Ізіма
Частина IIIз рубрики / циклу «Ізіма»
Звитяжний похід схоже добігає до кінця. Алкодин Світлоносний каже, що за цією величною брамою знаходиться фінал нашої героїчної подорожі. Розбитий табір розташований в середині величезної підземної площі з десятками майстерно зроблених колон, кожна з яких розповідає про одну з безлічі видатних та кровопролитних битв прадавнього минулого, які й створили сучасний світ таким, який він є зараз.
Ось стародавні дракони вщент спалили ціле ельфійське місто. А тут відважні люди хоробро протистоять полчищам орків та тролів. В історії є й дуже печальні та скорботні сторінки, коли брат йде на брата. Так на цій колоні викарбувана битва на Великому Кістяному Пустищі. Тепер там знаходиться висушена сонцем пустеля, а раніше то були квітучі ельфійські сади. Жадоба до влади та наживи примусила людей змовитись з гномами та напасти на мій народ. Тоді полягло багато сміливих та майстерних воїнів. І зелена трава стала червоною від крові. Але не судилося нікому володіти тими благодатними землями. В самий розпал битви прилетіли дракони та випалили все живе.
Дракони, дракони, знову дракони. Це найлихіші та найбезжальніші створіння з тих, які коли-небудь існували на землі, та з тих, яких коли-небудь створив лиходій та безумець Кормель. Але навіть драконів вік не вічний. І прийшов час, коли Альянс Світла та Імперія Сутінків об’єдналися разом, щоб звільнити світ від полум’яних зміїв. І знайшлись хоробрі витязі. І вступили вони в безжальний бій. І драконів було переможено. Та все ж небагато їх лишилося. А серед них і найсильніший, найстрахітливіший – Кривавий Чорний Дракон.
Тепер же прийшов наш час творити історію…
Хоча дорога по лабіринтам лігва драконового була дуже складна, усіяна різноманітними пастками та перешкодами, переповнена підступними засідками, до останньої брами дістались усі. Нам дуже пощастило, що почула відважний заклик Алкодина Світлоносного з ордену «Ті, хто несуть світло» і удатна цілителька Наін-Ханю. Саме її вміла магія та неперевершені знання рятували нас у найскрутніших ситуаціях. Так, в Усипальниці Наін-Ханю зі швидкістю блискавки зцілювала рани своїм браттям та сестрам та знімала поганські прокляття. Саме вона врятувала мені життя, коли я був на волосину від смерті, коли підлий удар в спину збив мене з ніг, і десяток окаянних мечів мало не проткнули мене наскрізь.
А зараз потрібно зустрітися з утіленням страху та жаху, з Кривавим Чорним Драконом, з істотою, створеною з пекельного вогню. Зустрітися лицем до лиця. Допоможи ж мені, мій вірний Мітриловий Сікачу Драконів, нехай твій гнів осліпить ворогів і стане вісником їх загибелі!
Алкодин відчинив браму…
Велетенське кругле приміщення постало перед нами. Висота його сягає майже двадцяти п’яти ярдів, а відстань від стіни до стіни в найширшому місці близько шестидесяти. В двох місцях біля стін є сходи, які ведуть на балкони другого поверху, а з другого – на балкони третього. Виходить такий собі урізаний амфітеатр. Приміщення вщент заповнено скарбами: золото, срібло, самоцвіти. Більшість з коштовностей безладно скидана докупи в центрі зали, утворюючи гору дорогоцінностей. На її вершині міцно спить, закутий у свою лускату броню, останній з роду пекельних зміїв.
Як відомо, дракони майже невразливі до меча та магії. В прадавні часи для їх знищення кували спеціальну зброю, наповнену чарами. Але зараз стародавні секрети ковальства втрачено, бо ж багато століть в них не було потреби. Здавалося б, не маючи необхідного озброєння, наша кампанія заздалегідь приречена на поразку…
Готуючись до походу, Світлоносний провів багато часу в пошуках відомостей про Кривавого Чорного Дракона. Легенд ходило багато, а ще більше було чуток, і відрізнити правду від вигадки було дуже важко.
