Краса-оманлива
ВІН зайшов у клас і одразу ж привернув до себе увагу. Його сіро – голубі очі повільно обвели клас і зупинилися на НІЙ. У НЕЇ були глибокі сірі очі, витончений носик і чутливі рожеві губки. ЇЙ ВІН також сподобався. Його звали Сергій, а Її – Леся. На щастя, учителька посадовила Його так, що він міг, ледь обернувшись, постійно спостерігати за її милим личком.
Усі дівчата були від нього в захваті. ТАКОГО хлопця у них у класі ще не було, та і у школі також! Сергій був втіленням їхніх найзаповітніших мрій, їхнім ідеалом!
Урок тривав, але Сергій нікого, крім Лесі, не помічав. Навіть молодесенька вчителька, яка попросила Сергія повторити останні сказані нею слова, – нічого не змогла йому сказати, коли він не зміг цього зробити, – розтанувши від пильного погляду його ясних очей і його милої усмішки.
А Сергій, милуючись гарненьким Лесиним обличчям, згадував і мріяв… Він чудово знав, що подобається дівчатам, тому – що, крім красивої зовнішності, мав добре серце і гострий розум. Однак за все своє майже 17-літнє життя Сергій тільки двічі зустрічався з дівчатами. Вперше – ще у 6 – му класі, це булла дитяча любов; а вдруге – нещодавно, але вона його кинула…Сергій злегка хитнув головою, намагаючись прогнати гіркі спогади…Краще не думати про це… А помріяти, як вони з Лесею підуть разом на дискотеку…І в кіно… А мама як зрадіє! Вона стільки його просить забути про Віку і потоваришувати з іншою дівчинкою… І ось тепер її мрія здійсниться!..Сергій не сумнівався, що Леся буде тільки рада познайомитися з ним ближче. З першого погляду на неї він відчув, що також їй симпатичний. Вперше у житті йому було радісно від думки, що він вродливий; вперше він з трепетом у серці відчував на собі полум`яні погляди дівчат, і відповідав на ці погляди чарівною усмішкою, яка ще більше бентежила юнок. Однак найчарівніші посмішки він дарував Лесі і …її сусідці по парті Оксані. Оксана також була дуже гарненьким дівчам, але поряд з красунею – білявкою Лесею, її смагляве личко з широко розплющеними карими очиськами виглядало ще зовсім дитячим. Сергій не хотів навіть припускати такого, але якщо усе ж таки станеться так, що Леся на початку його відштовхне, то допомога і підтримка її подруги йому не завадить.
Учителька ще щось пояснювала біля дошки, але Сергій її зовсім не слухав, незважаючи на те, що в попередній школі досить добре вчився, мав гарну пам’ять і весь матеріал запам’ятовував ще на уроці. Але в цю мить хлопець забув про навчання. Він уже бачив, як після уроків підійде до Лесі і запропонує провести її додому… Сергій, який весь цей час не зводив очей з дівчини, – замріяно посміхнувся. А Леся, якій вдалося якраз у цю мить перехопити його погляд – сприйняла цю усмішку, як адресовану їй і у відповідь посміхнулася Сергію своєю найчарівнішою, добре відрепетируваною посмішкою. Таку усмішку вона бачила якось у кіно і потім довго тренувалася перед дзеркалом, намагаючись зімітувати той чарівний вираз обличчя кінозірки. І ці годинні простоювання перед дзеркалом дали свої плоди – Лесина усмішка зводила з розуму усіх хлопців, які ладні були зробити для неї ВСЕ лиш за один такий усміх…
Леся знову посміхнулася, відчуваючи на собі захоплений Сергіїв погляд. Вона не сумнівалася, що сподобалась йому, - он як витріщається не неї… Ну що ж, він такий нічого, і шмотки модні. Очевидно, грошенята у нього водяться… Леся ще раз осяяла Сергія білозубою усмішкою і про себе відзначила, що якийсь він все – таки дивний… заміряний ідіот…напевне, нудний сентиментальний романтик…Та нічого, вона, Леся, потерпить, адже всі дівчата їй заздритимуть, бо поїдають його очима так само, як він її… Та й головне – гроші у нього є!
