Безсоння
Осінь. Ніч. Пуста кімната.
В безсонні вічно пливе час.
Ти не можеш її обійняти.
І ця ніч вже давно не для вас.
Розбите серце, холод на душі,
Погасли зорі за твоїм вікном.
Ти вкотре читаєш її вірші,
Як читаєш їх щодня перед сном.
Слова всі давно вже знайомі,
Так жорстоко написані вони,
Та знову рани ятрять аж до крові
Тобі присвячені рядки.
Ти один у темноті страждаєш
І не ждеш нічого від життя,
Та все ж надію в серці маєш,
Що колись вона ще буде твоя.
Ти один у цю ніч, а вона
Десь п’є гірку чорну каву
І з душі її линуть слова,
Линуть новими віршами.
Вона пише вірші для тебе,
Пише спогади про світлі дні,
І щастя більшого тобі не треба,
Ніж почути знов слова її.
Її обіймаєш у цю ніч не ти,
І цілують її не твої губи.
А ти в полоні самоти
Думки свої у тиші губиш.
Від холоду ти не можеш заснути,
Від холоду і пустоти в душі.
Хоч знаєш, що вам разом не бути,
Та вкотре читаєш її вірші.
Хтось для неї цю ніч намалює,
Всі обійми, слова і думки,
Хтось ніжно її поцілує,
Та з нею вже поряд не ти.
Вже пройшов час солодкої мрії,
Час любові, надій, сподівань.
Тепер в серці твоїм буревії,
Тепер воно повне страждань
