Про знаменитих іноземних полководців

1. Лакедемонянина Агесілая (173) уславили багато письменників, в тому числі – сократик Ксенофонт, що доводився йому близьким другом. (174) Спочатку Агесілай боровся за царську владу зі своїм племінником Леонтіхом. Справа в тому, що за звичаєм предків лакедемонянам з давніх часів повинно було мати двох царів, які були такими скоріш за назвою, чим за владою; вони походили з двох сімей Прокла і Еврісфена, які в потомстві Геракла були першими царями Спарти. В їхньому середовищі ніхто не міг зайняти місце, яке належало другій сім’ї, кожна зберігала свій порядок наслідування. Перш за все враховуючи права старшого з синів правителя що помер, а якщо цар не залишав потомства чоловічої статі, тоді вибирали найближчого його родича. Помер цар Агіс, брат Агесілая. Після нього залишився син Леонтіхід, якого батько не визнавав своєю дитиною, але, помираючи, оголосив своїм сином. Він-то і оспорював царський сан у свого дядька Агесілая, однак не досяг бажаної мети. Завдяки підтримці Лісандра, чоловіка, як я розповідав, впливового і в той час могутнього, перевагу віддали Агесілаю.

2. Зразу ж, як тільки отримав владу, він умовив лакедемонян відправити військо до Азії і почати війну з царем, доказуючи, що краще битися в Азії, аніж в Європі. (175) Бо пройшла чутка, що Артаксеркс готує флот і сухопутну армію для нападу на Грецію. Отримавши дозвіл, Агесілай скористався ним настільки стрімко, що привів військо до Азії перш, ніж царські сатрапи узнали про його виступ в похід, внаслідок чого застиг їх не очікувано і зненацька. Узнавши про це, Тіссаферн, найвпливовіший тоді серед царських намісників, запросив у спартанця перемир’я – нібито для того, щоб спробувати примирити лакедемонян з царем, а насправді – щоб підготувати війська. (176) Йому був даний термін у 3 місяці. Обидві сторони поклялись, що будуть дотримуватися миру без обману, і Агесілай виконував угоду з найбільшою неухильністю, а Тіссаферн, навпаки, тільки тим і займався, що готувався до війни. Хоча спартанець все розумів, однак, залишався вірний клятві і говорив, що йому буде велика користь від того, що Тіссаферн своїм віроломством відштовхує від себе людей і гнівить богів; він же, Агесілай, своїм благочестям підіймає дух війська, яке бачить, що боги на його боці, і набуває прихильності людей, які зазвичай співчувають тому, хто виявляє вірність.

3. Коли термін перемир’я вичерпався, Тіссаферн стягнув всі свої війська до Карії. Він не сумнівався, що противник нанесе головний удар по цій області, оскільки там знаходилось багато садиб самого сатрапа і вважалась вона тоді найбагатшим краєм. Але Агесілай повернув до Фрігії (177) і зруйнував її перш ніж Тіссаферн рушив з місця. Обдарувавши солдат багатою здобиччю, він відвів армію на зиму до Ефесу і, спорудивши там зброярні, найретельнішим чином приготувався до війни. А щоб воїни старались озброїтись якомога краще і красивіше, він встановив нагороди для тих, хто проявляв у цій справі особливу старанність. Такий самий порядок він установив і для воєнних вправ – хто у них вирізнявся, тому він вручав багаті подарунки. Завдяки цьому він досяг того, що його військо виявилось прекрасно спорядженим і навченим. Коли ж за його розрахунками настав час виводити армію з зимової стоянки, він зрозумів, що якщо оголосить відкрито, куди тримає шлях, то вороги йому не повірять і зосередять свої сили в інших областях, не сумніваючись, що він зробить не так, як скаже. І насправді, коли він оголосив що йде на Сарди, Тіссафер вирішив захищати все ту ж Карію, виявивши свою ж помилку і зрозумівши, що переможений хитрістю, з запізненням виступив на допомогу своїм. На місце він прибув тоді, коли Агесілай, спустошивши багато областей, заволодів уже багатою здобиччю. А спартанець, бачачи, що неприятель перевершує його в кінноті, незмінно ухилявся від бою на рівнині і вступав у битву в тих місцях, де перевага була за піхотою. Таким чином, у всіх битвах він навертав до втечі більш сильні раті противника і вів справу в Азії так, що всі вважали його переможцем. (178)

