Про знаменитих іноземних полководців

1. Епамінонд, син Полімніда, фіванець. (147). Перш ніж ми почнемо розповідати про нього, нехай наші читачі налаштуються не судити чужі звичаї за своїми, і нехай вони не думають, що заняття, досить пусті з їхньої точки зору, вважаються такими і у інших народів. Адже відомо, що у нашої знаті не прийнято займатися музикою, а танці у нас вважаються за порок. У греків же ці заняття вважаються і приємними і поважними. І оскільки ми маємо намір відродити життя і характер Епамінонда, то, очевидно, нам не слід випускати з виду нічого, що допомагає точності зображення. Таким чином, ми спочатку розкажемо про його походження, потім про те, чому і ким він був навчений, потім – про характер, здібності і інші якості, гідні згадки, нарешті – про діяння, які багатьма цінуються вище, ніж високі якості душі.

2. Отже, походив він з боку вищеназваного батька з благородного роду, жив він у спадковій бідності, а вихований був краще за будь-якого фіванця; (148) грати на кіфарі і співати під струни навчив його Діонісій – музикант, прославлений не менше ніж Дамон чи Лампр, чиї імена знайомі усьому світу; грі на флейті він навчався у Олімпіодора, танцям – у Калліфрона. Філософію ж йому викладав Лісіс з Таренту, піфагорієць, (149) до якого юнак так прив’язався, що ні з ким зі своїх однолітків не був таким товариським, як з цим похмурим і суворим старим; відпустив він його від себе лиш після того, коли далеко випередив у науці всіх своїх однокашників, ясно показавши, що так само буде перевершувати всіх і у інших заняттях. Всі ці успіхи, за нашим розумінням, пусті і, мабуть, гідні презирства, але в Греції, особливо в ті часи, вони шанувалися досить високо. Досягнувши віку ефеба і почавши відвідувати палестру, він старався розвинути в собі не стільки силу, скільки спритність, бо розмірковував він, що сила потрібна атлетам, а спритність корисна на війні. Тому він старанно вправлявся в бігу, а в боротьбі досяг такої майстерності, що захоплював і валив противника не сходячи з місця. З найбільшим же старанням він навчався володіти зброєю.

3. Його міцне тіло було сповнене багатьма прекрасними душевними якостями: був він скромним, розсудливим, серйозним, винахідливим за будь-яких обставин, був знавцем у воєнній справі, доблесним, великодушним і настільки любив правду, що не допускав брехні навіть жартома. До того ж як чоловік стриманий і добрий, на диво терпляче зносив він образи як від народу, так і від друзів. Надійно зберігаючи чужі таємниці (що інколи не менш корисно, чим умінні красиво говорити), він любив послухати других, вважаючи, що це – найзручніший спосіб навчатися. Тому попавши до компанії де розмірковували про державу чи вели бесіди про філософію, він полишав її не раніше, чим по закінченню розмов. (150) Бідність він зносив легко, на громадській ниві не шукав нічого, окрім слави, і не приймав грошової допомоги від друзів; зате свій авторитет використовував для допомоги іншим таким чином, що можна було подумати, наче у нього з друзями загальна кишеня: коли хто-небудь зі співгромадян попадав у полон або у товариша виявлялась доросла дочка, яку той не міг віддати заміж через бідність, то він скликав друзів на раду і визначав, хто скільки повинен пожертвувати в залежності від достатку. Зібравши потрібну суму, він не брав гроші, але приводив прохача до тих хто вніс пожертви і влаштовував так, щоб вони відраховували йому гроші у власні руки, щоб той, до кого вони попадали, знав, скільки і кому він винен.

