Я і Я
Я хочу залишитися, може так і буде, тільки зараз мені здається, що все це сон, невже так буває. Коли довго чогось хочеш, то потім отримаєш, та інколи не знаєш, що з тим робити, з тим чого так довго чекав. Я занурююся у глибини холодних рік, і намагаюся там знайти відповідь, чи забуття. Я дійсно отримав те, що хотів, і зараз в заблудженні. Та одне точно зрозумів, не треба хвилюватися, через якісь негаразди, адже доля часто з нами жартує, деколи хочеться іти і не зупинятися, плакати і не спинятися. Чуєш звук фортепіано в навушниках друкуєш на комп`ютері і тобі здається, що в одну мить клавіатура стає клавішами, а ти музикантом. І це так прекрасно, та це виявляється тільки уява. Бути сильним, чекати того, що має бути, воно, не втече, не попливе, не полетить. Змирися і живи далі, в тебе все ще попереду, навіть якщо тобі 70 років. Це не казка – це життя. Думки оволоділи тобою, їх треба час від часу проціджувати. Залишати, щось легке і повітряне, аби не важко носити.
Втечи від мене, лінь погана, не хочу я бути з тобою, тікай від усіх! Але навряд чи вона зрозуміє, мої слова, може і зрозуміє, але чи послухає. Дивитися на воду і писати вірші, от твоє призначення. Та ти не хочеш, ти загубився в суєті міській, і став мов зомбі. А, що колись було? Ти навіть вже й не пам`ятаєш, я тоже… Волосся заплуталось у сухих гілках, сухої верби, так і ти заплутався у «гілках» свого мозку. І тобі так добре, може ти і не знаєш, що таке, коли тобі добре, може в тебе не має відчуттів..? Ти любиш крапочки, я це знаю, тому і я часто ставлю їх. Вони ж такі загадкові, в прямому сенсі цього слова, вони дають іншим можливість самим закінчити твою думку. Ти дозволяв це робити, а тепер, де тебе знайти? Ти ж постійно поруч, та тебе ніколи немає. Ми постійно розминаємось, в одному місті, в одному автобусі, навіть в одній кімнаті. Летиш повітрям, а я все пливу. Чому це сталося саме тепер, ми стали різними, далекими, чужими. Так боляче, коли згадуєш як нам було добре, ми були одне ціле, а тепер , нас двоє, а може буде і більше, відчуваєш себе нікчемою самотньою, чому я допустив таке божевілля в своїй голові, якщо вже так то нехай би повністю збожеволів і нічого не усвідомлював. Та це напевно кара яку я повинен винести. Спокійно, спокійно, спокійно, ти зникаєш? Отак просто, коли я вже почав звикати до тебе? За що ти так зі мною..? тихо, чому ти ніколи не відповідаєш мені, вічно мовчиш, що не можеш відкрити свого рота? Усі немов чорнобривці, а ти один будяк. Промінь залоскотав мене, а ти чого ждеш, дощу, жари, снігу, що ти хочеш вбивце. Я знаю, ти хочеш кинути грудку землі на домовину в якій я буду лежати. Але час від часу ти добрий, лагідний, ти зливаєшся деколи зі мною. Та я себе обманюю. Я і ніхто у білому одязі, чекаємо на тебе….
09.04.2012р.17.00
