Про знаменитих іноземних полководців

1. Пелопід, фіванець, відомий скоріше історикам, ніж широкому загалу. Не знаю навіть, як мені взятися за розповідь про його доблесті, оскільки є побоювання, що, захопившись викладом його подвигів, я виявлюсь не автором життєпису, а укладачем історичного твору. Якщо ж я торкнуся лише основних подій то люди, мало обізнані в грецькій історії, не зможуть, мабуть, по-справжньому оцінити велич цього мужа. Отже, постараюсь в міру сил вирішити обидві задачі, задовольнивши і вимогливого і недосвідченого читача. (164)

Лакедемонянин Фебід, направляючись з військом до Олінфу і проходячи через Фіви, захопив міську фортецю, яку називали Кадмеєю. Підбила його на це купка фіванців, що були на боці Спарти з розрахунку полегшити собі боротьбу з ворожою партією, і діяв він без відому влади, на свій страх і ризик. (165) За цей вчинок лакедемоняни відізвали його від війська і оштрафували, але фортецю, тим не менш, фіванцям не повернули, вважаючи, що якщо ворожнеча розгорілася, то краще тримати їх в узді, чим звільнити. І взагалі вони вважали, що після поразки Афін у Пелопоннеській війні їм, спартанцям, прийдеться мати справу з Фівами, і що одне тільки це місто могло би відважитися на спротив їм. Керуючись такими міркуваннями, вони роздали верховні посади своїм прибічникам, а вождів партії противників або стратили, або відправили у вигнання. Разом з іншими вигнанцями залишився без вітчизни і Пелопід, про якого я почав розповідь.

2. Майже всі біженці стеклися до Афін, - не в пошуках мирного життя, а для того, щоб при першому ж слушному випадку постаратись звільнити свою батьківщину. І ось, визнавши, що прийшов час діяти, вони разом зі своїми однодумцями у Фівах призначили термін для знищення ворогів і звільнення держави – це був день, коли вищі посадові особи влаштовували, за звичаєм, загальне застілля. Нерідко великі справи робляться малими силами, але ніколи ще настільки малий штурхан не перекидав таку велику міць: адже з числа вигнанців об’єдналися всього лише 12 молодих людей, і взагалі знайшлося не більше сотні чоловік, тих, хто вплутався в таку небезпечну справу. (166) І ось оця жменька відчайдухів сокрушила могутність лакедемонян. Справа в тому, що змовники пішли війною не стільки на своїх політичних супротивників, скільки на спартанців, які були хазяїнами всієї Греції, і авторитет спартанської влади, розхитаний цим починанням, незабаром після цього був остаточно скрушений в битві при Левкрах. Отже, 12 юнаків на чолі з Пелопідом вийшли з Афін удосвіта, - так, щоб дістатися до Фів в сутінки. Йшли з мисливськими собаками, тягли на собі сіті і були одягнені як селяни, щоб не викликати особливої підозри в дорозі. Досягши міста в розрахований час, вони зайшли в дім Харона – того самого, який призначив їм день і час.

3. Тут хочеться зауважити, хоча це і не стосується справи, якою бідою може стати зайва самовпевненість. Адже фіванцям донесли зразу ж, що в місто увійшли вигнанці. Вони ж, захоплені вином і наїдками, настільки зневажили цією новиною, що не потрудилися навіть розпитати про неї. Сталась і друга подія, яка ще ясніше висвітлила їх нерозсудливість: одному з них, а саме Архіну, що займав тоді у Афінах верховну посаду, доставили листа від Архія з Афін, (167) в якому викладались всі обставини виходу вигнанців з міста. Листа йому було подано саме тоді, коли він лежав на банкеті, і він, сунувши його нерозпечатаним під подушку, сказав: важливі справи я залишу на завтра. Але ледве настала ніч, як всі ці п’яниці були перебиті вигнанцями, яких очолював Пелопід. Звершивши цю справу, вони закликали народ до зброї і свободи і з допомогою людей, що збіглися не тільки з міста, але і з навколишніх полів, вибили лакедемонський гарнізон з фортеці, звільнили батьківщину від оков, а винуватців захоплення Кадмеї частково перебили, частково – вигнали.

4. В той час як відбувалися ці бурхливі події, Епамінонд, поки йшов бій зі співвітчизниками, сидів, як ми говорили вище, дома, склавши руки. Тому слава звільнення Фів цілком належить Пелопіду, але майже всі подальші заслуги у них з Епамінондом загальні. (168) Так, у битві при Левктрах Епамінонд був командувачем, а Пелопід очолював той відбірний загін, який першим розбив лаконську фалангу. (169) Брав він участь і в інших його кампаніях – наприклад, коли Епамінонд осадив Спарту, він командував одним із флангів, і ще їздив послом до Персії, заради якнайшвидшого відновлення Мессіни. (170) Коротше кажучи, Пелопід грав у Фівах другу роль, але при цьому ледь поступався Епамінонду.

