Доля чи Вибір?

Розділ 11

Життя — це смуги: чорна, біла.

Закон цей не міняє час.

Ми дбати маємо про біле.

А чорне зроблять і без нас!

Надя сиділа перед телевізором і уважно читала філософію. Чи то їй телик не заважав, чи то вона так «любила» філософію, але ці два поняття завжди йшли поряд в її житті.

Вихідний доходив до кінця, точніше так здавалося, коли сидиш за нудними книжками, предмет яких тобі навряд пригодиться в житті. Наді було самотньо: Богдан кудись пішов із загадковим виразом облич, Саша її добряче обламав, а в подруги з’явився хлопець. Словом, тоска зелена…

«Реклама» - з досадою подумала Надя і вирішила, що треба щось і почитати. На очі попалась притча.

«Знов про премудрих старців.» - здогадувалась вона, але все ж прочитала.

У цій історії йшлося про чоловіка, у якого завжди був настрій, незважаючи на невдачі й біди, що траплялися на його шляху. Сторонні люди дивувались його незгасаючому оптимізму і запитували: «Як вам вдається не втрачати ентузіазму?». На це чоловік відповідав: «Коли виникає якась проблема, переді мною стоїть вибір: вирішити її і продовжувати радіти життю або страждати. Я завжди обираю перший варіант.»

Якось цього чоловіка пограбували і підстрелили. І коли його запитали, як йому вдалось вижити, він відповів: «Знову вибір: стікати кров’ю і вмерти чи боротися за життя. Я обрав життя.»

«Навіть у, як нам здається, безвихідних ситуаціях ми маємо альтернативу. Нехай навіть вона мізерна, але чи не варто перебороти себе якось, щоб жити потім? Питання звісно риторичне, але коли хтось дасть собі на нього відповідь, йому стане легше жити…» - так закінчилась притча.

Прочитане справило на Надю неабияке враження і вона вирішила спробувати цю теорію на практиці. Тому вона вирішила, що досить їй вже скиглити, а пора подзвонити Саші і вияснити стосунки.

Надя вже була в пошуках телефону (який завжди зникає кудись в потрібний момент), коли у двері подзвонили.

За дверима на дівчину чекала несподіванка.

- Привіт!.. – з винним виглядом привітався Саша.

Надя не змогла втримати усмішки, але все-таки зайняла «стійку бобра».

- Знаю-знаю, - виправдовувався Саша, - винен. Дозволь загладити провину. А ну його, те кіно, йдемо в кафе!

- Мені треба подумати… - з вдаваною задумливістю протягнула Надя.

- А це не питання. – уточнив Саша.

Дівчина, попри всі зусилля своєї довбаної гордості, яка штовхала її до конфлікту, вирішила забити на власні, нікому непотрібні принципи, і піти з Сашею розважитись.

Погода на вулиці залишала бажати кращого: туман, надмірна вологість… Вже кінець грудня, а ні погоди, ні святкового настрою немає.

Саша з Надею приїхали в кафе з промовистою назвою «Місце зустрічі». Невеличка, але доволі затишна кафешка. Надя давно чула про цей заклад, але жодного разу не була тут: далеко від дому та й по кафе вона не дуже часто ходить.

Саша повів Надю до столика біля вікна, але по дорозі вони зустріли знайомих.

- Світ тісний. – засміялась Маріна, яка зі Стасом теж відпочивали у цьому закладі.

- Не те слово! – погодилась Надя, вловивши пильний погляд подруги. – Саша, це – Маріна (моя подруга) і її друг Стас.

- Та ми знайомі, в принципі. – Стас посміхнувся і пожав руку Саші.

Надя кинула допитливий погляд спочатку на свого супутника, а потім на Маріну:

- Я чогось не знаю? – запитала вона.

- Про все потім. – запевнила Маріна

На цьому вони розійшлися. І хоч їх столики були не так далеко, пари практично не пересікалися.

Але на цьому парад несподіваних зустрічей не закінчився.

- Ну привіт, зятьок! – з докором привіталася невідома Наді дівчина, років 16.

Вона зміряла поглядом Надю і додала:

- Недовго ж ти за дружиною горював, я бачу.

- Ліза, по-моєму, ми стосунки вже з’ясували. – стримано відповів Саша.

Надя не могла зрозуміти, про що говорить незнайомка, і що це за дружина в Саші.