4. І ось коли він вже думав рушити до Персії і вдарити на самого царя, з дому до нього прибув вісник, посланий ефорами, і сповістив, що афіняни і беотійці оголосили лакедемонянам війну; тому Агесілая просили повернутися негайно. (179) В цьому випадку примітною виявилась його вірність обов’язку, що не поступалася військовій доблесті: очолюючи переможні війська і леліючи тверду надію завоювати перське царство, він з таким смиренням підкорився заочному наказу влади, як наче був простим громадянином в Народному Зібранні Спарти. О, якби наші полководці наслідували його прикладу! – Але не про них мова. Агесілай найбагатшому царству вважав за краще добре ім’я і вирішив, що більше слави підкоритися вітчизняним законам, ніж завоювати Азію. Розмірковуючи так, він переправив військо через Геллеспонт, при цьому діяв так швидко, що 30 днів пройшов той шлях, на який Ксеркс витратив рік. Коли він знаходився вже неподалік від Пелоппонесу, афіняни, беотійці і інші їхні союзники спробували перегородити йому дорогу біля Коронеї. Всіх їх він розбив у великій битві. (180) Слава цієї перемоги виросла ще від того, що, коли багато втікачів сховалися у храмі Мінерви і у Агесілая спитала, що він накаже з ними робити, він, неодноразово поранений в бою і як наче роздратований на всіх, хто схрестив з ним зброю, поставив благочестя вище гніву і заборонив їх чіпати. Так вчиняв він не тільки в Греції, поважаючи святість храмів, але досить благочестиво щадив також кумири і олтарі варварів. І він іноді говорив, що дивується, чому не вважаються святотатцями люди, які ображають тих, хто вдається до захисту богів, і чому осквернителі благочестя не піддаються тяжкій карі на кшталт храмових злодіїв.

5. Після цієї битви вся війна зосередилася біля Корінфу і тому отримала назву Корінфської. Якось, командуючи військом, Агесілай винищив тут в одній битві 10 тисяч ворогів. Така поразка явно підірвала сили противника, але Агесілай, будучи глибоко байдужим до гучної слави, скорбів про участь Греції – про те, що по вині неприятеля його перемога забрала стільки життів; адже якби греки були більш розсудливі, вони могли б використати цю кількість воїнів для знищення персів. (181) А коли Агесілай загнав неприятеля всередину міста і багато хто переконував його штурмувати Корінф, він відмовився, посилаючись на те, що це не відповідає його честі, оскільки його справа – усмирити винуватих, а не руйнувати найзнаменитіші міста Греції. Якщо ми, - сказав він, - захочемо знищити тих, хто стояв з нами проти варварів, то розіб’ємо себе самі, не утруднюючи останніх; після цього вони легко підкорять нас, коли їм надумається. (182)

6. Між тим на долю лакедемонян випав знаменитий розгром при Левктрах. (183) Незважаючи на численні умовляння, Агесілай відмовився йти в той похід, начебто угадавши чим закінчиться діло за гаданням. А коли Епамінонд осадив Спарту, місто було без стін, він виказав себе таким майстерним полководцем, що всім тоді стало ясно: не будь Агесілая – не було би і Спарти. В цих крайніх обставинах його винахідливість обернулася всім на спасіння. Сталося так, що деякі юнаки, побоявшись наступаючого противника, задумали перебігти до фіванців і зайняли пагорб за містом. Агесілай, розуміючи, яка велика небезпека виникає, якщо узнають, що хтось намагається перебігти до ворога, з’явився туди зі своєю свитою і похвалив рішення молодих людей зайняти це місце, як наче вони зробили це з добрими намірами і він розуміє, що так і слід було зробити.. Підкупивши юнаків удаваною похвалою, він приєднав до них своїх товаришів і залишив їх обороняти пагорб. А ті, прийнявши до своїх рядів непричетних до плану людей, не насмілились рушити з місця, тим більш, що вважали свій задум нерозкритим.

7. Безсумнівно, після битви при Левктрах лакедемоняни вже ніколи не піднялися і не відновили своєї попередньої влади. Агесілай між тим безперервно продовжував приносити вітчизні посильну користь. Так, оскільки лакедемоняни особливо потребували грошей, він надавав допомогу всім повстанцям, що відпадали від Царя і, отримуючи від них великі гроші, підтримував батьківщину. (184) При цьому найдивніше було в тому, що хоча до нього і стікалися найбагатші нагороди від царів, князів і міст, жодного разу він не приніс нічого до свого дому і ні в чому не зрадив лаконським звичаям і лаконському одягу. Він задовольнявся тим самим домом, в якому жив Еврісфен, родоначальник його предків; так що, той хто входив до нього не між помітити жодного прояву жадібності або розкоші, навпаки – бачив багато ознак скромності і утримання; і побудоване це житло було так, що нічим не відрізнялося від простого дому будь-якого бідняка чи простої людини.

