр не виправдав надії, саме військо, завдяки Фрасібулу, сину Ліка, першим призвало Алківіада назад, і він став стратегом на Самосі. Потім, за пропозицією Ферамена, народ проголосував за відновлення його в правах і заочно призначив його командувачем на рівних правах з Фрасібулом і Фераменом. (72) Під час їхнього командування все настільки змінилося, що лакедемоняни, які вже торжествували перемогу, налякались і запросили миру. Зазнавши поразок в п’яти сухопутних і трьох морських битвах, вони втратили 200 трієр, захоплених противником і які перейшли в його розпорядження. Разом з товаришами Алківіад відвоював Іонію, Геллеспонт і багато грецьких міст, розташованих на узбережжі Фракії; (73) чимало їх взяли силою – наприклад, Візантій, але не меншу кількість схилили до союзу розсудливо милостивим ставленням до полонених. Нарешті, обтяжені здобиччю, збагативши військо, отримавши великі перемоги, вони повернулись до Афін. (74)

6. Коли все місто вийшло їм назустріч в Пірей, у всіх було настільки гаряче бажання бачити Алківіада, що весь натовп попрямував до його трієри, як наче прибув він один, настільки народ був упевнений, що і попередні нещастя і нинішні удачі випали йому на долю через цього чоловіка. Громадяни, що вигнали великого мужа, винили тепер себе і за втрату Сицилії, і за перемоги спартанців. І вони, мабуть, мали на те основу.

Адже після того, як Алківіад став на чолі війська, противник був вимушений відступити і на суші і на морі. І хоча Ферамен і Фрасібул, що командували тими ж самими військами, прибули до Пірею разом з ним, коли він зійшов з корабля, весь народ пішов слідом за ним одним, причому натовп задарював його лавровими вінками і стрічками, що раніше випадало лише на долю олімпійським переможцям. Зі сльозами на очах приймав він знаки гарячої любові співгромадян і згадував минулі образи. Увійшовши ж до міста, виголосив у Народному Зібранні таку промову, що не знайшлось жодної черствої людини, яка б не оплакала його участь і не виразила обурення проти тих, чиї підступи вигнали Алківіада з вітчизни – як наче інший народ, а не цей, що проливає тепер сльози, осудив його за святотатство. Майно його відновили за рахунок казни; наказали, щоб ті самі жерці Евмолпіди, які піддали його відлученню, зняли своє прокляття, а стовпи, на яких воно було висічене, скинули в море.

7. Не дуже довгим виявилось це торжество Алківіада. Хоча йому надали найбільші офіційні почесті і віддали в його одноосібне користування державу з її внутрішніми і зовнішніми справами, (75) хоча його прохання дати йому двох помічників, Фрасібула і Адіманта, була уважена, але, коли він, привівши флот до берегів Азії, повів діло при Кімі не так успішно, як очікували, на нього знову впала немилість. Вважалось, що для нього немає нічого неможливого, і тому найменші невдачі ставили йому у вину, приписуючи їх недбальству або злому умислу. Так і цього разу його звинуватили в тому, що він не захотів взяти Кіму, будучи підкупленим перським царем. (76) Ось, чому я твердо впевнений, що занадто висока думка про його талант і доблесть обернулась до нього на зло. Його боялися не менше, чим любили, підозрюючи, що запишавшись вдачею і силою, він зможе встановити тиранію. Через ці підозри він був заочно усунутий від посади, і на його місце вибрали іншого. (77) Узнавши про це, Алківіад не захотів повертатися додому, переселився в Пактію (78) і збудував у тих краях три фортеці – Орни, Бісанту і Неонтих. Зібравши невелику армію, першим із греків він вторгся всередину Фракії, вважаючи, більш гідним збагачуватися за рахунок варварів, чим одноплемінників. В результаті цього він збільшив як своє багатство, так і славу, і завоював велику дружбу деяких фракійських князів.