Кожне зусилля має бути винагородженим – це один із законів буття. І цілеспрямований Алкодин знайшов те, що шукав. В одному з літописів давно минувших літ він натрапив на згадку про невідомого безстрашного героя, який самотужки вирішив вбити полум’яне чудовисько. Герой люто прорубав собі шлях крізь сотні драконових слуг. Дійшовши до Кривавого, він хоробро та несамовито бився, але програв. Та перед смертю в пащі потвори лицар спромігся пробити луску дракона на грудях біля серця. Тепер же, влучивши в те місце, будь-яка зброя, будь-то спис чи меч, вразить дракона на смерть.
То ж до зброї браття та сестри, до зброї!!!
Алкодин дав команду усім чародіям піднятися на балкони другого та третього поверхів та готуватися до безперервного ведення вогню по дракону. У свою чергу бійці ближнього та дальнього бою повинні стримувати супротивника, який за попередніми розрахункам буде сунути з брами на першому поверсі аби зупинити атаку на свого хазяїна.
Для кращої координації група була розбита на загони. До мого загону ввійшли: благородна цілителька Наін-Ханю, безстрашний воїн-захисник Х’юреісі Толос, майстерний бойовий маг Ава Т’яліе О’нар та жриця сонячного і місячного світла Ні-Ян-До. Виділена нам позиція знаходилася на балконі другого поверху, якраз біля сходів униз. Скоріше за все, як тільки перше бойове закляття зіткнеться з головою вогняної потвори – сумувати нам буде ніколи.
Алкодин Світлоносний слідкував за розгортанням воїнства з верхнього поверху амфітеатра. Його уважний та суворий погляд раз у раз ковзав то по страхітливому дракону, то по товаришах, котрі займали свої місця. Виглядом своїм паладин нагадував вольного сокола, який готовий каменем з неба впасти на здобич. Побачивши, що всі готові, Алкодин мовив до героїв:
– Браття та сестри мої, сини та дочки Альянсу Світла! Звертаюсь я до вас, бо ж Велика Битва почнеться зараз. Одна з тих, про які будуть співати пісні та складати легенди. І не всім нам пощастить вижити. То ж… Якого біса?!
Велика брама відчиняється і з неї бурхливим потоком хлинуть слуги Кривавого Чорного Дракона.
– Хто кастонув ?! Я питаю! Хто кастонув, розумники?! – продовжує Алкодин у безсильному гніві. – Як знайду, то відірву я…
В цей самий момент його грізний монолог перебиває ворогом пущене закляття, і Алкодин Світлоносний, ватажок відчайдухів, котрі насмілилися потривожити останнього дракона, падає додолу непритомний. Одночасно з цим відкриваються потаємні двері на балконах.
Більше немає часу нікуди дивитися, бо ж супостат тут, поруч. Х’юреісі Толос виявився спритнішим за мене. Він вже стояв біля виходу на перший поверх і стримував потік нечисті нагору. Йому допомагали ще кілька воїнів. Моя ж задача – захищати Аву Т’яліе від ворогів, які проберуться крізь перший заслін оборони. А маг, сконцентрувавшись тільки на драконові, безперервно читав заклинання, відсилаючи частинки руйнівної магічної енергії в пекельну потвору.
А ось і робота. Якраз навпроти мене в стіні повільно починають проступати чорні лінії, тоненькі тріщинки правильної форми. Їх стає все більше і більше. Вони з’єднуються, гуртуються, створюючи малюнок. І ось вони стають єдиним цілим, цілим, що нагадує дверний проріз. Проріз розширяється і змінюється. Тепер переді мною на стіні образ одвірка з двома дверима. Уявні кам’яні двері не відкриваються ні в середину, ні назовні. Вони просто входять самі в себе, розкриваючи погляду лиш саму темряву.
З мороку вибігло троє – людиноподібні створіння з палаючими червоними очима. Я рушив на перехоплення. Відбив удар першого, випередив другого та проткнув клинком йому груди. Обоє, які лишилися, стрімголов помчали до мага, але не встигли далеко відірватися – мої мечі їх наздогнали. Стрибок до кинутої зброї – і я знову готовий до бою. Погляд на стіну – дверей вже немає, але в двох інших місцях, недалеко від мене, починають з’являтися такі ж чорні тріщинки.
