Вовком вити чи вірно кохати?
Ти задихаєшся в пустій кімнаті, в переповненій маршрутці їдеш зовсім одна, ти бачиш навколо тільки хмарне небо і зів’ялі квіти… Всі перехожі здаються такими заклопотаними, заглибленими в себе, і в той же час, такими щасливими …
Теплого весняного вечора вулицями міста молоді люди йдуть парами, узявшись за руки. Вони замріяно дивляться одне на одного, усміхаються, цілуються, дарують іграшки і квіти. Ти дивишся на них і ковтаєш сльози, ти не знаєш, чи заздриш їм, чи просто ненавидиш, а, може, побачивши своє похмуре відображення у вітрині магазину, тихо злишся сама на себе…
Ти почуваєшся такою покинутою, такою самотньою, зовсім непотрібною цьому світу, хоча насправді тебе не помічає тільки одна людина – той, хто для тебе є цілим світом.
Ти згадуєш, як все починалося – ці прогулянки берегом річки серед ночі, ті усмішки, ті компліменти, ті перші слова про любов і обіцянки вірності, ті поцілунки під бій курантів в новорічну ніч, ті ніжні обійми й ласки, від яких забували про час… ти згадуєш той блиск очей і закохане серцебиття, а по щоках течуть сльози…
Ти кохаєш його. Попри всі обіцянки й клятви самій собі не закохуватися ніколи, ти все ж потрапила в ці сіті, сіті любові, і сама ж страждаєш від цього. Він став для тебе цілим світом – повітрям, водою, головним героєм твоїх книжок, думок, снів, мрій і розмов з подругами за чашкою кави. Зовсім недавно ти не вірила в любов, а зараз відмовляєшся вірити в можливість життя без нього – єдиного, коханого, ідеального мужчини на цій грішній землі.
Ти лежиш в своєму ліжку, мертвим поглядом дивишся в стелю і вмиваєшся слізьми. Його телефон мовчить ось уже з десяток днів, а твоє серце рветься на клапті. Ти не знаєш, як зібрати докупи свої думки і зосередитися на роботі. В кожному перехожому ти бачиш його. Спекотного літнього дня, коли всі ходять в шортах і футболках, тобі так холодно, що, здається, навіть валянки й шуба не зігріють. Тебе зігріти можуть лише його слова, усмішка чи погляд…
Ти намагаєшся зрозуміти, що було зроблено не так, де ти допустилася помилки, що стало тим переломним моментом, який заставив його обернутися до тебе спиною, не сказавши ні слова. Ти, мов той розбитий корабель, тонеш в океані свого кохання і навіть не стараєшся боротись за життя, твої подруги тебе не розуміють, бо ще ніколи ти не була такою мовчазною… Твої колеги почали помічати твою весняну депресію, а керівництво виписує догану за доганою за погано виконану роботу, своєму найближчому другові ти захоплено розповідаєш, що всі справи йдуть «просто супер» і боїшся стрітися поглядом з ним, бо знаєш, що він по очах прочитає усе…
А тобі так боляче, що хочеться вовком завити, та навіть лісу поряд нема… Тож залишається тільки одне – віддатися почуттям і вірити, що колись так само палко, щиро, безкорисливо, так віддано й до нестями кохатимуть тебе і ти станеш цілим світом для того, хто зараз є цілим світом для тебе…