8. Але не міг він позбутися любові до вітчизни. І ось, коли афінський стратег Філокл став зі своїм флотом біля ріки Егос, а неподалік розташувався спартанський воєначальник Лісандр, який з усіх сил намагався затягнути війну, оскільки спартанців щедро постачав грошима перський цар, а у афінян казна виснажувалась, і в них нічого не залишалось, окрім зброї і кораблів, тоді Алківіад з’явився до афінського війська і там виголосив перед солдатами таку промову: він ручається, що якщо вони захочуть, то він змусить Лісандра або вступити в битву, або просити миру; лакедемоняни не хочуть битися на морі, тому що їхня сила заключається у сухопутній армії, а не в кораблях, він же, Алківіад, легко може умовити фракійського князя Севта прогнати Лісандра з берега, після чого тому прийдеться або битися на морі, або закінчити війну. Хоча Філокл визнавав, що Алківіад говорить корисні речі, але прийняти його пропозицію відмовився, розуміючи, що у випадку повернення Алківіада до війська сам він втратить тут буд-яке значення, і що коли їм випаде успіх, то він опиниться до нього непричетним, а якщо станеться яка-небудь неприємність, то відповідати за помилку буде він один. Перед тим, як піти, Алківіад сказав йому: « Якщо ти проти того, щоби батьківщина отримала перемогу, прошу тебе про одне – перенеси морський табір ближче до противника; а не то дивись, якби через безтурботність ваших солдат Лісандр не скористався випадком покінчити з вашим військом зненацька». І передчуття не обмануло його. Вивідавши від лазутчиків, що афінські моряки зійшли на берег за здобиччю, залишивши кораблі майже пустими, Лісандр скористався випадком нанести удар і тим самим закінчив всю війну. (79)

9. Після поразки афінян Алківіад вирішив, що залишатися йому на старому місці небезпечно і відійшов углиб Фракії, на північ від Протопонтиди, (80) надіючись, що може легко там зберегти своє добро. Даремно! Примітивши, що він з’явився з великими грошима, фракійці влаштували йому пастку. Те, що він привіз з собою, їм вдалося відібрати, але його самого захопити не змогли. А він, розуміючи, що в Греції при пануванні лакедемонян для нього притулку немає, перебрався в Азію до Фарабаза (81) і так очарував сатрапа своєю ввічливістю, що став його кращим другом. Той віддав йому фортецю Гріній у Фрігії, з якої він отримував 50 талантів прибутку. Але Алківіад не був задоволений своєю участю і не зміг стерпіти того, що переможені Афіни підкорялись лакедемонянам. Всі його помисли були направлені на звільнення вітчизни. Розуміючи, однак, що без допомоги перського царя нічого не вийде, він вирішив стати його другом і перетягти його на свій бік, не маючи сумніву, що легко досягне своєї мети, якщо отримає дозвіл на побачення. Адже Алківіад знав, що царський брат Кір за підтримки спартанців таємно готує повстання, і передбачав, що відкривши це діло царю, попаде до нього у велику милість. (82)

10. Поки він обдумував цей план і переконував Фарнабаза, щоб той направив його до царя, в цей самий час Крітій і інші афінські тирани послали до Лісандра в Азію вірних людей з повідомленням, що всі порядки, які він установив у Афінах, опиняться недовговічними, якщо він не знищить Алківіада, так що, якщо він дорожить міцністю своєї справи, він повинен схопити цього чоловіка. Стурбований таким попередженням, лаконець вирішив пред’явити Фарнабазу рішучу вимогу. І ось він погрожує розірвати всі угоди, які були у спартанців з царем, якщо сатрап не видасть йому Алківіада живим або мертвим. Той не витримав натиску і вважав за краще зневажити милосердя, чим допустити зменшення царської могутності. Отже, він послав Сузамітру і Багея (83) умертвити Алківіада, який був тоді у Фрігії і готувався відправитись до царя. Посланці таємно передоручили це вбивство мешканцям того містечка, де він знаходився. Ті не посміли напасти на нього зі зброєю в руках, але, обіклавши хмизом будиночок, в якому він спав, розпалили пожар, щоб вогнем знищити того, кого не мали надії здолати силою.

