Про знаменитих іноземних полководців

ФОКІОН

1. Афінянин Фокіон неодноразово командував військами і займав найвищі посади, (204) однак знаменитий він скоріше доброчесністю свого життя, ніж воїнськими справами. Останні не залишили після себе пам’яті, тоді як його доброчесність широко відома і через неї він отримав прізвисько Чесного. Насправді він завжди залишався людиною бідною, хоча міг неабияк розбагатіти на високих постах і посадах, які часто діставались йому від народу. Одного разу він відкинув великий грошовий подарунок, присланий царем Філіпом, а коли посли почали його умовляти взяти гроші, посилаючись при цьому на те, що якщо він сам може легко обійтися без них, то варто подумати про дітей, яким важко буде в крайній бідності підтримувати гучну батьківську славу, тоді Фокіон сказав: «Якщо вони будуть схожі на мене, то їх вигодує та сама земля, що вивела мене у великі люди, а якщо не схожі – не буду на шкоду собі живити і роздмухувати в них пристрасть до розкоші». (205)

2. Доживши в повному благополуччі майже до 80 років, на останку своїх днів він накликав на себе гарячу ненависть співгромадян. Спочатку це сталося через те, що він підтримував Демада, який мав намір здати місто Антипатру, і за його порадою проголосував за вигнання Демосфена і інших громадян, відомих своїми заслугами перед державою. (206) Обурювались не тільки тим, що Фокіон діяв на шкоду вітчизні, але і тим, що він не зберіг вірності у дружбі. Адже своїм високим становищем він був зобов’язаний підтримці і допомозі Демосфена, якого він нацькував на Харета; і завдяки захисту того ж Демосфена не раз він виходив виправданим із кримінального суду; сам же він не тільки не захистив Демосфена в біді, але і зрадив його. Однак головна вина Фокіона, що потягла за собою його падіння, полягала в наступному: коли він стояв на чолі правління, Деркіл переконував його, що Никанор, воєначальник Кассандра, посягає на афінський Пірей, і просив потурбуватися, щоб місто не залишилось без постачання. Перед лицем народу Фокіон відповів йому, що ніякої небезпеки немає і обіцяв бути в тому поручителем. Невдовзі після цього Никанор оволодів Піреєм. Коли ж озброєні громадяни кинулись відвойовувати втрату, Фокіон не тільки не закликав нікого до зброї, але відмовився навіть очолити тих, хто за неї взявся. (207) А між тим без Пірея Афіни існувати не могли.

3. У ті часи в Афінах були дві партії, одна відстоювала справу народу, друга – інтереси кращих громадян. До останньої належали і Фокіон і Деметрій Фалерський. (208) Обидві партії користувалися покровительством Македонії, оскільки прихильники народу благоволили Поліперхонту, а «кращі» - співчували Кассандру. Тим часом Поліперхонт витіснив Кассандра із Македонії. (209) Отримавши при такому повороті справ перемогу, народ зразу ж осудив і вигнав з вітчизни вождів протилежної партії, серед яких були Фокіон і Деметрій Фалерський, і направив з цього приводу послів до Поліперхонта з проханням затвердити, прийняті постанови. Туди відправився і Фокіон. Коли він приїхав йому наказали захищатися, на вигляд – перед Філіпом, (210) на ділі – перед Поліперхонтом, який верховодив тоді царськими справами. Після того, як Гагнон пред’явив йому звинувачення в здачі Пірея Никанору, рішенням царської влади він був відданий під стражу і доставлений до Афін для передачі там законному суду.

4. Коли Фокіона, який вже не ходив від старості, привезли до міста на повозці, збіглося багато народу. Деякі співчували його старості, згадуючи його минулу славу, більшість же кипіла злобою, підозрюючи що він здав Пірей, але, перш за все, що він на схилі років виступив проти народних інтересів. Так що в суді його лишили навіть останнього слова, не давши йому можливості захищатись. Після дотримання деяких формальностей він був осуджений і переданий колегії 11-ти – тій самій, якій, за афінськими звичаями, осуджені вручалися для виконання вироку. Коли Фокіона вели на страту, назустріч йому попався бувший його приятель Евфіліт. «Фокіон, як несправедливо ти страждаєш!» - вигукнув він зі сльозами. А той відповів: «Несправедливо, та не дивно, адже такий кінець мали багато славних афінян». І такою великою була ненависть натовпу до цього чоловіка, що ніхто з вільних громадян не насмілився його поховати, і він був похований рабами. (211)

ПРИМІТКИ:

204)…за своє довге життя Фокіон вибирався стратегом 45 разів.