- Отже, залишаєш мого племінника самого, щоб шлятися зі всякими? – продовжувала Ліза.

- О, ти згадала, що в тебе є племінник? – дорікнув Саша.

- Стоп! Син, дружина, якась буйна, незрозуміла малолітка – що в біса коїться?! – не витримала Надя.

Саша зніяковів і хотів уже виправдовуватися, але Ліза його випередила.

- О, вона ще й не знає? – глузливо підкреслила дівчина.

- Ліза, замовкни і йди, куди направлялась. – погрозливим тоном сказав Саша.

- А чого так? Сам приховав таку «дрібничку» від нової коханки, а на мене кричиш?

- Я, здається, тут лишня. – зробила висновок Надя і встала. – Розбирайтесь без мене. І не дзвони.

Дівчина пішла геть.

- Добилася свого? – з докором звернувся Саша до Лізи, яку, схоже, дана ситуація розвеселила.

За тим, що відбувалося спостерігала Маріна. І щойно Надя вийшла з кафе, подруга було хотіла побігти за нею. Але Стас зупинив, показавши, що Саша вже в дорозі.

Але хлопець не встиг: на його очах Надя сіла в таксі і поїхала.

Дівчина сиділа в машині і обдумувала те, що тільки-но сталося. Їй стало зрозуміло, чому тоді Саша не прийшов на побачення: з дружинонькою і сином був. Надя почувала себе ображеною і зрадженою. Тоді вона вирішила раз і назавжди, що з НИМ бачитись більше не буде. Вона любила ЙОГО, тільки зараз Надя усвідомила це по-справжньому, але вона ніколи не зустрічатиметься з одруженим. Надя не просто не хотіла відчувати себе «запасним» варіантом, вона не хотіла розбивати чужу сім’ю, так, як колись розбили її сім’ю. Відразу згадалась ситуація з Крісом, яка в сумі з сьогоднішньою пригодою давала гіркий сум.

«Чому мені так не щастить з чоловіками?» - питала Надя в себе, але відповіді вона не знала, ніхто не знав.

Знову настав той період, коли хочеться від досади вовком вити. Але це життя, клята зебра…

Вдома було пусто: Богдан залишив записку, в якій йшлося про те, що він буде пізно. А Наді якраз і не хотілося нікого бачити в той момент.

********

Маріна повернулась у кімнату стурбована побаченим. Вона телефонувала подрузі, але та не відповідала. Тому дівчина вирішила навідати Надю особисто. Але перед тим треба було переодягнутися. Поки Маріна змінювала одяг, в кімнату повернулася Ліля.

- Щось рано ти. – з натяком підмітила Ліля.

- Не з тебе ж мені приклад брати. – кинула Маріна у відповідь, але адресат пропустила це повз вуха.

- То у вас зі Стасом все серйозно?

- А тобі вже пліткувати нема про що?

- Та ні, просто хотіла тебе попередити.

- Здивуй мене.

- Коротше, гуляє твій Стасік на право і на ліво, поки ти корчиш з себе недоторкану.

- А ти свічки тримала? – глузливо запитала Маріна, зав’язуючи шарфик.

- Ні, просто він і до мене приставав.

- О, мабуть справді хлопця приперло, якщо й на тебе кинувся.

- Дарма ти так зі мною, я ж хочу допомогти... – продовжувала Ліля.

- Собі допоможи, а я вже якось сама розберусь. – сказала Маріна і пішла.

І хоч дівчина цього не показала, десь в глибині душі її збентежило почуте.

Розділ 12

Як почнеться в житті чорна смуга —

Наче біди і болі зійшлись,

Ви згадайте про вірного друга,

З ким так щиро дружили колись.

Почувши дзвінок у двері, Надя неохоче пішла відчиняти.

«Може Саша?» - з тривогою подумала Надя.

Цю ситуацію найвдаліше опише сучасна приказка про жіночу логіку: «Блін, хоч би його там не було, хоч би не було. Блін, його тут нема!»

Так було і з Надею: десь в глибині душі вона розчарувалась, що перед нею стояв не Саша, а Маріна. Хоча на душі якось стало легше при вигляді подруги, а надто, коли вона дістала з сумочки пляшку пива і сказала:

- Пивасіка?

Надя усміхнулась і жестом запросила Маріну увійти. Так, це саме та людина, яка була потрібна Наді в цей момент.

