Притча про Місто Ненормальних
В одній місцині у прадавні часи поряд з пальмовими джунглями Бог посадив дубову рощицю. Тож, поки одні мавпи стрибали по пальмах і жерли банани, інші мавпи масово падали з дуба і прозрівали.
Минули сотні років. Бананожери виготовляли з палиць гострі списи і вели війни за банани, а дубовики копирсалися тими ж палицями у землі, знаходили та вирощували їстівні рослини і приручали диких тварин. Так потихеньку виникло два людські племені.
В одному племені всі постійно змагалися та доводили свою нормальність. Вождя там обирали у такий спосіб: дюжина кращих забіяк, бігунів, стрибунів та силачів мали увійти до печери, де знаходилося гніздо отруйних змій. Вхід до печери плем’я гуртом закидало дрібним камінням, пришибаючи при цьому людей та змій, яким не пощастило вчасно сховатися в глибині. За деякий час з печери виходив новий вождь, потрясаючи скривавленою каменюкою, і по традиції розкроював черепи всім, хто йому не подобається. Щоб сподобатись кожному вождю, всі у племені хотіли бути нормальними.
В другому племені всі постійно казали і робили щось нове, чого не було раніше, бо вірили в себе і самовдосконалювались. У племені завжди було чимало планів на майбутнє та всіляких цікавих корисних новинок. Коли якийсь план на майбутнє особливо подобався племені, його автор починав його реалізовувати як вождь. Авторів несподіваних новинок балували подарунками. Тому всі у племені хотіли бути ненормальними і дивувати світ.
Одне плем’я побудувало місто з глиняних мазанок і назвало його Нормальним Містом. Перший мер цього міста заявив:
– У мене тут кожен кістьми ляже, щоб наше місто стало кращим в світі!
Кістьми лягли кожні двоє з п’яти. Побудували мерові чотириповерховий глиняний палац, тим все й закінчилося. За десять років мер оголосив, що Нормальне Місто є кращим в світі, проте після цього оголошення мера закидали грязюкою.
Друге плем’я спорудило химерний мегаполіс з білих хмарочосів, Місто Ненормальних.
– Я дам можливість кожному побудувати власне щастя, або ви можете мене повісити! – пообіцяв перший ненормальний мер.
Щодня до мера приходили люди з готовою петлею на мотузці, і кожному з них він розповідав, які з існуючих можливостей ще не використані. Кільком невиправним скандалістам він навіть видав з міської казни достатньо коштів, аби вони переїхали та облаштувалися у інших містах на свій вибір.
Нормальні дуже заздрили ненормальним, які жирували на їх очах. Поки у нормальних розвалювалися мазанки, шпигуни докладали керівництву, що ненормальні будують цілий мікрорайон величезних порожніх хмарочосів.
– Оголошую війну ненормальним! – оголосив грізним голосом мер Нормального Міста і зробив велику паузу,– А чому ніхто не питає про причину війни?! Боїтеся фантазувати? Правильно! Причина проста: вони ненормальні. Смерть ненормальним!
- Смерть ненормальним! - підхопив натовп заклик мера.
Нормальні викували мечі та гармати, начепили сяючу на сонці кольчугу й поперлися завойовувати Місто Ненормальних. Коли підійшли на відстань гарматного пострілу, мер нормальних заволав:
– Ненормальні, здавайтеся!
– Дякуємо за пропозицію,– відповів ненормальний мер,– Ми давно чекали вас в гості і приготували подарунки. Отже, зустрічна пропозиція: елітний мікрорайон у подарунок, зустрічаємо вас, як переможців, на святковому фуршеті з салютом. І ви, як дуже оригінальна людина, ставайте нашим мером!
Нормальні подумали та погодилися. Щоправда, їх ватажок відмовився бути мером ненормальних, бо не хотів, щоб його повісили за невиконання передвиборчих обіцянок.
З тих пір половина щасливих мешканців Міста Ненормальних гучно й наполегливо твердять, що вони живуть в нормальному місті. А жителі інших міст заздрісно крутять пальцем біля скроні: ненормальні – вони і є ненормальні, щоб я так жив!