4. Його безкорисливість піддав випробовуванню Діомедонт з Кізику. (151) Цей чоловік на прохання царя Артаксеркса намагався підкупити Епамінонда грошима. Прибувши до Фів з величезною сумою золота, він за 5 талантів схилив на свій бік Микита – юнака, якого Епамінонд в той час гаряче любив. (152) Микит зустрівся з Епамінондом і відкрив йому мету приїзду Діомента. А той прямо в очі Діоменту відповів: «Не потрібно мені ніяких грошей, якщо цар замислив добре для ліванців діло, я готовий допомагати йому даром, а якщо зле - то не вистачить у нього ні золота, ні срібла: любов до батьківщини мені дорожче за всі скарби всесвіту. Ти спокушав мене, не будучи зі мною знайомим, судячи про мене на власний лад – це не дивно, за це я тебе прощаю; але негайно йди звідціля геть – а то, спіткнувшись об мене, як би не спокусив ти інших. «Ти ж, Микит, поверни цьому чоловікові його гроші, а якщо ти цього не зробиш зразу ж, то я видам тебе владі». Коли ж Діомедонт почав просити у нього безпечного виходу і дозволу забрати своє привезене добро, той сказав: «Про це я подбаю, не твоє це діло, а моє: адже якщо у тебе віднімуть гроші, то хто-небудь скаже, що за допомогою розбою, я отримав те, що не захотів прийняти як підношення». А потім, поцікавившись, куди б він бажав бути доставленим, і, почувши у відповідь, що до Афін. Він дав йому охорону для безпечного проїзду на місце. І, не заспокоївшись на цьому подбав з допомогою афінянина Хабрія, про якого ми згадували вище, щоби гість неушкодженим сів на корабель. Цей випадок надійно засвідчив безкорисність Епамінонда. Я міг би навести ще багато прикладів, але слід дотримуватися межі, оскільки я задумав включити в одну книгу життєписи багатьох прекрасних мужів, про кожного з яких чисельні автори написали до мене тисячі рядків.

5. Був він також красномовним – вишуканий в репліках і неперевершений в довгих промовах, так що ніхто із ліванців не міг зрівнятися з ним у ораторському мистецтві. Його заздрісником і суперником на державній ниві виступав дехто Менеклід, (153) теж родом з Фів, чоловік досить витончений у слові принаймні для ліванців, бо це плем’я скоріш обдароване тілесною силою, аніж талантами. Дивлячись, що Епамінонд підноситься завдяки військовим подвигам, він часто переконував фінікійців, що мир краще за війну, щоб вони не користувалися послугами цього полководця. А той заперечував йому: «Дуриш ти своїми промовами співгромадян, налаштовуючи їх проти війни, під іменем спокою ти готуєш їм рабство. Мир народжується від війни, і тому бажаючі користуватися довгим миром повинні гартуватися в боях. Так що якщо ви, фіванці, мрієте мати першість у Греції. То вправляйтеся у воєнному таборі, а не в палестрі». А коли той же Менеклід попрікав його за те. що він не женився і не завів дітей, а ще більше – за гордість, кажучи, що він, судячи з усього шукає воєнної слави Агамемнона, Епамінонд відповів: «Залиш, Менеклід, попрікання з приводу дружини – кого-кого, але не тебе б я хотів мати радником у такій справі (а треба сказати, що Менекліда підозрювали в перелюбі). І як же помиляєшся ти, вважаючи, що я наслідую Агамемнону: адже він силами усієї Греції за 10 років ледве взяв одне місто, я ж, навпаки. Силами одного нашого міста в один день, звернув назад лакедемонян, звільнивши всю Грецію». (154)

6. Той самий Епамінонд з’явився одного разу у зібрання аркадян, щоб схилити їх до союзу з ліванцями і аргів’янами. (155) Проти нього виступав афінський посол Каллістрат, найзнаменитіший оратор того часу, що переконував аркадян підтримувати дружбу з народом Аттики. В своїй промові він старанно лаяв фіванців і аргів’ян, серед інших доказів наводячи такий: аркадянам варто пригадати, яких громадян породили обидві ці держави, щоб на їхньому прикладі судити про інших: адже аргів’янами були убивці матері Орест і Алкмеон, а у Фівах народився Едіп, що вбив свого батька і який прижив дітей від власної матері. Відповідаючи йому, Епамінонд спочатку докладно розібрав всі попередні зауваження, а потім перейшов до двох останніх звинувачень і заявив, що він дивується глупоті афінського ритора, котрий не помітив, що ті люди народилися вдома невинними, після звершення злочину були вигнані з вітчизни, а притулок знайшли у афінян. Але найяскравіше його красномовство засяяло у Спарті, де він побував у якості посла ще до битви при Левктрі. В той час туди зібралися уповноважені всіх (спартанських) союзників, і на цьому багатолюдному зібранні послів він так викрив тиранію лакедемонян, що своєю промовою він сокрушив їхню силу не менш, чим перемогою при Левктрі. Саме тоді, як стало зрозуміло потім, він добився того, що лакедемоняни залишились без допомоги союзників. (156)

