Листопад
Руда, ласкава чародійка-осінь
Готує для зими безцінний трон…
Душа болить, вона про спокій просить,
Навій же, осінь, милосердний сон…
Зловтішна доля шкіриться безмовно,
“Я йду…”, ” Пробач…” – дзвенять слова твої…
Навіки згасло сонце в небі чорнім,
Благаю, осінь, швидше напої
Міцним і терпким, в’яжучим дурманом,
В якому розчинилась сон-трава,
Як лід холодні вранішні тумани
І таємнича сила лісова…
Засну, мов заколисана дитина,
За миттю мить роками щоб ішла..
А краще, щоб пробудження година
До мене
вже ніколи
не прийшла!
Київ, 2000 рік.
