До кави
Ця квартира не знає тебе. Вона не пристосовувалась до твоєї звички курити вночі на балконі, не переживала кожне грюкання дверей після нашої сварки. Ні, вона цнотлива, ця нова квартира. Я не розповім їй про тебе, і про нас з тобою не розповім. Буду жити тут і вона не запідозрить про твоє існування. Навіть не запідозрить.
Ніч, темно, прохолодно. Сонна я підсунула ліжко до батареї, доторкнулась і назвала твоє ім`я. А потім ще раз серед ночі. Я завжди в критичних ситуаціях називаю твоє ім`я. Воно для мене святіше будь-якої молитви.
Зранку п`ю каву й відчуваю дивні погляди стін. Вони прагнуть почути нашу історію, бо вночі все чули. П`ю каву і говорю стінам цнотливої квартири про нас. Вони обурені і хочуть тебе побачити.
"Ніколи, дурні стіни." – кажу я і допиваю свою чорну ранкову втіху.