Дівчата цілий вечір просиділи перед теликом, вкотре дивлячись американську драму «Хатіко. Найвірніший друг.» і вкотре ридаючи над невимовно жалісливим сюжетом.

Якби мужики були такими вірними, як собаки, то б горя ми не знали. – промайнула думка вголос у Наді.

Маріна погодилась.

Між філософськими роздумами про життя, вірність і кохання, вони зовсім не помітили, що випили уже все пиво. Коли ж вони нарешті помітили цю прикрість, то недовго думаючи перейшли на вино з лозунгом: «А давай набухаємось?».

Після бурхливого обговорення Сашка і Стаса, дівчата зробили висновок.

- Всі мужики – козли. – підсумувала Маріна. – А ти коза?

- Нє-а – помахала головою Надя. – А ти?

- У-у. – дала Маріна негативну відповідь.

- Слава Богу, що хоч ми з тобою не кози. – зраділа Надя і обійняла подругу.

Не те, щоб дівчата були п’яні, як чіпи. Вони були просто п’яні.

- Тож вип’ємо за те, жодна наволоч не псувала нам життя. – запропонувала тост Надя.

В цей час додому повернувся Богдан.

- Ну здрастє. – сказав він. – Що це ви, п’янички, тут влаштували?

- Привіт! – привіталась Маріна і помахала йому рукою.

- О, Бодя прийшов! – зраділа Надя.

- Так-так-так, - протягнув Богдан, оцінюючи ситуацію, - ану порозходилися: одна в ліжко, а друга додому. Декому (тобто вам) завтра на пари.

Маріна незадоволено і ствердно помахала головою і, обнявшись на прощання з подругою, встала.

- Ну, - здвинула плечима Маріна, - виганяють, блін. А знаєш, Бодя ж теж козел.

- Точно! – помахала вказівним пальцем Надя, вдаючи розумний вигляд.

- Завтра за «козла» отримаєте обидві, а зараз – спати.

Давши вказівки Наді, Богдан посадив Маріну в таксі і відправив у гуртожиток.

Розділ 13

Хоч що було б, вилазь із моря сліз,

Надією і вірою живи,

У будь – якій халепі усміхнись

Хоч би тому, що ти іще живий!

Наступний ранок став для дівчат справжнім випробуванням: голова тріщала, серце щеміло, а внутрішній голос гнав матюки за те, що вони вчора напились.

Настрій був не дуже святковим, враховуючи те, що сьогодні польське Різдво, яке Маріна мала намір провести в родинному колі. Адже її вітчим має польські корені, а родина шанувала й підтримувала традиції свого батька. Тому вони вирішили святкувати два Різдва: 25 грудня і 7 січня. Але перед святкуванням Маріні треба було відсидіти пари, які в православній країні ніхто не відміняв.

- Як голова, не болить? – допитувалась Ліля.

- Засунь свої вдавані переживання собі в рот і помовч. – пробурчала Маріна.

Через кілька хвилин вона одягнулася і давала настанови сусідці:

Якщо Стас зайде, то скажеш, що я вже пішла. О, і якщо буде приставати – кричи.

- Неодмінно! – крізь зуби процідила Ліля.

Через хвилин з 10, Маріна спохватилась, що замість свого телефону схопила Валіного. Дуже не хотілось дівчині повертатись у кімнату, але все-таки вона пересилила себе.

Відчинивши вхідні двері, Маріна не повірила своїм очам: Стас цілується з Лілею! Але «голубки» швидко відсахнулись один від одного, коли побачили Маріну.

Що ти…?! – обурено звернувся Стас до Лілі.

Маріна рішуче схопила свій телефон і вийшла з кімнати, кинувши на останок:

- Не буду заважати.

Серце здавило, повітря, здавалось, перестало поступати до легень. Світ перевернувся: ще недавно Стас сміявся з Лільки, а тепер лижеться з нею у Маріни за спиною. Невже сусідка казала правду і Стас справді не такий, яким його вважала Маріна всі ці роки? І тільки коли, справа дійшла до стосунків, він виявився бабієм. Такі події не вкладались в голові дівчини - смуток, відчай, злість охопили її тоді. Але Маріні вдалося взяти себе в руки і відсидіти пари. Потім вона показово уникала Стаса, але їй не вдалося уникнути розмови цього разу.

