Слово до слова...

Вона не любила вишивати хрестиком. Натомість, обожнювала вишивати словами, різнобарвні нитки яких перепліталися вправно на ложі клавіатури і складалися обережно у візерунок на екрані монітора. Нитки, правда, рвались, плутались – в такі моменти, втрачаючи терпіння, допомагали ножниці «delete» та рятівна операція «завершення роботи».

Переспавшись із клубком думок заплутаних у голові, в руки клався безбарвний олівець…Він ще майстер той! Зі шкільної лавки й до сьогоднішнього ранку – не зрадив він своєї повелительки. Саме він вмів рятувати розгубленість-незібраність-роздратованість своєї майстрині. Хоч безколірно, та так рвучко і по-справжньому вмів вирівняти усю заплутаність ниток-думок – і візерунки наче оживали на папері! Рима сама виструнчувалась, знаходила свої місця, усі пустоти повнилися одразу змістом, сенсом неочікуваним…Якщо римі сьогодні не судилось народитись – їй на зміну клались витончені слова у строкатих реченнях, рясно оздоблені граційними комами, окликами, риторичними питаннями, таємничою трьохкрапковою недовершеністю… Реченням  було на цей раз легше вишити відчуття, усю багатогранність їх деталей, дріб’язків, які не завжди вкладались, вміщувались у віршований рядок…

Якщо ранок починався мисленнєвим осяянням, то полудень допомагав перенести невідшліфований візерунок все ж таки через ложе клавіатури у світ технічний – так надійніше…Ще один клік – і ранішнє творіння спочиває на затишному флеш-диску. До вечора!

Вечір розсудливо розвіяв усі зайві окличності, забрав двозначність ниток-слів розмито-невизначеного кольору. Довершив крапкою. Усе.

Натомившись, вона  нарешті відчуває вібрацію «очікувано-несподіваного» дзвінка…Містерія починається. Вдих-видих, тремтіння рук «відкрити файл»,  несміливий голос – прочитає вкотре оте вранішнє осяяння своєму «єдиному читачеві-слухачеві»…своєму сьогоднішньому натхненню. А по той бік зв’язку, за сотні-сотні кілометрів  чується лише затаєне дихання, мовчазне дивування, вдячне одкровення «ти моя дивовижна майстриня»…

Приходить час трикрапок – їх підтекст зараз найбільш красномовний… Мовчання складає їх в єдине.

Вишиття справді заспокоює  обох…Нитки-слова не мають стриму довго спочивати непрочитаними…Ним…Нею…

08.09.2012