22.07.2012 03:41
for all
369 views
    
rating 5 | 19 usr.
 © Іриска

Казка, якої не було

Коли на вулиці майже весна, Тобі незабаром 30, і в Тебе у житті є хоч малесенька, але пустка, то незважаючи ні на свою філософію, ні на свої уподобання, Ти обов’язково захочеш, як в юності, повірити у казку. Так було і зі мною За вікном природа готувалася до зустрічі весни, молоді й закохані – до Дня Валентина, а я… Сиділа і як завжди, сумно спостерігала за всіма цими приготуваннями. Бо я не готувалася ні до чого… Моєю найближчою подругою стала Зневіра, а найчастішим гостем в моїм домі став Смуток…

  Ніжачись під косими промінчиками ще зовсім не теплого, але вже по весняному яскравого Сонечка, я, сидячи на підвіконні,  в черговий раз займалася своєю улюбленою справою – самоїдством. Це, мабуть, була одна з небагатьох справ, яку я вміла робити досконало, в майстерності самозвинувачення зі мною вряд чи міг би хтось позмагатись. А враховуючи, що моя самооцінка на той час також заставляла бажати кращого, можете собі уявити, з якою насолодою я це робила!

В кімнаті галасували діти – єдина моя радість та втіха в житті. Але в цю мить навіть їхні милі усмішки не приносили бажаного заспокоєння душі. Мені хотілося більшого… На очі наверталися сльози жалю до себе – і зневіра настільки опанувала моїм серцем, що я вже не бачила жодного проблиску, що щось може змінитися на краще. Невдалий шлюб, чоловік – тиран, як фізично, так і морально… Ледь позбулася. Думала, ніколи не захочу більше ніяких відносин… Як виявилося, помилилася. Але от уже скільки років вибираю не тих чоловіків… – і нічого не змінюється… Кап – кап…Кап – кап… Прозорі намистинки швиденько скочувалися з очей, немов розуміючи, що гості вони непрохані і я в будь – яку мить можу їх прогнати… Кап – кап… З дзеркала на мене дивиться опухла жінка, з червоними від сліз очима… Ну хто може в таку закохатися? Кап – кап…А вони говорять, що я коханка директора… Ха - ха…Кап – кап… Чому вони мені заздрять? Чому тут є заздрити? Слідуючи їхній логіці, я кидаюся на кожного чоловіка – тому – що розлучена… Тому – що у мене діти… Тому що гарна… ГАРНА? Хто сказав – Гарна?  Кап-кап… Була б гарна, не сиділа б зараз одна, оплакуючи своє минуле і хоронячи майбутнє… Телефонний  дзвінок примусив мене відволіктися… Роман… Випадковий знайомий з інету…


14.02.2010

А з ним цікаво – розумний… Правда, далеко. Але, може, це й на краще – не звикну, не закохаюся. І потім не розчаруюся… Чомусь ті, що поруч, завжди мене розчаровують… А Роман занадто гарний… Фото багато… В нас багато спільного… Він також пережив багато розчарувань… І також самотній… Принаймні, так каже…


25.02.2010

Життя не таке вже й погане! В нас такий прикольний телефонний роман виходить! Це затягує. Я вже чекаю його смс – ок, ммс-ок і дзвінків…


08.03.2010

З кожним днем ВІН подобається мені все більше…Я вже не звертаю уваги на чоловіків, які до мене залицяються. Навіщо? Вони все рівно розчарують!!! А Роман – зовсім інша річ… Ми вже цілувалися по телефону… Він страшенно мені подобається!!!!


01.04.2010

Роман каже, що ми зустрінемося… Я б хотіла десь на нейтральній території, бо вдома – діти… Я не зможу йому приділяти багато уваги… Та й пояснити треба буде хто до мене приїхав…До нього я не поїду також… Ми домовилися, якщо в когось щось в особистому житті зміниться – скажемо. Смішно, що ж  у мене може змінитися??? Я ж нікого не помічаю! Живу цими телефонними розмовами!


03.05.2010

Приїде аж літом((( Це так ще довго чекати!

