Історія одного міста: ніч
Порожня вулиця сонного міста. Єдиною її окрасою є графічні обриси будинків. На одинокій лавочці ліниво сидить ніч і монотонно курить сигарету. Її ніхто не бачить, тому їй можна. Обабіч неї сумно стоять ліхтарі. Вони закохані, але їхньому щастю перешкоджає та сама клята лавочка. Вони покарані, бо одного разу ненароком заснули, а ніч, яка йшла поряд, не помітивши ямки, провалилась у безодню. Неподалік, у старому саду, вже зацвіла вишня. Вітер, важко зітхаючи, раз у раз приносить до нудоти солодкий запах краси. Починає падати сніг. Білосніжні уривки маленьких квіточок радісно кружляють у повітрі. На невидимій скрипці їм підіграє весна. У порожньої вулиці з«являється новий колір — білий. Він глибоко в»їдається в чорне полотно. І від цього вулиця починає світитись щастям. Невидимість ночі зникає і, помітивши це, вона нервово зривається на ноги. Акуратно зібравши усі пелюстки, вона розлючено жбурляє їх вгору. Вони чіпляються за небо і перетворюються на зірки. Вулиця тьмяніє і набуває кольору ночі. А ніч, трохи заспокоївшись, знову сідає на лаваочку і знову закурює. Непомітно, десь з-заду, підкрадається меланхолія і ніжно пригортає до себе вулицю. Бажаними гостями знову стають спокій і темрява. Артерії міста застигають в очікуванні ранку і холонуть. В них проникає зілля сну і перед очима починають миготіти різнобарвні картинки. Невидимий очевидець заплющує очі і все зникає до світанку.
