26.10.2011 14:26
лише 18+
904
    
  2 | 2  
 © Тетяна Белімова

Кіркея

Кіркея

з рубрики / циклу «ТІНІ»

Зараз, коли я вже майже старим дідом, який бачив усе в цьому житті й усе в ньому спробував, повернувся до рідної Ітаки, де знайшов свою вірну дружину Пенелопу і сина, а також надійний прихисток для спокійної старості, так от, зараз я з упевненістю можу сказати, що серед усіх бачених і знаних мною колись жінок цариця Кіркея не була найгарнішою у розумінні вроди як поєднання певних рис обличчя, чарівливого стану, захоплюючої стрункості й пишноти. Мабуть, у цьому розумінні вона була звичайна, можливо, навіть пересічна. Так, вона була богоподібною, чаклункою, прозорливицею, але не красунею. Не відаю, якою бачили її інші, ті бідолахи, які вщерть заповнювали її неозорі хліви і у вигляді ковбас і шинок щедро подавались у її світлицях, але я, урятований від її чарів завдяки зіллю Гермеса і, можливо, єдиний живий очевидець її буття на чарівному острові, стверджую, що побачив її справжньою, земною, з різними недоліками фігури та обличчя, жінкою.

Ми досить часто не знаємо, чого насправді хочемо. Химерні видива і різнобарвні ілюзії видаємо за справжнє або за бажане. Нас полонять різні химери, спокуси чатують на наші тіла, а душі прагнуть ейфорії.

Сину мій, мій коханий Телемаше, ніколи не звертай зі свого шляху! Не повторюй моїх помилок! Йде лише прямою, наперед тобою обраною дорогою! Усі ці бічні відгалуження, які манять нас небаченими дивами, чарівливими жінками, спокусами, багатством, зрештою, перспективою нового життя, всі вони суть фальшиві ходи лабіринту, заводять або до тупику, або повертають до того ж місця, з якого ми починали.

Так і я все своє життя кружляв навколо Ітаки, мого єдиного, але чомусь відкинутого мною раю. Мене називали Одіссеєм Хитромудрим, і багато хто вірив, що я богорівний саме завдяки своєму розумові. Я й сам вважав, що ніхто не перевершить мене в мудрості. Та що вже там казати, адже саме я примислив, як здобути неприступну твердиню Трої і навчив ахейців змайструвати троянського коня. Я зруйнував неприступну Трою! Та мій розум був безсилий навести мене на мій шлях, вказати на вірну стежину до щастя серед безлічі перехрещених доріжок. Не раз боги своїм втручанням змушували мене навернутись на путь, уготовану мені Мойрами, але я все рівно збивався на манівці. Мій син ріс безбатченком, потурнаком у рідному домі, захопленому зажерливими женихами. Моя дружина марніла, залишена на поталу стерв’ятникам, які билися між собою за володіння її тілом, а за одно й моїми багатствами. Моя мати втопилася з горя, думаючи, що й мене поглинула морська безодня. А мною крутило моє бажання звідати незвідане, відкрити потаємне, а тому загадкове й манливе, солодке своєю недосяжністю.

Так, мандруючи володіннями Посейдона у пошуках пригод, я почув про дивовижний острів цариці Кіркеї, де вічно була погожа днина, де тінистими алеями розбігались сонми німф і де безслідно зникали чоловіки. Я знав про цей острів все і нічого, та найголовніше я дізнався, про царицю Кіркею, яку ніхто не міг описати, але й ніхто не міг її забути, а це вже була достатня підстава для того, аби розшукати її володіння.

Не раз і тоді, і вже пізніше я замислювався над тим, чим полонила цариця Кіркея чоловіків, тих звісно, яких відразу не відкидала, перетворюючи на свиней, а тих, яких залишала у своєму чертогові, яких запрошувала на ложе? Було в її палаці безліч чарівних танцівниць, співочих спокусниць, молодесеньких служниць, чиї очі були сповнені кохання, жаги, обіцянки щастя, та все ж кожний з присутнього чоловічого товариства ловив погляд володарки, а обраному, який отримував право ночі, заздрили всі.

Вона була царицею не згідно свого становища, а за правом народження, за своєю природою, своїм єством, наказувала, не вимагаючи, а стверджуючи. За бесідою з нею час линув чи то занадто швидко, чи не рухався зовсім, бо цариця знала все, ніхто не міг її здивувати ні оповіддю про далекі заморські чуда, ні загадковими фокусами й проявами, ні щирими зізнаннями, а от вона могла, її мова зачаровувала, її знання були безмежними, і навіки нерозгаданою була таїна її очей, усмішки, неповторного нахилу голови. ЇЇ злостиві служниці патякали, що вона про все дізнається з чарівного дзеркала, розміщеного в покої, в якому вона перебувала щодня від пробудження до обіду. Признаюсь, я, котрий провів на острові дев’ять років, сам колись, піддавшись необорному бажанню дізнатись правду, прокрався у ту саму світлицю і нічого там не знайшов, крім незчисленних сувоїв, пергаментів, берестянок, покреслених різними письменами. Скільки їй було років? На це питання, звісно, ніхто не мав відповіді. Все на острові було незмінним без народження й вмирання, здавалось, всемогутній Кронос забув про існування володінь Кіркеї, і вони канули у ту чарівну Лету, про яку всі стільки чули, але ніхто достеменно не знає, де вона, і у чому полягає ця зупинка швидкоплинності часу.

