For Black Ice

…. І дивно і незвично, розпочати писати щось про людину, яку мало знаєш, з одного боку, а з другого здається ти з нею був поруч ціле своє життя, ти просто не помічав, що вона народилась в один день з тобою, живе і дихає тим самим повітрям що і ти… та найбільше, що може вбити будь-кого – це те що все чого ми так шукаємо прагнемо – можна знайти…  

…. Ось вже два роки я відчував велику самотність душі, ні це не депресія, це пустота, яка наповняла мене щодня… Дні здавалися такими одноманітними та сірими що я знав свій розпорядок дня на перед.. дивно було почути ті самі фрази які ти чув вчора… а ще дивніше бачити тих самих не вдоволених людей які тебе ще більше дратують своїм виглядом… Запитую себе в котре коли проходжу повз нещасну людину з виразом каторжанина … « невже так важко посміхнутись… так але який ефект ти отримуєш потім, світ здається починає оживати… та ні ти йдеш гамірним містом де всі постійно кудись поспішають, хто куди, мурашник безликих людей… Не відношу себе до них бо часто порушував табу безликої людини… як ??? А дуже просто.. чомусь найбільше хочеться посміхнутися, коли я виходжу від свого перукаря, адже ця людина творить чудеса з моїм волоссям, з моїм образ, що на диво в неї це гарно виходить, бо виходжу від неї новий я… І тільки перетинаю поріг салону коли натрапляю на людей, які продовжують кудись бігти.. але що саме дивно, вони на якійсь час зупиняють свою загублену увагу не мені… Не скажу що я модельної зовнішності , але заставляю їх звернути увагу…і в цей секундний проміжок часу вони усміхаються мені бо я усміхаюсь їм…  

….. А ще я любив дивувати прохожих коли вертався з університету. Все дуже просто я вертаючись додому включав «айпод» , налаштовувався на потрібну паку і починав потихеньку співати йдучи додому… різні були реакції.. хтось сміявся хтось пальця показував. хтось хрестився… а більшість просто забували про все при вигляді мене такого… Адже я не робив це задля уваги, ні не подумай… я співав для себе… я переживав кожну пісню як реалію, як живий кліп, так наче я і головний герой і режисер… Та на жаль це відчуття тривало тільки коли я вертавсь до дому…Та історія мого життя переписана не раз… все могло бути як і в тих сірих безликих людей.. бо саме в таких я перетворювався … чому.. не знаю … все своє життя я боровся з самим собою, з батьками, з друзями , з проблема… боровся за право доказати що я не такий, як ви… Що відділяло мене від вас то це мої мрії, які я втілював в життя… одна за одною, дитяча проста чиста мрія переростала в реальність, а потім юнацька, а тепер вже доросла мрія… кажуть дорослі не мріють , не правда це… Бо саме ті хто мріють ті живуть а не існують.. 

…. Так мріяв і я вже два роки я мріяв про дівчину яка мене зрозуміє, я мріяв про ту що зламає моє кліше «ідеалу»… так і сталось… Я зустрів її , я відчув її наближення сповільнивши свою ходу… перші слова її були як краплі літнього дощу, що падають на твою шкіру потім котяться додолу… Чому саме вона , невідомо, знаю, що нічого в житті не буває випадкового…  

…. Вона – всі її бачать по різному, а я її відчуваю , відчуваю настрій , дихання, тембр голосу ,і навіть відчуваю коли вона відводить погляд… Краса її в очах., в які можна дивитись годинами, адже вони пронизують твою душу то таких глибин , що сам інколи дивуєшся … дивно, крім очей як правило можна було б класти крапку, але ні… її енергія, посмішка, жестикуляція – це складний життєвий фотосинтез, який дає тобі можливість жити, радіти, любити, творити, експериментувати ,ризикувати… Чому саме вона, чому саме її харизма так впливає на людей, на мене – знає тільки Господь… Скільки я за цей короткий період часу відновлював свої спогади, та подібного не віднайшов… І не віднайду бо така як ти є одна… А я так хочу, щоб таких як ти, вистачало на всіх… ще одна мрія… яка має здійснитись…