У мене ще є час озирнутися назад. Ава Т’яліе стоїть до мене спиною, якраз біля поручнів балкону. Він повністю абстрагувався від навколишнього хаосу: від крику, гамору, від ревіння сталі, що б’ється, б’є і вбиває. Він лише дивиться на дракона та читає, читає, читає, читає заклинання. Ні-Ян-До знаходиться ближче, готова застосувати свої вміння. Цього разу, відчуваю, її підтримка мені знадобиться, дуже знадобиться. Де Наін-Ханю?! Переводжу погляд на сходи, котрі ведуть на перший поверх, туди, куди рушив Х’юреісі. Ось вона. Відважна цілителька пішла на допомогу воїнам, котрі стримують основний натиск сил супротивника. Наін-Ханю чарами заліковувала рани своїм бойовим товаришам, час від часу пускаючи у ворога палючі промені світла…
Як добре, що в мене гарна реакція. Ще б мить і не зносити голови. Б’ю у відповідь – противник не зносить своєї. Набігають іще кілька. Удар, знову удар, а потім іще удар. І червона пелена затьмарює мені очі. Ворог зліва. Кров закіпає, і серце все частіше б’ється в грудях. Зліва нікого. Ворог справа. Аж поки не перетинається межа. Справа теж нікого. Ворог звідусіль. Коли немає нічого, крім зброї та ганчір’яних ляльок. Я не створений для захисту – я створений для нападу. Я не створений для творення, я створений для руйнування. Звідусіль нікого…
Червона поволока спала. Маг на місці, жриця теж. Схоже, двері вже не з’являються. Шукаю Наін-Ханю. Вона стоїть біля сходів і спостерігає, як відважні лицарі відтісняють ворога до брами. Серед тих, хто спустився донизу є й Х’юреісі Толос. Все добре. Ніхто не загинув.
Але раптом вся величезна споруда починає тремтіти. Спільні зусилля наших чародіїв не були марними. Дракон, який спав, нарешті прокинувся. Він повільно встає… Уважно дивиться навколо… Глибоко вдихає, його груди розширюються. Я бачу місце, куди потрібно пустити стрілу – крихітна рожева пляма на суцільно чорних обладунках. І видихає… Вогонь…
Весь перший поверх охоплений полум’ям. Змій знову набирає повітря. Мабуть, цього разу він хоче випалити другий поверх. Починається відступ. Герої швидко підіймаються на верхній ярус. Пропустивши поперед себе Наін-Ханю та Ні-Ян-До, відходжу останнім. І якраз вчасно. Забарись я на якусь мить – вогонь дістався б до мене. А драконів вогонь загасити неможливо. Лиш тільки він дістанеться до чогось, то не згасне, поки не спалить вщент.
Весь другий поверх охоплений полум’ям. Змій знову набирає повітря. Відступати нікуди.
Велика мужність пізнається лише через великий страх. Коли ти дивишся прямісінько йому в очі, коли все тіло тремтить, але воля не дає перед ним зігнутися. Лише тоді ти пізнаєш справжню мужність, не мильну бульбашку з іменем нерозумної або хвалькуватої сміливості, а справжню, незламну мужність.
Велетенське, вогнедишне чудовисько споглядає нас з висоти свого непомірного зросту. Його голова майже торкається стелі. Дивлячись потворі в очі, мимоволі здається, що вона посміхається, сміється. Їй потішно: мисливці, котрі стали жертвою своєї здобичі. Але коли її погляд зупиняється на Алкодині безстрашному, то вираз його міняється.
– Не бійтеся браття та сестри мої! Не впасти більше нікому з нас від вогню потвори нечестивої! Бо ж прийшов твій смертний час, чудовисько страхітливе! – промовив Світлоносний гордо. Дракон схоже здивувався. – То ж помирай, почваро пекельна!