Смс – ки приходять все рідше…Як і ммс-ки…Але ж ми багато спілкуємося! Я занадто багато від нього хочу… У мене ж діти…Я не можу йому себе нав`язувати… Сьогодні ввечері він вперше не передзвонив. Я знаю, що вони з друзями поїхали відпочивати… Але я подзвонила, він збив і … ТИШИНА… Знову сльози… Мабуть, у нього хтось появився… А, може, щось трапилося???? Я боюся… Вперше за час нашого спілкування зрозуміла, що для нього це все може бути лиш грою. А для мене? Я не знаю відповіді на це запитання. Знаю тільки, що дуже хочу бути йому потрібною. Може, я хвора? Шукаю того, чого нема… І не помічаю того, що є очевидним… Чи гра затягнулася… Треба з ним серйозно поговорити…


04.05.2010

Подзвонив зранку – вчора перепив. Не вірю, але серце благає – повір!… Просить вибачення. Вибачаю, але відчуваю, що це ПОЧАТОК КІНЦЯ…  Він потрібен мені вже більше, ніж я йому… Хоч він ще цього не каже. Натомість чую, що приїде, коли у мене буде відпустка…Ще цілих три місяці чекати!


03.06.2010

Ми вже інколи сваримося… Але одразу миримося, причому першою йду на мир я… Він краще буде мовчати – не дзвонити, не писати, щоб мене не ображати… Мене це бісить! Як можна ось так байдуже поводитися, якщо знаєш, що людині, яка Тобі наче й близька, – погано. І якщо Ти знаєш, що Твій дзвінок може змінити все!.. А може вся справа якраз в тому, що я йому не близька?.. Мабуть, я в черговий раз щось собі вигадала… Я йому непотрібна… А він не знає, як сказати… Може, як і він – не відповідати на дзвінки, і тоді він зрозуміє, що я йому потрібна… Людина цінує, що губить… Та я так не вмію… не зможу…


08.07.2010

Розмови стають все коротшими… Ти стомлений, а може просто я Тобі набридла. Ти не цілуєш мене вже так, як раніше… Я відчуваю, щось змінилося… Але Ти мовчиш… А моє серце вже тривожно ниє… Я намагаюся реально себе оцінити – молода… Хоч не юна… Красива… Хоч не ідеальна… Розумна… Хоч не мудра… На кожен «плюс» – у мене сотні мінусів… Я знову стаю невпевненою в собі… Незважаючи на те, що бачу, якими поглядами  проводжають мене чоловіки…


18.07.2010

Я була права! Ти зустрів іншу. І сказав мені про це так просто, наче нічого й не сталося. Ти – вільна людина. Яка мені нічого не обіцяла…У якої своє життя. І інша Тобі сподобалася більше, ніж я!!! Даремно ТИ ТАК ЦЕ сказав…Немає більшого болю, ніж таке порівняння. Невже за півроку нашого спілкування Ти так і не зміг мене правильно оцінити …У мене істерика… Я не вірю, що Ти зміг завдати мені такого болю! Ти ж так мене розумів… А ти вважаєш, що це не зрада… КАП-КАП… КАП-КАП… ти мене не розумієш, спішиш закінчити розмову, бо ж хочеш говорити з НЕЮ…

 БІЛЬ…Куди не глянеш – БІЛЬ… А треба ж працювати – робочий день щойно почався… Клієнти… До них треба посміхатися… Я – ГРА… РОЗВАГА… Не було нікого в житті – була потрібною, бажаною…Завжди намагалася підтримати, розрадити, зрозуміти…З телефоном не розлучалася ні на мить, щоб не пропустити Твого дзвінка…Але, видно, цього мало…Вона – КРАЩА!!! Чим? Сто разів себе питаю і сто разів не знаходжу відповіді… Подружки шоковані, я ж була останні місяці такою щасливою!..

Вечір….

Сльози… – сльози… – море сліз… Я нічого не їм. Навіть дивитися на їжу не хочу… Спати також – не спиться… Згадується… Мрії, плани, нескінченні розмови… Півроку Ти практично був першим, кого я чула зранку і останнім, кого цілувала перед сном… хоч і віртуально… Більше цього не буде…Ти знайшов КРАЩУ… І з цим нічого не вдієш… І вже не буде Твоїх дзвінків, твоїх «скучаю», твоїх «цілую»… Знову тільки біль і розчарування… Але ж я такого не заслужила!!!!!!!!!!!


19.07.2010

Я майже не спала, але прокинулась нормально. Голова болить, але душа болить більше… Ти, звичайно ж , не зателефонуєш… А я боюся почути «Зачекайте, будь-ласка,  абонент розмовляє»… Потім дзвоню… Не можу так швидко порушити ранковий ритуал… Ти розумієш… Говориш, що все нормально… Розмова ні про що…

Я одягнула червону сукню – вона мені личить… На мене оглядаються зустрічні чоловіки – але ТИ цього не бачиш… Ти знайшов КРАЩУ… Для чого Ти ТАК сказав???



22.07.2010

Все ще не їм… І дітям їсти готую через силу…Все ще плачу… Сьогодні йду в ресторан – спасибі Богові, друзі у мене найкращі!!!