Продзвенів дзвінок на перерву і Леся одразу ж вирішила поділитися думками з Оксаною. А Сергій тим часом вирішував, чи підходити до Лесі зараз, чи пізніше. Подруги стояли біля вікна і про щось жваво сперечалися. Сергій глибоко вдихнув, набираючись мужності, і зробив кілька кроків у напрямку до дівчат. Вони стояли спиною до нього, тому не помічаючи Сергія, продовжували розмову. Сергій не наважився їх перервати, тому зробив вигляд, що уважно вивчає таблиці, які лежали біля вікна. Спочатку він намагався не слухати, про що теревенять подруги, однак їхні голоси ставали дедалі гучнішими і він мимоволі чув усе, що вони говорили.
– Лесь, ну як Ти могла так повестися з Андрієм? Тобі його не шкода?
– Шкода? Ха! Та він мене уже дістав! І до того ж, його шмаркачка – сестра останнім часом постійно хворіє і він тільки те й робить, що допомагає мамі або розказує дурні казки малій! Він забув про те, що я давно не була у кіно, не ходила на морозиво! Всі свої гроші він витрачає не на мене, а на іграшки для тієї…малої! Та ще й йому вистачило наглості просити мене прийти посидіти з нею, погратися ляльками!..Няньку знайшов!!! – голос Лесі ставав все обуренішим. – А Ти хочеш, щоб Я ЙОГО ЖАЛІЛА??? А мене хто пожаліє???
– Але ж Лесю, так не можна, – вона все – таки його сестричка… – Оксана спробувала заперечити, але Леся була невгамовна.
– «Сестричка»! А я – ДІВЧИНА!!! Була… Все, Оксанко, досить про це! Мені байдуже до того жалюгідного! Він не вартий мати ТАКУ, ЯК Я! До того ж, цей новенький… ну, Сергій… чи як там його… Він витріщався на мене увесь урок… Та й він такий нічого і видно, що при бабках…
Леся ще щось там говорила, але Сергій не чув. У нього в душі все перевернулося. Він не вірив, він не міг і не хотів повірити, що це ВОНА… ВОНА могла ТАКЕ сказати! Але він все чув на власні вуха… Раптом він почув, як хтось його покликав. Від несподіванки він аж здригнувся і побачив, що Леся з Оксаною уже закінчили свою розмову і помітили його. Відступати було нікуди і хлопець, усміхнувся їм, починаючи якусь безглузду розмову. Після випадково підслуханої дискусії, він подивився на дівчат зовсім іншими очима. Леся щось весело щебетала, розповідаючи про якийсь супермодний бойовик, який зараз йде в кінотеатрах, а Сергій раптом зловив себе на думці, що не така вже вона і красуня – на обличчі, мабуть, півкіло пудри… Та й очі якісь, маленькі… і злі… Інша справа – Оксана – очі у неї, навпаки, – великі, блискучі, добрі… Та й не білявка Леся, видно, що волосся фарбоване, он корені повідростали… А в подружки її таке пишне, гарне, м’яке волосся, що так і хочеться торкнутися… Сергій, не слухаючи Лесі, усміхнувся Оксані:
– Знаєш, а Ти дуже вродлива. Я ще ніколи не зустрічав таких дівчат, як Ти…
Оксана, зашарівшись, здивовано дивилася на нього. Невже це сказали їй, а не Лесі? Серденько радісно стрепенулося в грудях і вона нерішуче усміхнулася Сергієві, показуючи гарненькі ямочки на щічках.
– А усмішка Твоя… Я ніколи не бачив кращої!
Оксана зніяковіла ще більше, через що її обличчя залилося ніжним рум’янцем, що робило її ще привабливішою. Вона просто світилася якимось незбагненним внутрішнім сяйвом. «І як я одразу не помітив, що вона набагато краща?». Сергій посміхнувся. А Оксанчине серце продовжувало тремтіти, битися немов пташка в сільці. На неї і раніше звертали увагу хлопці, але, як вона вважала і як переконала її Леся, лише тому, що вона була подругою королеви Лесі. А тут… Оксанка поглянула на Лесю. Та стояла розгублена, зблідла, голова її наче була втягнута в плечі. Але в її очах було здивування. Її серце відмовлялось розуміти, що сталося і волало самими очима: «Я! Це я тут найкраща! У мене найчарівніша усмішка, найглибші очі, найпрекрасніше волосся! Я красуня! Поглянь, Я, а не ВОНА!!! Вона… вона… ніхто проти мене!»
Але ніхто цього крику не чув. Сергій зрозумів, що зовнішність Лесі оманлива. Вона виявилася просто гарною порцеляновою лялькою, пустою всередині; красивою статуєю з витончено підмальованими рисами, але без серця, без душі!.. А от Оксана…
Наступного дня Сергій йшов до школи з Оксанкою.