Алківіад прокинувся від тріску полум’я, а оскільки меч у нього вкрали зарані, вихопив у друга із-за поясу кинджал; так сталося, що поряд з ним був один гостинник із Аркадії, який не покидав його ні за яких обставин. Наказавши йому йти за собою, Алківіад згріб весь одяг, що був під рукою і, накинувши його на вогонь, прорвався через його полум’я. Побачивши, що він вискочив із пожежі, варвари закидали його здалеку списами і вбили, а його голову відправили Фарнабазу. Жінка ж, що жила з ним, одягла його у свій жіночий одяг і спалила мертвого на пожарищі того дому, в якому збирались спалити його заживо. Так у віці біля 40 років Алківіад зустрів свій кінець. (84)

11. Багато поганого написано про цього чоловіка, зате всіляко вихваляють його три найгідніших історика – Фукідід, що був його сучасником, Феопомп, який народився дещо пізніше, і Тімей; (85) останні двоє, найвідоміші огудники, чомусь дружно хвалять його одного. Вони повідали про нього те, що я розповів вище, і більше того наступне: народившись в найпрекраснішому місті Афінах, він був першим серед громадян по шляхетності та блиску свого побуту; коли ж, вигнаний звідтіля, явився до Фів, то настільки пристосувався до місцевих звичаїв, що ніхто не міг зрівнятися з ним в трудолюбстві і тілесних вправах – адже беотійці відрізняються скоріше тілесною силою, чим гостротою розуму; у лакедемонян, що здавна вбачають вищу доблесть у помірності, він вів сугубо строгий образ життя, перевершуючи усіх спартанців простотою їжі і одягу; побувавши у фракійців – людей, прихильних до вина і любовних утіх – і тих обігнав у схожих насолодах; прибувши до персів, у який вище за все цінувалось мисливське молодецтво і розкішне життя, так приладнався до їхніх звичок, що самі вони не могли надивуватися на його відвагу і пишноту. Так і сталося, що з якими б людьми він не жив, скрізь він опинявся найпершим і самим любимим.

Але досить про Алківіада – перейдемо до наступних героїв.

ПРИМІТКИ:

62)…- епізод з Фарнабазом стався після капітуляції Афін, під час «правління» Лісандра в Егеїді (404-403рр.). Спартанець проводив грабіжницькі реквізиції в сатрапії Фарнабаза – Фрігії при Геллеспонті.

63)… - по батькові Алківіад походив з евпатрідського роду Скамбонідів, по матері – з найзнаменитішого роду Алкмеонідів. Прадідом його по материнській лінії був демократичний законодавець Клісфен, дідом по батьківській – Алківіад Старший, сподвижник Клісфена. Таким чином, знатні предки Алківіада були вождями ранньої афінської демократії.

64)… - Непот помиляється. Дід Перикла і прадід Алківіада були братами.

65)… - в 415 р. до н.е. похід до Сицилії закінчився загибеллю всього афінського війська. (413р.)

66)… - герми чотирикутні вуличні стовпи, увінчані головою Гермеса. Витівка п’яної компанії була сприйнята як діяння небезпечних змовників внаслідок загальної атмосфери підозрілості, що панувала в Афінах.

67)… - зборища «золотої» молоді дійсно мали тоді інколи характер олігархічних союзів. Алківіада звинувачували у пародіюванні Елевсінських містерій; жерці Евмолпіди, що проклинали його після засудження – елевсінський рід, що з древності завідував таїствами Деметри і Діоніса.

На Алківіада дивились і з надією, і зі страхом, так як він вже уславився як видний керівник афінської політики: в 420 р. до н.е. Алківіад зібрав антиспартанську коаліцію в Пелопонесі (Аргос, Еліда, Мантінея), що розпалась після перемоги Спарти під Мантінеєю (418 р. до н.е.) Як представник знатного роду, він мав високі зв’язки за кордоном: дари молодому Алківіаду присилали Ефес, Хіос, Лесбос; його аргоські гостинники були провідниками афінської політики в Аргосі.