- Ну що ти, як дитина, тікаєш від мене? – запитав Стас.

- Я не тікаю, просто рятую тебе від удару межи ноги. Можеш подякувати і відвалити. – пояснила Маріна.

- Добре, дякую, ти дуже мила. От тільки Лілька сама на мене накинулась, коли ти зайшла.

- О, так. Ти ж такий слабкенький, щоб послати її куди-подалі.

- До чого тут це? Мені, що, її вдарити треба було? Як ти взагалі повелась на цей дешевий трюк? – обурено дивувався хлопець.

- Знаєш, не оригінально. Міг би вигадати щось цікавіше. В мене справи, бувай. – сказала Маріна і пішла швидкою і впевненою ходою.

Стас тільки розвів руками і розчаровано помахав головою, дивлячись в слід Маріні, яка так холодно з ним поводиться без вагомих на те причин.

Але тільки на вигляд Маріна здавалась неприступною і холодною. Вона нікому не показала своєї слабкості і розпачу. І лиш залишившись у кімнаті на самоті дозволила собі вдосталь наревітись.

Нарешті дівчина зібралась до батьків, коли задзвонив телефон, але не Маринин, а її Валін.

Ну нарешті! Чого ти не брала так довго трубки? – допитувався абонент, який визначився телефонною книгою як Захар.

Це не Валя, а Маріна. Є розмова.

********

Надя знала, що сьогодні святкують Святвечір і хоч вона не належала до католиків, але готуватись все одно довелось: сьогодні у неї будуть гості, а точніше, у Богдана.

Брат дуже допомагав їй у приготуванні, беручи активну участь в коментарях щодо меню і правильності приготування страв.

Ось і настала мить знайомства. Подругу Богдана звати Юля. Дуже мила і приємна на вигляд дівчина, яка відразу сподобалась Наді, поводила себе трохи сковано. Але потім, призвичаївшись до нової обстановки, розслабилась і навіть жартувала.

Здавалося б, чого можна ще хотіти, коли вечір, а точніше «підвечір’я», Надя проводить у теплій, приємній обстановці. Але її непокоїло одне: Саша навіть не подзвонив жодного разу з вчорашнього вечора.

«Невже він навіть вибачитись не хоче спробувати?» - запитувала у себе Надя, коли час від часу поринала у роздуми.

Спокійну трапезу за столом перервав дзвінок у двері.

- Я відчиню. – сказала Надя.

На порозі стояв той самий Саша з маленьким світловолосим хлопчиком на руках і винним, але таким милим виразом обличчя.

- Привіт. – сказав він. – Ти ж заборонила дзвонити, от я й прийшов…

Розділ 14

Не відкладайте радості нізащо!

Сьогодні будьте щирі і відкриті!

Не треба жити тим, що буде краще!

На тлі смертей це щастя — просто жити!

Надя просто не змогла не впустити цих двох красенів, розтанувши, коли їх побачила. Вона дивувалась, як легко забулися образи і серце знову прокинулося.

Поки Юля з Богданом тішились, граючись з маленьким Тошею, сином Саші, у самого батька була розмова з Надею в іншій кімнаті.

- Його мама померла при пологах, – почав Саша, - і тепер я виховую Тошу один. А дівчина, що налетіла на нас в кафе – це рідна тітка Тоші. Сім’я Каті (покійної дружини) звинувачувала мене в тому, що вона рано, як вони вважають, завагітніла. А Тошка, на їх думку, винен в тому, що Катя померла, народжуючи його.

Саша зробив глибокий вдих.

- Але ж ви не винні… - зворушено сказала Надя.

- Я – то ладно, але ж малого шкода…

- Чого ти мені раніше не розповів?

- Смієшся? Та після того, як ти висловила своє ставлення щодо сім’ї, я взагалі розгубився: чи може в нас щось вийти. – пояснював Саша і, не дочекавшись реакції Наді, додав: - Я не зобов’язую тебе ні в чому, знаю, що наявність дитини дуже ускладнює стосунки… Але ти мені подобаєшся, справді і серйозно. Та якщо Тошка для тебе – це проблема, то в нас майбутнього немає…

Надя була вражена і перед тим, як відповісти, кілька секунд промовчала.

