Одного зимового вечора я поверталась із концерту. Було досить пізно, тому я вирішила не йти пішки, а зачекати маршрутне таксі. Дув холодний вітер, але снігу , нажаль, не було. Місто, наче вимерло, поблизу не було жодної людини. Надімною мерехтів лише старенький ліхтар.
Раптом я почула якісь дивні кроки позаду мене. Щось бентежило мене. Через декілька секунд я відчула моторошне, важке дихання. В цей момент переді мною промайнуло безліч різних думок. Я боялась того, хто підходить до мене, але людська цікавість і страх перебороли мене. Я обернулась і дуже здивувалась, тому що я побачила… маму! Виявилося що вона зустрічала мене після концерту. Я розповіла матусі про вогонь страху, який горів у моїй душі. Вона зрозуміла мене і підбадьорила веселим жартом.
Місто, як і раніше здавалось пустим, лише старий ліхтар освітлював пухкенькі сніжинки, які падали прямо у наші долоні!
Хмільник, 2011р.
уявляю