Просто казка
У невеличкому містечку Бундер на заході Нью-Джерсі панувала найхолодніша пора року. Здавалося, все було як і завжди, але цієї зими сталося непередбачуване. Час підходив до Нового року, а там і досі не випало ні одної сніжинки. Дорослі раділи відсутності хуртовин та снігових завірюх. Вони не мали жодних проблем з транспортом, не падали на льоду. Їх цілком влаштовувала така погода. Діти ж не могли повірити, що зустрінуть Новий рік без снігу.
Кожен з них, прокидаючись, мріяв побачити снігові замети.
Найбільше це засмучувало маленьку дівчинку Елізу. Кожен рік вона чекала першого снігу, щоб зліпити сніговика, іграшковий будиночок і пограти з друзями в сніжки. Еліза сиділа на підвіконні і великими сумними очима споглядала на вулицю. Їй так хотілося, щоб ця зима була така ж сніжна і морозна, як і попередні.
Раптом через розчинене вікно вітром задуло маленький дзвіночок. Він так виблискував, що дівчинка не змогла втриматись і подзвонила у нього. Дзвіночок видав такий прекрасний звук, що вона струснула його ще раз.
За хвилину у її кімнаті з’явилась трійка ельфів у чудернацьких червоних костюмах і синіх черевичках. Еліза і гадки не мала як і навіщо тут з’явились ці дивні створіння. Ельфи теж не дуже раділи, оскільки дівчинка відволікла їх від складної і дуже відповідальної роботи-запаковування подарунків.
- Привіт, чого ти нас кликала? - спитав один з них.
- Хто? Я вас не кликала, - стурбовано відповіла дівчинка.
- А хто ж у дзвіночок дзвонив?
- Вибачте… я випадково, я не знала, - почала перебивати їх Еліза.
- Гаразд, оскільки ми вже тут, то виконаємо одне твоє бажання, але лише одне!
Дівчинка не вагаючись відповіла, що хотіла б, щоб пішов сніг. Почухавши потилицю, ельфи пообіцяли виконати бажання і зникли… так само раптово, як і з’явились. Еліза все так само розгублено сиділа на підвіконні і дивилась на маленький дзвіночок. Вона повірити не могла, що все це відбулось насправді. "Мабуть, це мені здалось", - подумала дівчинка і пішла спати.
На ранок сталося диво. Коли Еліза прокинулася і підбігла до вікна, то побачила величезні снігові намети. На радощах, вона швиденько одяглась і, поки батьки ще спали, побігла на двір, щоб поглянути на ту красу. Білі лапаті сніжинки кружляли й тихенько опускались на її чорняве волосся. Еліза відчула невимовне щастя. Ельфи виконали свою обіцянку, значить усе це відбулося насправді. Дівчинка покликала усіх своїх друзів і вони з радістю почали грати в сніжки. Тепер Еліза точно знала, що чудеса бувають, особливо у новорічну ніч.