- Проблема? Як таке миле створіння може бути проблемою? – запитувала Надя. – Я сама в шоці, бо завжди думала, що не люблю дітей. Але ж як не любити цю крихітку з величезними очима і круглими щічками?

- Ти дивовижна. Відколи не стало Каті, я не зустрічав таких же прекрасних і чуйних дівчат. Ти внесла у моє життя красок! – Саша підійшов до Наді впритул. - З тобою я пригадав, як це жити, любити, бігати на побачення… А коли ти сіла в таксі, там біля кафе, і поїхала, я відчув, як частиночка мене пішла разом з тобою…

Надя не знала що й сказати. Вона дивилась в його добрі й чесні очі й не могла відвести погляду. Вона слухала ці до болю приємні слова з його уст і розуміла, що він відчуває до неї те ж саме, що й вона до нього. Їй так хотілось вірити у те, що каже Саша! Вона закохалася…

Та спокою не давав той факт, що у нього є син, хай навіть такий маленький і хорошенький. Адже це означає, що якщо у них усе вийде, то незабаром вони стануть сім’єю. А Надя не була впевнена, що готова уже одружитись, а тим більше стати мамою… В душі Наді боролись дві сторони: кохання і горда розсудливість.

Саша бачив сумнів у її очах.

- Я знаю, що це занадто: жених із дитиною. Але я не зобов’язую тебе ні до чого. Просто дай мені шанс. Я тебе кохаю…

Після цих слів Саша притулив долоню до її щоки, заглянув у вічі, наче в саме серце, яке Надя ледве втримувала у грудях. І, побачивши там взаємність, поцілував…

Після декількох невдач на особистому фронті, вона боязко відносилась до серйозних стосунків, але поряд з Сашею їй було так добре і спокійно, що Надя готова була за ним на край світу. Принаймні це вона відчувала зараз, а про те, що буде потім дівчина не хотіла думати. Їй набридло думати наперед, вона захотіла жити сьогоднішнім днем… До того ж, тепер вона точно знала, що він її кохає і дружини у нього немає.

А тим часом Богдан ризикнув взяти хлопчика на руки, про що швидко пошкодував.

Що йому не подобається? – обурено запитував Богдан, коли Тоша потрохи починав хникати.

Ти йому чужий – боїться. – пояснив Саша. - Але як акліматизується, то будеш бідний.

Юля помітила, що хлопчик з цікавістю почав розглядати Надю.

Його Надя зацікавила. – підмітила Юля.

А що, візьми малого. – запропонував Богдан.

Не думаю, що це хороша ідея. – помахала головою Надя. – Я ж не знаю, як його тримати…

Я допоможу. – не відступав Богдан.

Надя за своєю природою людина вперта, але Богдан впертіший за неї на 2 роки. Тож, зрозумівши, що його вона не перепре, Надя невпевнено погодилась.

*******

Ліля сиділа на лавочці біля студентського корпусу і емоційно розмовляла з подругами, коли до неї підійшов Денис.

- Привіт, красуне. – привітався він. – Можна тебе на хвилинку?

- Можна. – знизала плечима Ліля і моргнула до подруг.

Денис відійшов на кілька метрів і, діждавшись, поки дівчина допливе до нього, сказав:

- Ти не знаєш, де живе хлопець, з яким зустрічається твоя сусідка?

- Я все знаю. – усміхнулась вона. – А нащо він тобі?

- Діло є до нього. Скажи його адресу і я винним не залишусь. – пообіцяв Ден.

- А що ж тут казати, в гуртожитку він живе, кімната, здається, №302.

- Ти ба як все просто, а я то думав… Ну дякую за інфу. – сказав хлопець і на останок додав: - До речі у тебе чудовий вигляд.

Денис підморгнув, і Ліля зачарувалась. Хлопець знав, як вивідати інформацію, не витрачаючи на це жодних затрат, тільки свій шарм.

Не заставши Стаса вдома, народний месник Ден зі своєю бандою правосуддя, у складі двох друзяк, відправився до універу, в надії десь там зустріти образника. Але і там вони не застали Стаса. Тому вирішили зачекати в машині.

Нарешті на горизонті з’явився Стас, який направлявся в гуртожиток, переходячи дорогу.

- Попався. – сказав Ден і надавив на газ.

- Що ти робиш, уб’єш же! – кричали дружки Дениса, але той не реагував і продовжував швидкий рух…

Миколаївка, Січень 2011