7. А ось приклади того, як він терпляче переносив образи від співгромадян, вважаючи, що грішно сердитись на вітчизну. Одного разу внаслідок інтриг співвітчизники не захотіли, щоб він командував армією, і був обраний недосвідчений воєначальник, через недбалість якого все величезне військо застрягло в гірських тіснинах, попало в оточення і дійшло до такої крайності, що всі зневірились у порятунку. Тоді пожалкували вони про Епамінонда з його розсудливістю, який знаходився серед простих воїнів. Коли звернулись до нього за допомогою, він не став пригадувати образи, але вивів військо з оточення і благополучно повернув його додому. І так чинив він не один тільки раз, але багаторазово. (157) Найкращий випадок стався, коли він повів військо до Пелопоннесу проти лакедемонян, розділивши владу з двома товаришами, одним із яких був Пелопід – чоловік енергійний і сміливий. (158) За наклепами супротивників всі вони попали у немилість народу, що позбавив їх з цієї причини командування, і на їхнє місце стали інші полководці. Але Епамінонд не підкорився постанові народу, переконав товаришів наслідувати його прикладу і продовжив почату війну. Він вчинив так, розуміючи, що якщо він не зробить цього, то все військо загине через необачність і недосвідченість вождів. У фіванців був закон, що карав смертю всякого, хто утримував владу довше визначеного терміну. Знаючи, що цей закон прийнятий заради користі держави, він не захотів виконувати його на погибель державі, і зберіг владу на 4 місяці довше, ніж дозволяв народ.

8. При повернені додому його товариші через це порушення закону були притягнуті до суду. Тоді Епамінонд наполіг на тому, щоби вони всю вину поклали на нього, стверджуючи, що не підкорилися закону за його вказівкою. Коли з допомогою такого захисту вони уникнули біди, всі вирішили, що Епамінонд не зможе виправдатись, так як йому тепер нічого сказати. А той з’явився до суду, визнав усі звинувачення, які зводили на нього противники, підтвердив те, що говорили його товариші і не став заперечувати, що гідний покарання, визначеного законом. Лише одне попросив він у суддів – щоби у своєму протоколі вони записали: «Фіванці приговорили Епамінонда до страти за те, що при Левктрах він примусив їх перемогти лакедемонян, тоді як до його командування жоден беотіець не міг винести вигляду їхнього бойового строю; за те, що однією битвою він не тільки врятував від загибелі Фіви, але і дав свободу усій Греції, а стан двох держав змінив настільки, що фіванці пішли в наступ на Спарту, а лакедемоняни вважали за щастя лишитися цілими; війну він закінчив лише після того, як відновив Мессену і взяв у осаду саме їхнє місто» Коли він змовк, то з усіх боків здійнявся сміх і схвальний гомін, і жоден суддя не насмілився проголосувати проти нього. Так кримінальний процес обернувся для нього великою честю». (159)

9. Насамкінець він командував військом у великій битві при Мантинеї, доблесно тиснучи противника, поки лакедемоняни не впізнали його в обличчя. Вважаючи що порятунок їхньої батьківщини залежить від загибелі цього єдиного чоловіка, всі свої сили вони кинули на нього одного. Після лютої січі, що забрала багато життів, у якій сам Епамінонд бився з великою відвагою, вони відступили лише тоді, коли побачили, що він упав, уражений здалеку дротиком. Це нещастя дещо збентежило беотійців, однак вони не зупиняли битву до тих пір, поки не відігнали і не розгромили ворога. А Епамінонд, розуміючи, що рана його смертельна і що він помре зразу ж, як тільки висмикне з тіла наконечник дротика що в ньому застряв терпів до того часу, поки йому не сповістили про перемогу беотійців. Почувши звістку, він сказав: « Ось і прийшов мій кінець – помираю непереможеним» - і висмикнувши услід за цим дротика, зразу ж помер. (160)

10. Він ніколи не був одружений. (161) Одного разу Пелопід, що мав поганого сина, попрікнув його за це, говорячи, що він погано піклується про країну, якщо не народжує дітей, але Епамінонд відповів; «Дивись, якби ти не потурбувався ще гірше, залишаючи після себе такого сина. А у мене не може бути нестачі у потомстві, бо замість дочки я залишу після себе перемогу при Левктрах – не тільки більш довговічну, чим я, але, безсумнівно, безсмертну».

А коли вигнанці на чолі з Пелопідом захопили Фіви і прогнали з фортеці лакедемонський гарнізон, Епамінонд, що не бажав ні захищати поганих людей, ні битися проти них – з побоювання обагрити руки кров’ю співгромадян, сидів вдома до тих пір, поки продовжувалась міжусобна різанина. Будь-яка перемога в громадянській війні здавалась йому злощасною. Але як тільки почалася битва з лакедемонянами біля Кадмеї, той же Епамінонд став у перші ряди. (162) Завершуючи розповідь про його чесноти і життя, додам ще тільки одне – з чим погоджуються всі: до народження Епамінонда і після його смерті Фіви постійно підкорялися чужій владі, і навпаки, поки він керував співгромадянами – були головним містом усієї Греції. Звідціля можна зробити висновок, що один чоловік значить більше, чим ціла держава. (163)

ПРИМІТКИ:

147)…відомі батько Епамінонда Полімнід і його брат Кафісій; обидва – учасники діалогу Плутарха «Про генія Сократа». Ім’я матері було забутим ще в давнину. Батьки Епамінонда дожили до його перемоги при Левктрах.

