Смугасте життя
частина друга. у пошуках щастя 1. Повернення
Юля стояла біля вагонного вікна і спостерігала, як пробігають за вікном поля та лісосмуги. Накрапував дощ, лишаючи на склі безліч маленьких краплин, але на душі було спокійно.
"Як швидко летить час. Ось уже три роки як вдома не була. Навіть не віриться . Цікаво, що новенького у нас в місті? Нарешті зі своїми подругами зустрінуся, дуже вже я скучила за ними"- подумала вона, і від наближення цієї події у неї навіть защеміло серце. Зменшивши хід, склад повільно підкотив до вокзалу.
- От і приїхали, - відкривши двері вагона сказав провідник
Юля вийшла з вагона і, поставивши свої валізи на коліщатка, потягнула їх до стоянки таксі. На привокзальній площі майже нічого не змінилося, тільки більше стало щойно пофарбованих ларьків, а замість старих з`явилися просторі павільйони-магазини з пластику. Кілька таксистів стояли осторонь і жваво розмовляли.
- Хто вільний? - Запитала Юля у всіх відразу.
- А куди їхати? – Запитав хлопець років двадцяти на вигляд, який підійшов до неї з іншого боку.
- Слухай, юначе, в тебе зір нормальній? Не бачиш, що ми тут вже давно загоряємо? Так що жвавість збав і слідом за усіма будеш - загрозливо промовив кремезний чоловік похилого віку. Молодий чоловік, миттєво оцінивши постать опонента, одразу ж зник.
- Тобі куди треба? Ось моя машина, сідай-но. А валізи давай я в багажник покладу.
- Мені до Райдужного масиву.
- Це біля базару? Чи тобі зручніше з іншого кінця від башти?
- Так, це прямо біля базару, біля кінцевої зупинки тролейбуса.
- А ти, бачу, давно не була в тутешніх краях, адже тролейбус вже до самої вежі, через весь житловий масив, продовжили.
- Три роки не була вдома.
- А де ж ти молодицю була такий довгий час? Якщо це не військова таємниця.
- Та яка там таємниця, на заробітках була, у Європі.
- Ох і країна у нас, весь світ дивується. Ніхто не може збагнути як це можна розігнати пів країни по всьому світові. І кажуть що цінують там нашим людей. Що скажеш, не брешуть?
- Не брешуть. Гріх жалітися і нам. Непогано до нас переважно ставляться, хоч і нелегально більшість з нас туди їде.
- Зрозуміло, значить правду люди кажуть.
Таксі повільно просувалося в потоці машин до виїзду на проспект, що веде на північний схід. Юля з інтересом дивилася у вікно. Її рідне місто зовсім задихнулося від незвично великої кількості автомашин. Це перше що їй впало в очі. І ще вона здивувалася тому, що багато стало маршрутних автобусів. Виїхавши на Набережний проспект, що веде на північний схід, вона зауважила, що рух став не таким напруженим, як в районі вокзалу.
Таксі взяло вліво з проспекту і опинилося на площі біля базару. Тут воно знову потрапило в тісний потік автомашин. Юля глянула в бік воріт ринку, на якому провела свої найважчі роки. Але вигляд цього місця не викликав у неї ніяких емоцій. За час, проведений в Італії, вона зовсім відтанула душею. Працювати правда доводилося важко і фізично дуже втомлювалася. За останні п`ять років, тільки на чужині Юля відчула добре ставлення до себе. У далекій і чужій Італії вона майже повірила в те, що темінь нарешті пішла з її життя. Зовні біля базару нічого не змінилося, хіба що гармидеру стало більше.
- Оце, дівчино і є головна індустріальна зона міста. Тільки базар і годує людей. Розікрали майже все що тільки можна.
- Це не новина для мене. Я теж тут працювала. Знаю. А грошей вистачало, щоб тільки з голоду не здохнути.
Нарешті таксі минуло зону ринку, і дорога стала набагато вільніше. Через п`ять хвилин, таксі було майже біля її будинку.
- Який під`їзд? - Запитав водій
- Четвертий, передостанній.
Підкотивши до під`їзду, таксі зупинилося. Юля вийшла з машини і глянула вгору, на знайомі вікна своєї колишньої квартири на другому поверсі. Водій дістав з багажника її валізи і переніс через калюжу до бетонного майданчику під`їзду. Юля подякувала таксиста і, розплатившись, піднялася сходами до своєї квартири. Біля дверей вона перевела подих і натиснула кнопку дзвінка.
Перші дні пройшли метушливо і дуже швидко, в оточенні онуків і дочки з зятем. Приємна для Юлі родинна суєта так її поглинула що вона навіть не мала змоги задзвонити своїм подругам. Вирватися до Марічки Юля змогла тільки ввечері у суботу.
Двері Маріїної квартири були зовсім нові і броньовані. Вона рішуче натиснула на кнопку дзвінка.
- Юлька, - тільки й сказала шокована несподіванкою Маша злегка відкривши двері.