205)…за свідченням Плутарха Фокіон походив з роду не знатного, але шанованого. Виховання він отримав найблагородніше: учився в Академії спочатку у Платона. Потім – у Ксенократа. Бідність Фокіона – той скромний достаток, про який ми говорили у зв’язку з життєписами Арістіда і Епамінонда. Взагалі за багатьма рисами свого образу Фокіон – це Арістід IV ст. до н.е. З дітей Фокіона відомий його син – Фок – чесний, але легковажний юнак, що не захоплювався ні науками, ні державними справами.

206)…Демад – знаменитий оратор, прихильник македонських царів, підлабузник і честолюбець низького походження. Жадібність Демада була також широко відомою, як і безкорисливість Фокіона.

В 323-322 рр. до н.е. Афіни очолили загально грецьке повстання проти Македонії, що спалахнуло у зв’язку зі смертю Олександра Великого. Потерпівши поразку від Антипатра, охоронця Македонського царства, афіняни були вимушені прийняти всі умови переможця, в тому числі – вимогу про видачу вождів воєнної партії. Згодом Фокіон своїм заступництвом перед Антипатром полегшив участь багатьох жертв македонської помсти. Примітно, що у Непота переважають негативні характеристики Фокіона, тоді як Плутарх показує його дії у позитивному світлі.

207)…в 322 р. до н.е. в Муніхії розташувався гарнізон Антипатра, очолюваний Меніллом, в 319 р. до н.е. після смерті Антипатра, охоронцем міста став комендант від Кассандра – Никанор. Фокіон був близьким другом обох македонських офіцерів, але, якщо вірити Плутарху, не збирався здавати Пірей македонянам, він лише не зупинив вчасно, напад Никанора, який готувався на Нижнє місто. Втім, навіть у доброзичливому оповіданні Плутарха недбалість Фокіона здається навмисною.

208)…Деметрій Фалерський, відомий учений своєї епохи, правив Афінами як ставленик Кассандра в 317-307 рр. до н. е., після загибелі Фокіона. У описуваний час, коли демократична конституція Афін була відмінена за наказом Антипатра (322-319 рр. до н.е.), входив до числа гуманних і освічених людей, залучених Фокіоном до управління державою.

209)…Поліперхонт або Полісперхонт – знатний македонський воєначальник, якому Антипатр передав свої регентські повноваження у обхід сина. Поллісперхонт отримав в 319 р. до н.е. титул стратега, Кассандр, син Антипатра – хіліарха, тобто другої особи в державі. Біля 20 років ці спадкоємці Антипатра воювали один з одним за володіння Грецією і Македонією. Фактичним царем македонян в решті-решт став Кассандр, що усунув всіх найближчих родичів Олександра Великого. Підтримка олігархічних чи демократичних режимів мала для цих полководців чисто тактичне значення.

210)…цар Філіп – Філіп – Аррідей, зведений брат Олександра, проголошений царем разом з малолітнім сином Роксани.

211)…весною 318 р. до н.е. Фокіон був страчений, а його тіло спалили за межами вітчизни. Через деякий час його прах, збережений дружиною, був урочисто повернений до Афін.

ТІМОЛЕОНТ.