68)…- повідомлення про перебування Алківіада у Фівах зустрічається тільки у Непота.

69)…- звинувачення на адресу демократів.

70)…- події 413-411 рр. до н. е. Тексти трьох персько-спартанських угод укладених в 411 – на початку 411 рр. до н. е. див. Фукідід, VIII.

71)…- Дарій ІІ (424-404 рр. до н.е.), батько Артаксеркса Мнемона і Кіра Молодшого. Тіссаферн, син Гідарна – видатний державний діяч і дипломат, з 413 р. до н. е. – намісник Лідії і Карії. Великий ненависник греків, противник філелліна Кіра Молодшого. Тіссаферн приймав поради Алківада, поки вони допомагали йому стримувати успіхи Спарти; так сатрап скоротив платню гребцям спартанського флоту і зупинив фінікійську ескадру, що йшла на допомогу спартанцям. Дружба Тіссаферна з Алківіадом закінчилась, коли афінянин, помирившись з вітчизною, повів афінський флот від перемоги до перемоги.

72)… 411 р. до н. е.

73)…- 411- 408 рр. до н. е. Див. про успіхи Алківіада того часу у вступній статті. Непот помилково включає Іонію в перелік алківіадових завоювань; тільки в 406 р. до н.е. афінський полководець повів свою ескадру на завоювання Іонії.

74)… - у червні 407 р. до н.е.

75)…- на 406 р. до н.е. Алківіад був вибраний стратегом з необмеженими повноваженнями, стратегом – автократором.

76)…- і за Діодором, безпосередньою причиною зміщення Алківіада був його невдалий напад на Кіму. Більш достовірною вважається розповідь Ксенофонта і Плутарха про поразку його кораблів біля Нотія.

77)…- командування над островами Егейського моря отримав Конон.

78)…- Пактія – місто на Херсонесі Фракійському. Володіння Алківіада були недалеко від Козячої річки.

79)…- битва при Егоспотамах - серпень або вересень 405 р. до н.е.

80)…- За даними Плутарха, Алківіад зразу ж перебрався до Азії і був ограбований фракійцями, що проживали у Віфінії.

81)…- Фарнабаз – з 413 по 387 рр. до н.е. сатрап Геллеспонтської Фрігії зі столицею Даскілеє (Даскілейська сатрапія). В Пелопонесську війну воював на боці спартанців проти Алківіада (воєнні дії в Пропонтиді в 411-408 рр. до . е.) страждав від реквізицій свого союзника Лісандра. В 90-х роках IV ст. до н.е. саме його провінція більше всього постраждала від нашестя Агесилая. З 395 р. до н.е. Фарнабаз – покровитель і командир Конона, головний патрон Корінфської ліги.

82)…- царевич Кір Молодший – покровитель спартанців, друг Лісандра. З 407 р. до н. е.- головний намісник Малої Азії, в 401 р. до н.е. вчинив заколот проти брата Артаксеркса, спираючись на грецьких найманців. Загинув у битві при Кунаксі біля Вавилону.

83)…- Багей – брат Фарнабаза, Сузамітра – його дядечко.

84)…- Алківіад загинув при правлінні 30 афінських тиранів, тобто між липнем 404 і березнем 403 рр. до н.е.

85)…- Фукідід (464 – після 411 рр. до н.е.) – великий афінський історик, автор «Історії Пелопоннеської війни». Феопомп ( народ. В 377-376 р. до н.е.) – автор «Грецької історії» що продовжила працю Фукідіда. Тімей (народ. в середині ІV ст. до н.е., помер у віці 96 років) – сицилійський історик, що 50 років прожив у Афінах: головна його праця – «Історія Сицилії», де Алківіад повинен був згадуватися у зв’язку з сицилійською експедицією 415-413 рр. до н.е.

Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.

Рим, І ст. до н. е.