З цими словами Алкодин поклав праву руку на плече ельфу, котрий стояв біля нього з луком. Тятива була натягнута. Непомітний порух – і стріла нечутно знялася з місця. Дракон впав.
Як тільки пройшло заціпеніння, всі ринули до перил подивитися на мертвого дракона. Але, замість поваленого стрілою велета, нашому погляду відкрився смоляно-чорний портал. Кругла діра зяяла в камені на підлозі. Потрібно було йти туди, і чимдуж швидше, поки чудовисько ще не оговталося.
Світлоносний скомандував збір. Перед останньою сутичкою нас залишилося сорок п’ять чоловік. П’ятьох відважних воїнів спалив дракон разом зі своїми слугами на першому поверсі. Я спитав у Наін-Ханю, коли та сумно дивилися на тіла загиблих:
– Хоробра чарівнице, чому ви не воскресите полеглих братів наших?
– Не можу, шляхетний лицарю. – журно відповіла вона. – Тих, кого спалило пекельне драконове полум’я, вже ніяка магія не поверне до життя.
Було вирішено рушати негайно. Оскільки Кривавий вже й так сильно поранений, то Світлоносний не вважав за необхідне організовувати якийсь спеціальний бойовий порядок чи заздалегідь продумувати тактику бою. Задача стояла одна: поцілити ще раз в ахіллесову п’яту потвори. Алкодин передбачав, що вбити дракона буде не важко. А воїну чи чаклуну, котрий нанесе чудовиську смертельного удару, він пообіцяв епічну гербову накидку, вишиту золотом і сріблом та оздоблену дорогоцінними каменями.
По цьому ми й рушили. Стрибаючи в портал, ніхто не озирався. Крім мене. Я заскочив останнім. Не можу сказати, що не поділяю настрою нашого командира, але якось це все підозріло та занадто легко. Якби нам не лягти мертвими, як наші полеглі товариші, невідомо де на тій стороні…
Сутінки і пісок. Пісок і сутінки. А ще кістки…
З’явись я на якусь мить раніше – і був би охоплений полум’ям. Тут пролітав дракон і вивергав вогонь. Нас стало менше. Кількох нещасних вже пожадливо пожирав невтримний жар. А крилата примара літала в небі. В небі над Великим Кістяним Пустищем.
Хаос. Герої розбрелися хто куди. Недооцінивши супротивника, ми повелися занадто зарозуміло й повинні за це поплатитися. З-під землі полізли кістяні гомункули. Неприкаяні душі тих, кого було вбито багато-багато століть тому, отримали фізичну оболонку і, спрямовані драконовими чарами, пішли на нас війною. І тут, і там з праху піднімаються вони, і вбивці, і жертви одночасно.
Намагаюсь оцінити ситуацію. Намагаюсь знайти Алкодина. Бачу Ні-Ян-До з Авом Т’яліе. Вони хоробро відбиваються від поверненців з того світу. Біжу до них, але хтось хапає мене за ногу. Падаю. Кістяна рука мертвою хваткою обвила мою щиколотку. Помах меча – й зап’ястя одиноко лежить на піску. Не чекаючи появи істоти, яку я позбавив зап’ястка, стрімголов мчу до товаришів. І саме вчасно. Троє одночасно накинулися на мага. Він встигає перетворити на попіл лише одного. Інших двох повертають туди, звідкіля вони прийшли, мої мечі. Мітриловий Сікач Драконів з легкістю прошив гомункулу груди, наче створений для нищення драконової магії.
– Що тут трапилось? – питаю я.
– Кривавий був готовий і зустрів нас вогняною стіною. – відповів чаклун.
– Синку, ми вже вдома. – почувся голос.
– Потрібно зібрати всіх докупи, самі ми не втримаємося довго. – сказала жриця.
– Я знайшов Алкодина. – мовив Ава Т’яліе. – Швидко за мною!
– Синку, ти вже повечеряв? – нізвідки пролунав той же голос.
– Так. – кивнув я.
– Рушаймо. – додала Ні-Ян-До.