8. Але природа, що обдарувала цього видатного чоловіка душевними гідностями як добра мати, сотворила його тіло як зла мачуха. Був він малий за зростом, худорлявий і кульгавий на одну ногу, що злегка його спотворювало. При погляді на нього незнайомі люди морщились, а ті, хто знав його гідності, не могли на нього надивитися. Так, зазвичай, поставились до нього і тоді, коли 80 років від народження з’явився він до Єгипту на допомогу Таху. На березі моря Агесілай розташувався зі своєю свитою на відпочинок, і не було у нього ніякого ложа, окрім землі, покритої соломою з накинутою зверху шкурою; всі його супутники трапезували в однаково простому і зношеному одязі, так що не тільки неможна було узнати серед них царя за одягом, але всі вони здавалися людьми не дуже багатими. Ледве чутка про його прибуття досягла царських людей, як зразу ж йому доставили різного роду царські подарунки, а коли почали розшукувати Агесілая, то з трудом повірили, що він – один із тих воїнів, що лежали за трапезою. Від імені царя, посли піднесли йому привезені подарунки, але він не прийняв нічого, окрім телятини і схожих наїдків, що було дочасними; пахощі, вінки і закуски він роздав слугам, а інші подарунки наказав відіслати назад. За цей вчинок варвари переповнились до нього презирством, тим більш що приписали його вибір невмінню користуватися дорогими речами. Повертався він з Єгипту, отримавши від царя Нектанеба 220 талантів, які він збирався подарувати своєму народу. Досягнувши так званої гавані Менелая, розташованої між Єгиптом і Кіреною, він захворів і помер. Намагаючись найкращим чином доставити його до Спарти, друзі, не маючи під рукою меду, обмазали його воском і так привезли його додому.

ПРИМІТКИ:

173)…Агесілай – молодший син царя Архідама ІІ (468-426 рр. до н.е.) з роду Еврипонтідів. Батько Агесілая здійснював походи до Аттики в перший період Пелопоннеської війни (звідціля «Архідамова війна»), старший брат Агіс І (426-біля 401р. до н.е.) спустошував Аттику з Декелеї з 413 р. до н.е. до капітуляції Афін і брав участь в осаді міста разом з Лісандром і царем Павсанієм. Агесілай народився біля 444 р. до н.е.

174)… Ксенофонт (біля 431-353 рр. до н.е.) – афінський історик, учень Сократа. В 401 р. до н. е. був у числі грецьких, в основному – спартанських найманців, що брали участь в повстанні Кіра Молодшого. Після цього залишився на спартанській службі в Малій Азії, брав участь а азійському поході Агесілая, залишався другом спартанського царя на протязі багатьох років. Автор проспартанської «Грецької історії» і панегіричного твору «Агесілай».

175)…час початку царювання Агесілая і початку азійських походів коливається в межах 2-3 років. Найбільш вірогідні дати: 401 р. до н.е. – вступ Агесілая на престол, 396 р. до н.е. – його висадка в Малій Азії.

176)…Тіссаферн – сатрап Лідії і Карії. Див. про нього прим. 9 до життєпису Алківіада. На початку компанії обіцяв Агесілаю, що умовить царя дати свободу азійським грекам.

177)…Фрігія – сатрапія Фарнабаза. На відміну від Тіссаферна цей намісник по-дружньому ставився до греків, хоча його провінція була піддана жахливому руйнуванню як з боку ворогів (Алківіад), так і з боку друзів (Лісандр). Під час Пелопоннеської війни був союзником Спарти, після походу Агесілая став другом Конона і союзником афінян. Відізваний до Персії напередодні укладення Анталкідового миру (387 р до н.е.) у зв’язку з одруженням на дочці царя.

178)… в 395 р. до н.е. Агесілай отримав велику перемогу під Сардами: розбив наймогутнішу кінноту ворога, застосувавши проти неї змішаний стрій піхотинців і вершників. Після цього Тіссаферн був звинувачений у зраді і страчений.

179)…початок Корінфської війни – 395 р. до н.е.

180)…серпень 394 р. до н.е. За декілька днів до битви (14 серпня) сталося сонячне затемнення; цього дня Агесілай отримав звістку про перемогу Конона при Кніді. Битва при Коронеї була надзвичайно жорстокою. Спартанцям так і не вдалося перемогти фіванське ополчення, яке билось проти них лоб в лоб; самого Агесілая ледве винесли із бою.

181)…в інших джерелах немає відомостей про подібну битву. Згідно з Плутархом, Агесілай висловив жаль про загибель багатьох противників у Німейській битві (під Корінфом), яка відбувалася незадовго до бою при Коронеї.

182)…Непот перебільшує можливість Агесілая штурмувати Корінф.

183)…битва при Левктрах – 371 р до н.е. Непот опускає походи Агесілая в Беотію в 378-377 рр. до н.е. Згадувана нижче осада Спарти відбувалася в 370 р. до н.е.

184)…в 364 р. до н.е. Агесілай воював проти перського царя на боці повсталого фрігійського сатрапа Аріобарзана, наступника Фарнабаза; в 361 р до н.е. він подався на службу до єгипетського царя Таха, потім – до узурпатора Нектанеба. Помер дорогою з Єгипту додому біля 360 р. до н.е.

Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.

Рим, І ст. до н. е.