…Розкішна, ніжна, неймовірна, сексуальна, недосяжна, красива… – це все Я!!! Відтепер я тільки так буду себе сприймати. Сьогодні ввечері вся увага чоловіків була прикута до мене – варто мені було тільки  зайти… А я й забула, який фурор викликає моє появлення у чоловіків, що знаходяться в радіусі 50 метрів від мене…Але ТИ цього не бачив…  Я не буду більше плакати! Якщо навіть Ти так і не зрозумієш – Тобі ж гірше, Все життя Тебе буде мучити відчуття того, що Ти міг мати, але втратив… Міг насолоджуватися, але не вберіг… Міг бути щасливим, але не оцінив… Я у себе одна!!! І таких більше немає. І сьогодні я зрозуміла зміст слів «Ніхто не вартий наших сліз… А той, хто вартий – ніколи не примусить нас плакати»… Ти мене примушуєш плакати, значить, ТИ – НЕ ВАРТИЙ!...


24.07.2010

У мене багато нових знайомств… Я фліртую направо і наліво і отримую від цього насолоду!!! Я давно забула, як це – відчувати СЕБЕ ПРИВАБЛИВОЮ ЖІНКОЮ!!! Я не думаю уже безперестанно про Тебе! Я – самодостатня!!! Я не дзвоню Тобі, не пишу, не заходжу на Твою сторінку… Хоча ще й напружуюся від кожного телефонного дзвінка – а раптом це ТИ!!!

І коли згадую про Тебе, – душа все ще плаче…


25.07.2010

Сьогодні я згадала, що ЖИТТЯ ТРИВАЄ! Хоч і Тебе в моєму немає… І зрозуміла, що рано чи пізно ТИ все рівно пожалієш. Бо по іншому просто не може бути! Але мені вже буде все одно… Має бути… Ти спробував мені обрізати крила в ту мить, коли я збиралася злетіти… – це дуже жорстоко з Твого боку… Бо я Тобі довіряла… і довірилася… але я не здаюся!!! Чуєш?!!! Я знову Полечу! У мене знову будуть крила! А Ти… Ти заховався у куточку мого серця, але я сильніша за тугу… Я починаю нарешті думати більш – менш тверезо і розумію, що напевне, у нас з Тобою все рівно б нічого не вийшло… Бо Ти незріла людина, яка не знає, чого хоче… А я – знаю. Я хочу і БУДУ ЩАСЛИВОЮ!!! З Тобою, чи без Тебе…



P.S. Ти все – таки подзвонив…

Отже, у Твоєму раю все – таки не вистачає Дикого Ангела… Хоч Ти і заперечуєш… А можливо, сам цього не розумієш…

А мені просто хочеться, щоб поруч була людина, не така, яка йтиме мені назустріч, а така, яка йтиме в одну сторону зі мною!!! Така, з якою я врешті – решт зможу дозволити собі розкіш бути слабкою!!! І та, яка зможе сповна оцінити і зрозуміти тепло, ніжність, вірність, увагу і любов, яку дам Я… І я ні на мить не сумніваюся, що така людина у моєму житті буде… просто я помилилася і захотіла написати казку з Тобою… А Ти … Ти навіть не вартий був стати Героєм Мого Роману… Ти сам це доводиш мені зараз своєю поведінкою…  Але… Незамінних людей немає, тим паче мені, дякувати Богу, є з кого вибирати…

Так боляче в Тобі розчаровуватися, але я в себе одна… тому, – ПРОЩАВАЙ, РОМЧИКУ!!!


Іриска цікавиться

  • Хочете залишити відгук про прочитане?
  • Відгук

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 24.07.2012 16:01  Володимир Пірнач => © 

Крутий текст, дуже сподобалось.
У мене є подібний (не такий самий, а саме подібний), але, як ви розумієте з іншого боку. Дуже цікаво було подивитися на іншу сторону медалі.
Плюсую. 

 22.07.2012 12:38  Крісман Наталія 

Що крок один – то все коротший шлях

До рубежу, за котрим невідомість.

Щодня до тебе лину, а натомість

Тебе від мене доля віддаля.


Слова любові більше не звучать,

Шматочки мрій зірвались в порожнечу.

В душі – вогонь одвічних самозречень

Готовить знову душу до розп`ять.


Заручники своїх від себе втеч,

В душі яких – образ холодні зливи.

Уже давно згубили віру в диво

Й нездатні є позбутись порожнеч.


Схололе серце повне гіркоти –

Настій полину, збираний віками.

Невже знов серце виродиться в камінь?

Невже мене ...