Театр на колесах
з рубрики / циклу «ПРОЗА»
Мандри. Яке приманливе та заворожуюче слово. У ньому, наче у дзеркалі відобразилася вся суть кочового людського єства. Щойно наш предок, розслабивши хвостові м’язи, зіскочив з обжитого баобаба на ще незайману людським прогріхом землю, як відчув свербляче бажання негайно заглянути за виднокрай. Зробивши перші п’ять тремких кроків, розмір кожного з яких становив тисячоліття, праотець відкрив для себе неприємну новину, що піхотні прогулянки виснажлива річ. Призвавши на підмогу свій не по рокам розвинений мозок, «гомо ледачий» у ще одній тисячолітній потузі породив фундаментальну деталь сучасного транспорту – коліща,на котрім відносно благополучно і доїхав у сьогодення. І світ, наче дзиґа безумно захороводив навкруг прабатьківського винаходу.
А далі ми, в кінець зледачілі урбанізовано-прогресивні виплодки, примудрилися усього за кілька століть примайструвати до ветхого прадідівського мудрування силу силенну техніки, котра безжально розтліває нашу душу і поволі руйнує пихато-пухке тіло. Я маю на увазі транспорт. Адже «заобрійна сверблячка» нікуди не поділася тому, що була вписана золотими знаками пустотливим Творцем у скрижалі нашого генетичного коду.
З-поміж чималої кількості способів мандрування самий цікавий і театральний, на мою думку, це залізничний. Судіть самі.
Подорож залізницею розпочинається з галасливого монументально-бомжівного лона вокзалу, де пілігрим в солодкому передчутті подорожі, зо дві години купує білет та чекає прибуття потягу. Газети, кросворди і оглядини подорожніх скрашують нудотно-млосні хвилини дожидання. Потім: оповіщення гавкаючого гучномовця про пришестя транспорту, марш-кидок з дебелою валізою по просяклому дизелем перону (як правило у його кінець), зверхньо-діловитий провідник, незручні закіптявілі східці з масними поручнями, вузький захаращений товстунами коридор і нарешті (пусте, що біля туалету) омріяне купе. Кількахвилинна, але запекла боротьба з багажем, тісне перевдягання у неймовірних позах себе та лежака, і от воно – дійство приступається.
Попутники з байдужим виглядом крадькома прискіпливо - оцінююче зиркають одне на одного і, зробивши перші швидкі висновки, поступово починають наміряти на обличчя потрібну для даної ситуації маску. Потяг рвучко дає хід і тричі сурмить про початок видовища. Вмикається тьмяне освітлення, кимось розтуляються плямисто-накрохмалені «куліси» вікна і спектакль розпочинається.
Дія І «Знайомство»
Первинне спілкування нагадує дії напруженого сапера на мінному полі. Обережні загальні запитання, прості без жодного натяку на двозначність відповіді. Кожен із четвірки «купейних бранців» легенько зондує співбесідників на предмет наявності (або, для вдоволення свого ега, часткової відсутності) інтелекту та рівня умінь вербально його використовувати. У ролі щупа виступають розлогі скарги на одвічні незручності які зумовлюють погода та вагонний сервіс. Жваво обговорюється фізіономія і нахабні жести провідника. Боязко висуваються на загал правдиві історії типу «…а от я минулого разу…», де оповідач обов’язково виступає у ролі знедоленого, або «лозини правосуддя». Протягом цієї дії «актори» остаточно (як їм здається) внутрішньо узгоджують набір масок, що буде використаний у дорожній «виставі» та обирають «анекдотично-чесний репертуар» для гри.
(далі буде)