1. Тімолеонт, корінфянин. За загальним визнанням це був чоловік безсумнівно видатний. Не знаю, кому ще вдавалося зробити те, що випало на долю йому одному, бо він спочатку звільнив поневолену тираном вітчизну, в якій народився, а потім, посланий на допомогу сиракузянам, знищив їх тривале рабство і своїм прибуттям повернув у початковий стан всю Сицилію, змучену багатолітньою війною і пригнічену варварами. При цьому він зазнав різних поворотів долі, проявивши у щасті, яке вважається найважчим випробуванням, більше розсудливості, чим у нещасті. Так, коли брат його Тимофан, вибраний корінфянами полководцем, за допомогою найманців установив тиранію, (212) Тімолеонт, маючи можливість розділити з ним владу, ухилився від співучасті у злочині, віддавши перевагу свободі громадян, ніж інтересам брата і визнав за благо підкоритись законам батьківщини, а не повелівати нею. Міркуючи, таким чином, він підготував убивство брата - тирана за допомогою жерця – віщуна і одного свого і братового родича, який був одружений на їхній рідній з боку батька і матері сестрі. Сам же він не тільки не підняв на брата руку, але навіть не побажав бачити його крові, бо коли відбувалося вбивство він стояв в стороні і видивлявся, щоб який-небудь охоронець не підоспів на допомогу. По-різному поставились люди до цього найславнішого діяння Тімолеонта. Деякі вважали, що він осквернив родинні узи, заздрісно принижуючи його доблесну заслугу. А його мати після цього не впустила свого сина в дім і не захотіла його бачити, з презирством лаючи його як братовбивцю і нечестивця. Все це довело його до такого стану, що інколи у нього виникало бажання покінчити з собою, щоб смерть його звільнила від очей невдячних людей. (213)

2. Між тим у Сиракузах був убитий Діон, і містом знову заволодів Діонісій. (214) Його противники запросили у корінфян допомоги і затребували полководця для ведення війни. Посланий туди Тімолеонт з дивовижним успіхом вигнав Діонісія з усіх областей Сицилії. Він міг би позбавити тирана життя, але не захотів цього, надавши йому можливість благополучно відправитись до Корінфу, оскільки корінфяни часто користувалися допомогою обох Діонісіїв. (215) Він хотів щоб збереглася пам’ять про це благодіяння, вважаючи, що особливо славною є та перемога, в якій проявилося більше милосердя, чим жорстокості; до того ж йому хотілося, щоб громадяни не тільки чули, але і бачили власними очима, як скинув він могутнього мужа з великого престолу до жалюгідної долі. Після від’їзду Діонісія він бився з Гікетом, бувшим противником тирана, який відділився не через ненависть до тиранії, але тому, що бажав її сам; це видно з того, що після вигнання Діонісія він не захотів відмовитись від верховної влади. Здолавши його, Тімолеонт розбив біля ріки Кріміса велике карфагенське військо, і карфагенянам, які володіли Сицилією на протязі багатьох років, прийшлось задовольнятися можливістю зберегти за собою Африку. І ще він захопив у полон італійського полководця Мамерка, могутнього і войовничого мужа, що прибув на Сицилію для допомоги тиранам. (216)

3. Покінчивши з усім цим, він помітив, що довга війна привела до запустіння не тільки сільські області, але і міста. І ось спочатку він зібрав, скільки міг, сицилійців, а потім запросив поселенців із Корінфу, оскільки на початку Сиракузи були засновані корінфянами. Старим громадянам він повернув їхнє майно, новим роздав спустошені війною володіння, відбудував зруйновані стіни міст і закинуті святилища, повернув містам свободу і закони. (217) Після жорстокої війни він установив на всьому острові настільки глибокий мир, що на нього дивились як на засновника сицилійських міст, забуваючи про тих людей, які створили їх на самому початку. Сиракузську фортецю, яку збудував Діонісій заради панування над містом, він зруйнував до основи. Зруйнував він також і інші укріплення тиранів, постаравшись, щоби якомога менше збереглося слідів рабства. І такою великою була могутність Тімолеонта, що він міг би повелівати сицилійцями навіть проти їхньої волі, вони ж усі мали до нього таку пристрасть, що ніхто б не заперечив, навіть якби він присвоїв собі сан царя. А він хотів, щоб його любили, а не боялись, і тому склав свої повноваження при першій же можливості і до самої смерті прожив у Сиракузах як звичайний громадянин. Зробив він так не без розрахунку, бо те, чого інші царі добивались за допомогою влади, він отримав завдяки своїй популярності. Всі посади були йому доступні, і всі суспільні справи звершувались тільки за тими постановами, які схвалювались Тімолеонтом. Нічия порада ніколи не змогла здолати його думку або навіть зрівнятися з нею, і пояснюється це не тільки благоволінням громадян, але і мудрістю Тімолеонта.

