сусідки
частина №3 (закінчення)- Що там думаєш? Наливай давай.
- А? А зараз. Дядь Толь можна спитать.
- Валяй.
- От скажіть, каліку можна кохати?
- Ну як сказать, мабуть да. Ти от мою Зойку бачив. . . ну, і все одно люблю. Я ж в молодості о-го-го був а Зойка, щоб так не образити, ну більше у папу. . . розумієш і все одно вибрав її. А може приворожила? Не знаєш ? От хітрюга , коза стара. Точно Дєня, нада умом брать, в тебе ж колєлок работа? Ну от і думай. Наливай.
- А якщо її сподобався інший.
- Значить в морду.
- Кому?
- А дай мені. Своїй скажу з мєнтами побився. Вона їх страх як не любить. Вже не відкрутиться, що голова болить, подвиг як не як.
- А серйозно?
- А я що ні. Тільки в ніс не бий і не ногой. Ой пробач, нехотів.
- Нічого.
- То ти б’єш а то я вже мабуть піду.
- Ні.
- Як знаєш, іншої нагоди вже не буде. А двері в тебе міцні ? Спробуємо.
- Зачиніть за собою.
Денис сидів незворушно дивлячись у вицвілівший від вологи дальній угол кімнати. Він і сам розумів, що перти напролом рогами вперед буде що найменше смішно і головне не для нього. Тому було вирішено дізнатись все про суперника. Почав з ім’я, його звали Андрій. Далі була мета знайти всі сильні та слабкі його сторони. Це тривало неповних два тижні. Андрій не покидав справу навідувати Альону. Частіше цей гад забігав вечорами.
Був гарний сонячний день. Денис грівся біля вікна. Курив недобитий вчорашній недокурок попиваючи міцну каву. Цей день йому дуже подобався своїм началом. Денис катаючись займався дещо нудними та не важливими справами. Непомітно вже стемніло. В повній тиші він почув як з кімнати вийшов Андрій, він пересувався у звичному напрямку. Відчинились двері. Почувся голос від якого в Дениса перехопило в горлі. Припаркувавшись біля стіни, в зоні для інвалідів, третій зайвий спостерігав за дійством в кімнаті. Андрій явно перевищував міри допустимого до неї. Денис зрозумів, що час діяти. Ввімкнув музику та видав все неможливе зі своїх зв`язок . це була власно написана пісня для Альони. Запис передавав безмежне кохання до неї та зневажливе ставлення до її залицяльників. Він рвав горло, тягнув ноти неначе це остання мить його життя. Спів помираючого пса перебив ще голосніший грюкіт в двері скаженого бика. Музика затихла. Виломлювання дверної коробки теж. “Відчинено”- промовив Денис. Провернулась ручка, в кімнату увійшов Андрій. Як не дивно в його очах не було злоби, скоріше неспокій та знервованість. Він уважно дивився на власника екологічного транспорту який знаходився на іншому кінці кімнати мабуть в п’яти кроках від нього. Ніхто не рухався. В такому стані вони знаходились трохи більше двох хвилин. Зірка караоке спокійно вдивлявся на знерухомленого двометрового красеня. "Пора”-прихриплим голосом промовив Денис та за спини витіг блискучого ножа. Взявши обома руками каліка направив лезом на Андрія. Той й досі не рухався , лише спостерігав за тим, що відбуватиметься далі. Денис ще раз кинув коротким поглядом у вічі статуї та повернувши ножа до себе різко увігнав гостре лезо собі трохи нижче правого плеча. Ніж увійшов наскрізь, застрягши кінцем у спинці коляски. Його лице не видавали жодних емоцій.
- Гроші лежать у лівій шухляді. Ти знаєш, що далі робити?
- Так – не відриваючи погляду від закривавленої рани промовив Андрій.
- Надіюсь.
- То мені вже йти?
- Почекай. Денис витіг кривавого ножа та протягнув його Андрію. Той потягнувся за ним не підходячи занадто близько і обережно затис його в руці.
“Тепер можеш йти”- затискаючи рану промовив інвалід. Кімната спорожніла. По сусідству пролунало переривчасті крики. За мить до Дениса вбігла вона. В її погляді було щось інше аніж зазвичай. Краще. Альона підбігла до вже лежачого скрученого тіла. Вона заплакала. Це були перші її сльози які бачив Денис. Далі бала суміш фраз, слів, переривчатих речень. Та головне, що можна було виділити, це сумісне признання у відданості та коханні. Нарешті заспокоївшись вони вдивлялись один в одного та насолоджувались не фізичною а духовною красою, що навіть в надлишку знаходилась в кожному з них.
- Все добре Дініс. Ми самі, це вже закінчилось.
- Так, це закінчилось (посміхнувшись) та повір, все лише починається…