Стежка
Іду я по полю і їм спілі вишні,
Іду я туди, де кетяги пишні.
Іду я по стежці, що тягнеться полем,
По стежці протоптаній радістю й горем.
Влітку у просі стежина губилась,
У жито високе пірнала й тяглась,
Біля школи моєї вона зупинилась,
Біля пишного саду вона почалась.
Коли поле орали, стежка зникала.
Здавалось, що й сліду від неї нема,
Але стежка знову з`являлась,
З`являлась і знову жила!
Далеко стежина дітей поведе,
У світ у широкий, в життя.
Вона буде жити, жила і живе,
Бо хтось її знову протопче зрання!