148)…сім’я Епамінонда належала до кола старої ліванської аристократії, до одного з п’яти родів «кадмових спартів». На щиті великого полководця, установленого над його могилою, було зображення дракона – родова емблема спарта.

Бідність Епамінонду – улюблений мотив древніх письменників. В ходу був анекдот про один плащ славного героя: коли його віддавали в чистку валяльникам, хазяїн сидів вдома, не маючи, в чому вийти на вулицю. Виразне оповідання про 50 драхм, взятих у борг під час його походу до Пелопонессу. Ще раз нагадаємо, однак, що злидні багатьох знаменитих античних бідняків досить відносні. Бідною вважалася сім’я, що займалася на землі натуральним хазяйством. Ознака бідності – відсутність зайвих грошей і неможливість придбавати на них предметів розкоші: вишиваного одягу, дорогих меблів, срібного посуду і т.п. З бідністю ототожнювався скромний патріархальний достаток. Цікаво, що Полімнід утримував у своєму домі пристарілого філософа Лісіса і дав своїм дітям, явно не обтяжених фізичною працею, прекрасну освіту.

149)…Лісіс прибув до Греції після розгрому аристократичного Піфагорійського союзу в Італії. Існує розповідь про спалення зібрання піфагорійців у Кротоні: з вогню вирвались лише наймолодші учні – Філолай і Лісіс, що емігрували до Фів. Неможливо визначити ні дату цієї події, ні достовірність повідомлення про участь в ній Лісіса; за одними даними пожежа сталася при житті Піфагора, тобто на рубежі VI –V ст до н.е., за другими – після смерті Учителя. Лісіс, принаймні, не міг бути сучасником Піфагора. Очевидно, він пережив погром Піфагорійського союзу. Вчинений демократами Італії в середині V ст. до н.е.

Епамінонд навчався у Лісіса в 90-ті роки IVст. до н.е. За непрямим свідченням Плутарха, в рік битви при Левкрах Епамінонду було 40 років (371 р. до н.е.). Слід врахувати також, що він був ровесником Пелопіда, якому було в 379 р. до н.е. 30 років від народження. Значить Епамінонд народився біля 411-410 рр. до н.е.

150)…нижче Непот наводить приклади великодушності Епамінонда. Про милосердя фіванського полководця згадують і інші письменники. Павсаній сповіщає, що всупереч фіванському звичаю страчувати перебіжчиків, Епамінонд відпустив беотійських втікачів, захоплених біля Сікіону. За свідченням Діодора, Епамінонд утримався від різанини спартанського загону розгромленого під Корінфом. Відомо, що він перешкодив покаранню орхоменців, завойованих після битви при Левктрах, і сумував про розправу, вчинену над Орхоменом в 364 р. до н. е. у його відсутність. Діодор передає вислів Епамінонда: «Хто шукає гегемонії в Греції, той повинен за допомогою людяного поводження утримувати те, що здобуте відвагою».

Характеристика Епамінонда як мовчазного слухача розвинута в діалозі Плутарха «Про геній Сократа». В уста Полімніда вкладене зауваження, що його син стриманий в розмовах, але ненаситно слухає і вчиться. За відгуком знайомого Епамінонда, немає людини більш знаючої і більш мовчазної.

151)… епізод з Діомедонтом з Кізика є також у Плутарха і Еліана. Відноситься він, скоріш за все, до 378 р. до н.е., коли Хабрій займав у Афінах пост стратега і воював на боці фіванців проти Агесилая. Про підкуп перським золотом ліванських, корінфських і аргосських вождів напередодні Корінфської війни можна прочитати у Ксенофонта.

Є розповіді про те. як Епамінонд відкинув дар фессалійського тирана Ясона. Полібій ставить в один ряд безкорисність Епамінонда і Арістіда.