4. Досягши солідного віку, він, нічим не хворіючи, втратив зір і досить терпляче переносив це нещастя, так що ніхто не чув від нього скарги, а він брав участь в приватному і суспільному житті не менш ніж раніше. Коли в театрі йшли Народні Збори, він приїздив туди через хворобу на парній упряжці і говорив прямо з повозки те, що вважав за потрібне. Ніхто не вважав таке поводження за гордість. Коли ж він чув, як його звеличують, то повторював тільки одне: він-де всіляко дякує і хвалить богів за те, що саме йому побажали вони вручити верховне командування, коли зволили звільнити Сицилію. Вважаючи, що всі справи людей звершуються за волею богів, він спорудив у себе вдома капличку богині Випадковості і благоговійно віддавав їй почесті.

5. Видатному душевному благородству цього чоловіка відповідали дивні випадки з його життя. Наприклад, всі великі битви він вів у свій день народження, так що вся Сицилія святкувала цей день. А коли якийсь Лафістій, чоловік зухвалий і невдячний, побажав його викликати до суду, заявляючи, що судиться з ним на законній підставі, і збіглось багато людей, що збиралися зупинити нахабу кулаками, Тімолеонт попросив усіх не робити цього, зауваживши, що сам він переніс великі труди і небезпеки для того, щоб і Лафістій, і будь-який громадянин могли діяти схожим чином: адже суть свободи в тому, щоб кожен користувався законом на власний розсуд. Потім один чоловік, схожий на Лафістія, на ймення Деменет, почав лаяти діла Тімолеонта в Народному Зібранні, зводячи на нього наклеп, а той сказав, що лише тепер збулися його моління, бо він завжди просив безсмертних богів, щоб йому вдалося відновити в Сиракузах таку свободу, при якій будь-який громадянин міг би безкарно говорити, все що йому надумається. Коли Тімолеонт помер, (218) сиракузяни поховали його на громадський рахунок у гімнасії, який називається Тімолеонтовим, і вся Сицилія приймала участь в цих урочистостях.

ПРИМІТКИ:

212)…під час походів Епамінонда до Пелопоннесу корінфяни побоювалися, що пелопоннеські союзники поставлять у них свої гарнізони, як це сталося під час Корінфської війни, коли вони попали під владу аргосців. Тому в 366 р. до н.е. вони найняли 400 найманців і віддали їх під командування Тимофана. Той, скориставшись випадком, стратив видатних громадян і проголосив себе тираном.

213)…після убивства брата Тімолеонт на 20 років відійшов від суспільного життя.

214)…після смерті Діона Каліпп (у Непота – Каллікрат) недовго протримався у Сиракузах – його витіснили племінники Діона, а потім в 346 р. до н.е. владу знову захопив Діонісій Молодший, який повернувся з Італії. Республіканська партія на чолі з Гікетом емігрувала до Леонтіни, вступивши у відношення з карфагенянами. Вся Сицилія поринула в анархію, у багатьох містах утвердились тирани.

215)…на момент висадки Тімолеонта в Сицилії (345 р. до н. е.) Гікет з допомогою карфагенян увірвався до Сиракуз і осадив тирана в його фортеці. Після першої перемоги Тімолеонта над Гікетом Діонісій, який терпів велику потребу, але не насмілюючись здатися сиракузянам, які його ненавиділи, здав фортецю корінфському полководцю (через 50 днів після висадки Тімолеонта на Сицилії). Тімолеонт відпустив Діонісія до Корінфу, де той провів залишок життя, тиняючись без діла по шинках і базарах міста.

216)…Гікет врешті-решт уступив Сиракузи Тімолеонту, відійшовши до Леонтіни; під час війни корінфського полководця з карфагенянами вів подвійну гру, вступаючи в угоди з пунами. Був схоплений своїми воїнами, виданий Тімолеонту і страчений. Скориставшись анархією в грецьких містах, Карфаген в черговий раз зробив спробу захопити увесь острів. Біля ріки Кріміса Тімолеонт розбив дуже сильного противника, завдавши карфагенянам удару під час їхньої переправи через ріку (341 або 340 рр. до н.е.). Корінфський полководець знищив тиранію в багатьох містах Сицилії. Італійський уродженець Мамерк, тиран Катани, чинив йому спротив в союзі з карфагенянами. Розбитий і публічно страчений в Сиракузах.

217)… Тімолеонт знову населив не тільки Сіракузи, але і весь безлюдний острів, закликавши переселенців як із Корінфу, так і з інших міст Греції, повернув на рідні попелища сицилійців, що емігрували до Італії.

218)… в 336 р. до н.е.

Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.

Рим, І ст. до н. е.