Світлоносний намагався організувати оборону. Навколо нього зібралося сім чоловік, включно з Наін-Ханю та стрільцем Матуру Ло-Сеном, який поцілив в дракона ще на тому боці порталу. До них залишилося бігти близько п’ятдесяти ярдів, коли мене перечепили, і я впав. Прийшовши до тями та перекотившись на спину, побачив над собою здоровезного кістяного голема, який обома руками тримав бойову сокиру, відведену назад та готову для удару. Зреагував вчасно: зміг відкотитися трохи вбік, і топір з гуркотом встряв в пісок у тому місці, де раніше був я. Потрібно встати на ноги. Але не встигаю – поштовх страшної сили відкидає мене в сторону. Перед падінням мій погляд зустрічається з поглядом Ні-Ян-До, вона бігла мені на допомогу. Падіння. Цього разу я піднявся швидко й був готовий до зустрічі з гомункулом. Де Ні-Ян-До? Вона вже повинна була сюди дістатися. Обертаюся на мить. Та зустрічає мене лише нещадне полум’я – нещасна, бажаючи врятувати чуже життя, поплатилася своїм.
Йду на випередження. Голем хибить, а я ні. Його зброя разом з руками падає додолу. А слідом падає і він сам, повалений Мітриловим Сікачем Драконів.
Потрібно бігти… Бігти…
– Нас лишилося мало, о славетні герої. Підступний супостат виявився значно сильнішим та хитрішим, ніж я очікував. Але ми, хоробрі та шляхетні діти Світла, не складемо зброї навіть перед лицем смерті. Так бийтеся ж, брати і сестри мої, до останнього подиху. Бийтеся в ім’я Альянсу!
Нас лишилося десятеро. На жаль, Ава Т’яліе загинув. За кілька ярдів від розташування загону його наздогнала ворожа стріла. На жаль.
Стали колом: плечем до плеча, бо ж супротивник оточував нас звідусіль. Наін-Ханю, Алкодин та Матуру Ло-Сен були в середині кола. Ворог напирав. Громоподібний тупіт заглушав навіть власні думки. І лещата, в яких ми опинилися, стискалися все сильніше та сильніше. Та раптом, наче по команді, все затихло, а над нами з’явилася величезна крилата тінь. Ось і все. Кінець. Тінь росла. І…
– Стріляй же, добрий стрілець. Нехай твоя лють вразить підлу почвару на смерть! – прокричав Світлоносний, лучник вистрілив…
Примара продовжувала спускатися з неба, але політ її вже не був польотом хижого птаха за своєю здобиччю. Тепер дракон перекидався в повітрі, описуючи різні страхітливі форми. Його кістяне військо стояло на місці, наче заворожене видовищем. Кривавий Чорний Дракон впав. За мить розсипалися і всі гомункули, призвані ним. Прах повернувся до праху.
– Ура, перемога! – почулося звідусіль.
– Ми виграли! – кричали у відповідь.
– Завалили найсильнішого боса в цілісінькій грі!
Воістину меткий лучник Матуру Ло-Сен підійшов до тіла вбитого дракона.
– Ну що, хлопці, це я його порішив! Зараз зроблю скріншот і поставлю собі на робочий стіл! – сказав переможець, повернувшись до поваленого велета спиною.
Та не судилося…
Дракон проковтнув хороброго стрільця Матуру Ло-Сена…
Ми заклякли на місці. Лишилася тільки одна думка: «Він живий!»…
– Ви ідіоти! Ха-ха-ха! – сказав вогнедишний змій. – Ви думали, що розумніші за Кривавого? Ви думали, що цією цяцькою можна вбити Кривавого? – дракон сплюнув лук та сагайдак зі стрілами. – О, жебраки духу та розуму! Ваша зухвалість засліпила вам очі! Ха-ха-ха!
Голос дракона був настільки сильним, що здавалося, наче сміх його пронизує все тіло, і голос роздається не ззовні, а зсередини.