152)… окрім Микита відомі ще два любимця Епамінонда – Асопіх і Кафісодор. Перший зобразив на своєму щиті левтрійський трофей і бився під цим знаком з нестримною відвагою. Другий загинув при Мантинеї, борючись пліч-о-пліч з Епамінондом, і був похований поряд зі своїм вождем. Про платонічну любов-дружбу див. у Плутарха Пелоп XVIII – XIX. «Божественна дружба» особливо заохочувалась у спартанців і беотійців, оскільки закоханий воїн вважався непереможним бійцем.

153)…розгорнуту характеристику заздрісника Менекліда див. у Плутарха – Пелоп – XXV.

154)…Епамінонд має тут на увазі битву при Левктрах.

155)…суперечки в аркадському зібранні – біля 365 р. до н.е.

156)…мова йде про конгрес в Спарті в 371 р. до н.е. Про велику промову Епамінонда, що справила сильне враження на пелопонесських союзників Спарти, сповіщає також Плутарх.

157)…Непот розповідає тут про похід на виручку Ісменію і Пелопіду.

Ще один випадок великодушності Епамінонда наводить Валерій Максим: «Коли розгнівані громадяни, намагаючись образити Епамінонда, доручили йому слідкувати за мощенням міських вулиць (а це був найнижчий у них обов’язок), той негайно взявся за справу, заявивши, що докладе всіх зусиль для того, щоб він став шановним. І завдяки його дивній старанності цей нікчемний обов’язок став після нього у Фівах надзвичайно почесним.

158)… про дружбу Епамінонда і Пелопіда див. у Плутарха. Пелоп IV. Вона була скріплена кров’ю в 384 р. до н.е., коли обидва билися в рядах фіванського загону, посланого на допомогу Спарті проти Мантінеї. В цьому бою Епамінонд прикрив важкопораненого товариша і довго витримував нерівний бій над його тілом.

159)…за древнім звичаєм цей процес приурочується до закінчення 1-го походу Епамінонда в Пелопонес. Осада Спарти відбувалася у грудні 370 р. до н.е., а беотархи складали свої повноваження якраз в день зимового сонцестояння. Сучасні історики припускають тут помилку древніх авторів, так як Епамінонд був благополучно вибраний беотархом на 369 р. до н. е. і очолив друге вторгнення ліванців за Істм. Вважають, що судове переслідування мало місце після цієї другої, досить невдалої, кампанії, внаслідок чого в 368 р. до н.е. Епамінонд воював у Фесаалії в якості простого гопліта. Саме в такому порядку відбуваються події у Діодора, який дає іншу причину звинувачення: Епамінонда оголосили зрадником за те, що він пощадив спартанський загін під Корінфом. Строго кажучи, в традиції відслідковуються два оповідання про гнів фіванців на Епамінонда: перше пов’язане з судом, друге – з призначенням полководця на посаду наглядача за вулицями.

160)…за свідченням Плутарха, Епамінонда пронизав мечем лаконець Антикрат. Павсаній розповідає, що фіванський полководець загинув у кінному бою від руки афінянина Грила, сина історика Ксенофонта; в Афінах була картина, що зображувала цей сюжет. Кінна битва, на його думку, відбувалася на галявині дубового лісу, на дорозі з Тегеї до Мантинеї; там же знаходилась могила Епамінонда.

161)…відомості Поліена про дружину Епамінонда вважаються недостовірними. Аскетичні схильності Епамінонда, пов’язані з його піфагорейством, проявлялися також в його ставленні до їжі.

162)…в «плутарховому» Епамінонді (біографія фіванця йшла в парі з життєписом Сципіона Молодшого) також, мабуть, говорилось про відразу фіванського полководця до громадянської війни. Принаймні, в діалозі «Про генія Сократа» учасником Пелопідової змови зображений брат Епамінонда, Кафісій; сам же майбутній переможець при Левктрах полишає зібрання змовників по закінченню філософської бесіди. Плутарх зауважує, що Епамінонда страшила анархія і різанина, що відбувалася при внутрішніх переворотах; він знав, що деякі змовники будуть розправлятися зі своїми особистими ворогами, нагромаджуючи гори трупів, і вважав, що для діла демократії буде кращим, якщо його підтримають люди з чистими руками. Після перевороту Епамінонд і Горгід ввели змовників у Народні Збори.

Що стосується патріотизму Епамінонда, то ще під час окупації Кадмеї від закликав молодь викликати спартанців на бій в гімнасії і соромив молодих людей за те, що вони підкоряються противнику, якого долають у рукопашній сутичці.

163)…грецькі історики дружно звеличували Епамінонда як добродійного мужа і благодійника всієї Еллади. Цікавий відгук римлянина: Цицерон називав Епамінонда «ледь не найвеличнішим героєм всієї Греції».

Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.

Рим, І ст. до н. е.