5. Разом з тим його переслідувала зла доля. Бо спочатку – ми згадували про це – він жив вигнанцем вдалині від батьківщини. Потім, мріючи привести Фессалію під владу фіванців, він вів перемовини, вважаючи себе досить захищеним званням посла, яке вважається священним за звичаєм усіх народів, але тиран Олександр Ферський схопив його разом з Ісменієм і кинув до темниці. Звільнив його Епамінонд, який пішов на Олександра війною. (171) Згодом Пелопід ніяк не міг пробачити тому, хто наніс йому образу, і тому умовив фіванців йти на допомогу Фессалії і вигнав з неї тиранів. Отримавши головне командування в цій війні, він виступив у похід і, ледь побачивши ворога, негайно розпочав бій. Під час бою Пелопід узнав Олександра. Палаючи від ненависті, погнався за ним на коні, але, занадто відірвавшись від своїх, загинув, пронизаний хмарою дротиків. Це сталося перед самою перемогою, коли війська тиранів почали відходити. (172) За цю перемогу всі міста Фессалії пошанували загиблого Пелопіда золотими вінками і мідними статуями, а його дітям подарували великі земельні угіддя.

ПРИМІТКИ:

164)…Непот опускає родовід свого героя, починаючи розповідь з оповіді про його знаменитий подвиг. За даними Плутарха, Пелопід, син Гіппокла, народився в багатій аристократичній сім’ї, що не поступалася знатністю дому Епамінонда. Рік народження Пелопіда визначається приблизно: в 384 р. до н.е. він бився під Мантинеєю, а в 379 р. до н.е. вважався наймолодшим із змовників, отже, в кінці 80 – рр. до н.е. йому було років 25-30, тобто народився він десь між 410-405 р. до н.е.

165)…Олінф – глава союзу міст, розташованих на півострові Халкідіка у Фракії.

В середині 80-х років Халкідська ліга активно розширювала свої кордони, захопивши південну Македонію і претендуючи на поглинення ряду сусідніх грецьких міст. Оскільки всередині цього об’єднання автономія окремих членів відмінялась на основі введення єдиного загальносоюзного громадянства, Спарта добивалась розпуску Халкідського союзу у відповідності з вимогами Анталкідового миру. Привід для прямого втручання дала їй скарга декількох міст, що противились включенню в Халкідську лігу. Афіни і Фіви були в дружбі з Олінфом ще з часів Корінфської війни. Фіванська влада видала постанову, яка забороняла громадянам Фів приймати участь у війні з Халкідським союзом. В 382 р. до н.е. афінські і беотійські посли вели перемовини про укладення союзу з Олінфом; в серпні того ж року через Фіви проходило військо Фебіда. У світлі цих фактів захоплення Кадмеї видається не випадковою подією. Чутка приписує ініціативу цього діла спартанському царю Агесілаю.

166)…змова Пелопіда відбулася у грудні 379 р. до н.е. Хід подій докладно викладено у Плутарха і Ксенофонта. За Плутархом – 12, а за Ксенофонтом – 7 молодих емігрантів проникли до Фів. В місті їх очікували 30 місцевих змовників. Інші учасники змови входили до загону двох афінських стратегів, що стояли напоготові на кордоні Аттики і Беотії.

167)… Архін або Архій (у Плутарха) фіванський – полемарх того року. Архій афінський жрець-ієрофант, гостинник свого фіванського тезки.

168)…головну роль серед змовників, що увійшли до Фів, грали Пелопід і Мелон, серед міських учасників змови – Харон. Всі троє стали першими полемархами звільнених Фів. Деякі древні автори називають їх беотархами, але Беотійський союз в 378 р. до н.е. ще не був відновлений. Коли ж він відродився, його семи беотархами стали, мабуть, фіванські посадові особи – три полемарха і чотири синдика (функції останніх не з’ясовані), яких називали загальним іменем – архонти. Сім архонтів зустрічаються і в інших беотійських містах. Примітний збіг цієї цифри з числом змовників у Ксенофонта.

За свідченням Плутарха, вожді змовників тобто засновники фіванської демократії, походили з кращих фіванських домів. Цей феномен – аристократи на чолі демократичної партії – характерне явище античної історії.

169)…добірний загін – це «священний загін», що існував у Фівах з незапам’ятних часів. Пари знатних молодих осіб, які його складали носили древні назви візників (геніохів) і колісничних (парабатів). В 479 р. до н.е. фіванський «священний загін» загинув у битві при Платеях, воюючи на боці персів. Був відновлений рівно через 100 років Горгідом, другом Епамінонда, що входив у трійцю кращих фіванських полководців того часу (Епамінонд – Пелопід – Горгід) В мирний час «священний загін» ніс караульну службу в Кадмеї, отримуючи грошове утримання від міста.

170)…Отже, з діянь Пелопіда Непот згадує подвиг при Левктрах, участь в осаді Спарти в 370 р. до н.е., посольство до Персії в 367 р. до н.е.. Опущені бойові дії Пелопіда 70 – років, коли від відбивав каральні набіги спартанців на Беотію і відновлював Беотійський союз; в ті роки особливо славилась його перемога при Тегірі. Не згадується і перший вдалий похід до Фессалії в 369 р. до н.е. З першого року свободи (378 р. до н.е.) до самої смерті Пелопід займав посаду беотарха або командира «священного загону».

171)…події 368 – початку 367 рр.

172)… Пелопід загинув у 364 р. до н. е. в битві при Кіноскефалах на тому самому місці, де в 197 р. до н.е. римляни розбили македонського царя Філіпа. Непот помиляється, говорячи про тиранів у множині, бо єдиним противником Пелопіда був у той час Олександр Ферський.

Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.  

Рим, І ст. до н. е.