– Як казала бабуся Кривавого: «Найсмачніший сніданок той, який прийшов до тебе сам». І ви, жалюгідні невдахи, станете смачною поживою. Найбільше Кривавому смакують ельфи. Їх ніжне м`ясце просто тане в роті, а не в пазурах! Ха-ха-ха! А гномів Кривавий не дуже любить, бо вони жилкуваті. Ці опецькуваті створіння час від часу застрягають між зубами, а потім ще і травлення може розладнатися. Тьху!
Ми почали відходити від переляку. Щось потрібно було робити. Причому швидко, дуже швидко!
– Але перед тим, як Кривавий запросить шановних гостей до столу. Ха-ха-ха! Кривавий хоче розповісти їм про їх тупість, недалекоглядність та твердолобість! – зміюка привітно посміхнулася. – Почалося все з того, що Кривавому захотілося…
– Алкодине, що будемо робити далі?!
– Не знаю… Я пройшов увесь ланцюжок квестів. І там було сказано, що дракона можна вбити, поціливши в мітку на грудях. І все…
… і тоді Кривавому набридло літати туди-сюди. Захотілося спокою. Тиші. Та й вік вже не той. От коли Кривавий був молодим дракончиком, він…
– Алкодин, ти віслюк! Більше я з тобою нікуди не піду!
– Я теж. Ви як хочете, хлопці, а я відключаюсь!
– Підтримую! Алкодин – віслюк +1!
– +1!
– Ідіть всі до дідька! Самі віслюки! – розпачливо відповів Світлоносний.
– +1 (Алкодин, ти віслючище)!
– Алкодине, хіба ти не дивився на форумах, не читав в і-неті, як розібратися з вогнедишним чудовиськом? – запитав я, надіючись знайти йому виправдання. Може він хоч щось зробив.
– Ні, я такого ніколи не робив і робити не буду! Ти що, це ж віроломство! Все повинно проходитися відповідно до лінійки квестів і без ніякої допомоги! А це напевно якась бажня ! Програмісти недолугі!
– +1 (Алкодин, ти віслючище)! +1 (Алкодин, ти ідіот)! +1 (А я відключаюсь)! Хе-хе-хе! – промовила чарівниця Наін-Ханю.
– Якого чорта?! – не стримався я.
– Петро, ти козел!!! – гнівно викрикнув паладин.
– … каже тому писаці: «Ти, нашкрябай там на своєму пергаменті про Криваваго, що наче в нього є слабке місце ось тут на грудях, де в мене родимка, а Кривавий тобі коштовностей дасть, скільки винести сам зможеш». А воно мені: «Я б з радістю, але ж факти, факти якісь треба. В брехню не повірять. Повірять лише в напівправду». Ну, Кривавий не зажурився й відповів: «Кривавому тут не так давно доповіли, що був один бідний на голову чолов’яга, котрий самотужки намагався до Кривавого дістатися. Так його порішили посіпаки майже на вході. От і настрочи, що звитяжний герой, як такого дурня тільки земля носить, хоробро б’ючись, дістався дракона і в чесному бою програв. Але перед смертю спромігся збити зміюці броню. Ха-ха-ха. Зрозуміло, писако?». А воно…
– Алкодин, ти в нас лідер. Вирішуй. Як будемо діяти далі? – запитав я. Справжній боєць ніколи не падає духом. Навіть в найбезпорадніших ситуаціях.
– Добре. Нас лишилося семеро. Троє зрадників вийшли з гри. Розосереджуємося і б’ємося до останнього. Ось моє останнє розпорядження! Б’ємося до останнього! І Петре, якщо ти мене зараз чуєш, то ти козел!
– … з’їв. Холуї Кривавого віднесли папірці в бібліотеку, де розказали печальну історію літописця. А ті дурні поставили йому пам’ятник. Посмертно. Ха-ха-ха! Кривавий до цього часу не може зрозуміти, якими ідіотами потрібно бути, щоб повірити в історію про невдаху, котрий спромігся поранити дракона, якщо невдаха був один і був проковтнутий за одним присідом. Свідків не було. Хто бачив доблесний бій, щоб довести правдивість історії? Ха-ха-ха. Які ж ви всі жалюгідні! Жалюгідні й жадібні до слави… – коротка пауза, морда страховиська набула задумливого вигляду. Дракон наче щось згадував. – Ну все, досить розмов. Зазвичай Кривавий зі стравами не розмовляє, так що вам, ласі мої, випала велика честь. Як казала бабця Кривавого: «Вас буду гаму-гаму!».
