Тютюновим димом повняться груди,
очі з’їдає химерна сутінь,
я вийшов із бару шляхом в нікуди
у вживанні спиртного маючи ступінь.
На вулицях хижого, звичного міста,
холодом дихають усі подорожні.
Темінь зірок, несправжні намиста,
фарбовані очі, душі порожні.
Кілька ковтків зі звичної фляги,
тепло протікає в середині тіла.
Перші рядки до нової саги,
знову цигарка в руці дотліла.
Знову не знаю куди податись,
наручний годинник який не ходить.
Спати з нею чи знову прощатись?
таке життя мені справді підходить?
Наповню кишені своїми руками.
Скільки годин? яка різниця.
Підошви читають асфальт рядками.
Вперед, там ще є якась таємниця.
Київ, 15,06,2011
