Прелюдія до звичного….
Мереживо білизни впереміш із атласом ночі звабливим спокоєм із пліч спадають долілиць…
Розплітання коханих впокорених обійм дещо засмучує, але ж і обнадіює водночас - по зрадницьки і спрагло кидається розкішна Панна за мить в обійми ранку.
Залишки завихрених сновидінь так бережно змивають потоки води зі зніженого тіла…
Доріжки парку за вікном забубоніли вранішніми пробіжками, захеканими бігунами, зрілими плодами каштанів.
Сонце вранішнє вихлюпується на щоки „сумною радістю” вересня!
Джезва граційною шиєю виструнчується, нагрівається, чекає... Прийшов і її нарешті час! Прийма так похапливо у себе зерна кавові, дрібно-дрібно змелені, аби віддатись з усією пристрастю своїй Панні.
Продовжується витончене зваблення вранішніми ароматами кави, парного молока „kenzo„ ще теплої випрасуваної чоловічої сорочки, вітру, що крадеться в хату крізь прочинене вікно.
А вітер в вересні пахне яблуками стиглими!
Затори слимаками лізуть, несучи жадібне людство по наступну дозу „трудодня”…
А десь за сотні кілометрів достигають, певне, золоті ренети …
Закипає день у джезві четверга...
Київ, вересень, 2012