Дракон рвонув з місця, мов оскаженілий. Я ніколи не думав, що така громадина може рухатися настільки швидко. Вмить його роззявлена паща пролетіла повз мене. В неї потрапило одразу двоє нещасних, котрі нещодавно нерухомо застигли наче статуї. Славетні герої розбіглись хто куди. Чаклуни безперервно читали бойові заклинання. Стрільці стріляли з луків та арбалетів. А бійці ближнього бою вираховували, як краще підступитись до змія. Я схопив зомлілу Наін-Ханю та потягнув її подалі від небезпеки, хоча як не біжи, а від дракона не втечеш…
І лише хоробрий Алкодин з войовничим кличем пішов прямо на крилату почвару. Змій, не збавляючи ходу, зі словами: «Тьху, гном!» відштовхнув сміливця пазуристою лапою. Удар був настільки сильним, що паладин пролетівши добрих п’ятдесят ярдів, приземлився недалеко від мене. Поки Світлоносний прийшов до тями, іще кілька наших товаришів загинули в кігтях тварюки.
– Алкодине, готуйся. Скоро настане й наша черга. Зустріньмо ж смерть достойно воїнам: зі зброєю в руках!
– Навіщо ти приволік сюди цього…
– Васька, якого кольору Мітриловий Сікач Драконів? – прокинулась Наін-Ханю.
– О, Юда повернувся! Як почуваєшся, сучий ти сину?! Щоб тебе чорти вхопили! – зрадів Світлоносний.
– Як якого?
– Кажи швидше!
– Ти що, сліпий?! Сам не бачиш?! Чи ти над нами знущаєшся, козел?! – не вгавав Алкодин.
– Зеленого.
– Хлопці, ви дибіли!
– ЩО?! – скипів паладин.
– Вчіть мат. частину, дурні. Всього існує два Мітрилових Сікача Драконів: червоний та зелений. Якщо червоний – звичайна зброя, то зелений – квестовий предмет. При чому, як ви вже напевне здогадалися, пеньки мої, саме останній і допоможе нам завалити дракона. Не буду вдаватися в подробиці того, що я знайшов на форумах, але розробники, схоже, прикололися і помістили секрет вбивства останнього боса на вступному ролику до гри. Ось так. А питав я про колір тому, що хворий на дальтонізм, якщо ви раптом забули.
– Е-е-е-е. Так що мені робити з мечем? – вирішив уточнити я.
– Береш його в праву руку, добряче розмахуєшся і кидаєш драконові в родимку на грудях, бо ж саме там у нього серце. – відповіла Наін-Ханю.
– Добре. – рішуче сказав я.
Саме в цей час потвора розібралася з усіма крім нас трьох. Змій різко розвернувся й, набираючи оберти, помчав в нашу сторону. Його несамовиті очі палали вогнем, а з пащі крапала кров.
Все ближче й ближче.
– Безстрашний воїне Інай Тіме, чи готовий ти повалити мерзенне страховисько?! – гордо промовив Алкодин.
Все ближче й ближче.
– Так, командире, готовий! – відповів я.
Все ближче й ближче.
– Хе-хе-хе. Знову вони за своє. – прощебетала Наін-Ханю.
Все ближче й ближче.
– Скуштуй же криці смертельної, що була створена для твоєї загибелі! Згори ж, примаро, в пекельному полум’ї з якого ти народилася! Помри ж, чудовисько поганське! Раз і назавжди!
Я жбурнув Мітриловий Сікач Драконів з усієї сили. Наче керований якимись чарами, меч беззвучно пролетів ту коротку відстань, що розділяла мене зі змієм. Лише смарагдове лезо вигравало у сутінках різними переливами. Він влучив в ціль і ввігнався в плоть аж до самого серця.
Змій був переможений. Остаточно…
Дракон помер, і хай живуть герої…