Цариця Кіркея ніколи не говорила про кохання, навіть любовний шал не виривав з її уст зізнання, але ти відчував її любов якимось глибинним почуттям, яке в’язало тебе, наливало всі члени свинцевою важкістю, або навпаки робило тебе легкокрилим, подібним до метелика. Вона обертала до тебе голову, промовляла, запрошувала обідати за свій стіл, і ти розумів – сьогодні ти обраний! І все далі відбувалось, як в солодкій імлі. Але найголовніше все ж, я думаю, було усвідомлення обраності, усвідомлення того, що ти будеш коханий царицею, що саме на тебе пав її вибір, що і ти став богорівний, нехай і на одну ніч, завдяки її.

Все було за її бажанням. Якщо клала вона на тебе свою руку, ти не міг уже за власною волею покинути її ложа, ти собою не володів, собі не належав, і тоді чинилось диво з див, і серце билось як ніколи, і кров струменіла у жилах, і насолода була гострою, як уперше. Якщо ж поверталась до тебе спиною, і не шукала тебе її рука, все було марним: ні пестощі, ні поцілунки, ні слова кохання не могли вивести її з холодної задуми, незбагненної жури.

Так провів я у цариці Кіркеї дев’ять років, а на острові проминуло лише дев’ять днів: я сам бачив з вікон царської опочивальні як усього дев’ять раз сідало сонце. І на кожну ніч цього року Кіркея обирала мене, і я став богорівним по праву її ложа. Я забув про все, і якби не Гермес, що знову прийшов покликати мене на мій незавершений шлях, я і досі був би коханий царицею Кіркеєю.

Сутеніє. Я відчуваю, що Мойри скоро вже перегризуть нитку мого життя. Я міг бути царем своєї Ітаки, збирати виноград і чавити вино, пасти овець і варити сир, як це робив мій батько. Я міг стати уславленим полководцем, бо після звитяжної перемоги над Троєю всі знали моє ім’я, володарі мріяли, аби я очолив їхні війська. Я міг стати славетним гомеридом і першим укласти епос про Іліаду, але я вибрав собі Одіссею, одвічні скитання й мандри. Я шукав утіхи й забуття у цариці Кіркеї, потім у німфи Каліпсо, та знайшов лише безпам’ятство. Я міг стати великим та розмінявся на дрібному. Одне можу сказати із впевненістю, нарешті я дістався до неї, моєї землі обітованої, моєї Ітаки, моєї Пенелопи, мого Телемаха. Рай людини там, де її дім, де її чекають і в горі, й у скорботах, щоб ділити і радість, і смуток. Сутеніє. Сутеніє...



Київ, Січень 2010

Тетяна Белімова цікавиться

  • Тетяна БелімоваМожете залишити хоча б два слова чи лайк?
  • Задонатити
  • Добровільну фінансову допомогу на розвиток проекту у вигляді довільної суми коштів, яка Вас не обтяжує, можна швидко надіслати за вказаним під кнопкою "Задонатити" посиланням

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 14.01.2012 20:53  © ... => Сашко Новік 

Я старалась. Чесно, хотілось не лише виразити певну ідею, але й щоб ласкавому чительнику сподобалось, захопило у полон тексту!

 14.01.2012 18:40  Сашко Новік 

цікаво

 29.10.2011 01:04  Каранда Галина => © 

написано гарно, але Одісей однаково гад!))))))))))

 26.10.2011 23:10  © ... 

Був скоріше не Рай, а чарівна Лета, в яку канув Одіссей і все забув. Він не жив справжнім життям, яким жила його родина. Щось шукав, тікав від буденності, щоб зрештою збагнтути, що це казкове - несправжнє, сурогат. Це як спогади ветерана. Війна ж не може бути повноцінним життям, але так воно (життя) минає, і це згадується...

 26.10.2011 22:48  Тетяна Чорновіл => © 

Твір мені дуже сподобався. Спогад описаний так образно, що я не повірила в кінці новели, що Одісей повернувся в Рай! Скоріше, Рай лишився у його спогаді! Чи Ви хотіли по іншому сказати?

 26.10.2011 22:43  © ... => Тетяна Чорновіл 

Ну загалом, можна сказати мій літ.посил Ви розшифрували правильно. Але хотілося б про художні особливості також декілька слів. Взагалі про Одіссея написана ціла Одіссея. Буду потроху виставляти.

 26.10.2011 21:34  Тетяна Чорновіл => © 

Старий паскудник!!! Про сімейний рай згадав на старість!!! А молодим по царицях валандався, дружині вік загубив! :))))))))) Я жартую! Вірю у фатальних жінок. Саме така виною, що Одіссей так і помер з думкою про неї! Слабкий чоловік не винен!