- Може, все-таки пустиш у свій бункер, чи побоїшся - засміялася Юля.
Двері розчинилися, і Маша в халатику міцно обняла подругу і поцілувала.
- В тебе совісти ні граму не має, Юлька. Не попередила, не задзвонила. Прямо як сніг на голову - впустивши подругу в квартиру, сказала Марічка, ще не вірячи своїм очам.
Юля з інтересом роздивлялася нещодавно відремонтовану квартиру.
- Заможно живеш, пані Марія. Ніяк мільйон в лотерею виграла?
- Юлька, подруга моя - знову обійняла її Марічка - Ти назовсім? Як я рада тебе бачити, ти навіть не можеш собі уявити.
-Я додому не надовго приїхала. Максимум місяці на три гадаю. Документи приїхала зробити і подати в посольство Італії. Дай хоч роздягнутися, а потім поговоримо.
Повісивши куртку на вішалку і знявши туфлі Юля віддала подрузі пакет з написом італійською мовою.
- Це тобі гостинець з Італії.
- Дякую, подруго. Але найліпший для мене подарунок, це тебе бачити.
Вони пройшли в кімнату і сіли на диван. Марія почала діставати подарунки.
- Ой, так це ж "Долче Габана", моя мрія. Запах неперевершений - ніжний запах парфумів дуже сподобався Маші-А це що?
- Це набір косметики Ніна Річчі.
- Ти мабуть з глузду з’їхала. Адже дуже дорого все це коштує. Платять, як розповідають, мало, тим хто нелегально там працює. Не треба було такі шалені гроші витрачати.
- Скільки б не платили, нам вистачає. А крім усього на косметику там часто бувають знижки. Мені то взагалі пощастило. Донька старої пані, за якою я доглядала, підказала мені, що один косметичний магазин збанкрутував і все продає дуже дешево. Ось я і підметушилася вчасно.
- Дякую дуже, Юльчик. Мені все так подобається. А це що за пляшка?
- Мартіні. Знаєш, там воно коштує дуже дешево. Але користується великою популярністю. От і вирішила вас з Лесею побалувати. До речі як вона поживає?
- Подруга наша бойова влаштувалася працювати в госпіталі в Києві. Щось там з ліками пов`язано. Сама знаєш, як у нас все робиться. Хто де працює на тому і наживається. Вона говорила, що іноді списують якісь ліки і потім перепродують тим, хто на операцію лягає. Ну і їй звичайно перепадає. Але щось мені підказує, що вона наркотою гендлює. Доступ у неї до наркотичних ліків є. У Києві хоч і далеко від центральної частини міста вона мешкає, але житло і там не дешеве. Вона ще і тут няньці, що її дитину доглядає, платить, та й за навчання платить. Знаєш на зарплату та попутний лівак так не розбіжися. Ти ще б бачила як вона одягається. А тобі хіба дочка не розповідала нічого?
- Розповідала, тільки в загальних рисах. Ти ж знаєш, у неї майже весь вільний час діти і церква займає. І не цікавить її до того ж наше з вами життя. Добре ось, хоч Славік її роботу непогану знайшов експедитором в якийсь оптовій фірмі. Квартиру змогли сусідню однокімнатну викупити і з`єднати з нашою. Ремонт зробили прекрасний. Правда я і тато Стьопа допомогли їй. Але й самі вони молодці, не стояли осторонь.
- Ну а сама ти як? Адже як поїхала, так півроку від тебе ні слуху, ні духу. Тільки от коли гроші передавала, Анничка твоя заскакували на секунду і буквально пару слів про тебе, мовляв все нормально, не хворіє, працює. Ось практично і все. Як обірвалося. Знаєш, коли мешкала ти поруч, ми і тоді не часто зустрічалися. Але все було якось по-іншому. А як ти поїхала, відразу пустота утворилася. Леська теж це відчула.
- Марічко, слухай-но. У мене є пропозиція. Давай, як Леся приїде, влаштуємо собі свято. Десь посидимо у пристойному місці і поговоримо відверто. Я ж про вас теж нічого не знаю. Анничка мені доповіла, що у тебе хтось з`явився. Вона тебе з одним і тим же чоловіком бачила кілька разів. Може розкажеш?
- Та ти не повіриш. Мені іноді самій здається, що це все не зі мною сталося, а з кимось іншим. Та зустріч в ресторані, до твого від`їзду, мала великий вплив на моє подальше життя. Пам`ятаєш, як тоді ми втрьох з Лесею в «Задзеркаллі» посиділи і познайомилися з двома чоловіками що у відрядження до нас приїхали з Пітера?
- Як не дивно, але пам`ятаю.
- Ну так от це він і є. Це той про кого тобі доня розповідала.
- Ну, а як все сталося?
- А як все сталося давай я вам разом з Лесею розповім коли зберемося
Подруги за розмовою зовсім не помітили, як засиділися до півночі.
