Підстрелений звір
Я тоді стояла в черзі за нашими улюбленими цукерками, як відчула твій подих позаду. Спокійне повільне дихання, потужної сили потоки використаного тобою повітря. Я теж використана тобою.
Мені перед очима з’явились ті твої баби, що спаскудили всю ніжність, яка у нас була. Ми ростили її, пестили, лілеяли, а ти…
Та втрата ніжності ніщо, в порівнянні з втратою одне одного. Я могла б пробачити тобі все, але тобі вже мало мене, як мало кисню в повітрі, що ти видихаєш.
Ледве стримую себе аби не повертатись, бо так хочу на тебе дивитись знов і знов. І байдуже, що за довгі ночі кохання вивчила тебе всього. Ще дві людини, я куплю те, за чим прийшла і піду геть з клятого нашого магазину.
Тепер між моєю свободою і тобою одна повільна людина. Я не повертаюсь, аж раптом той ти, позаду мене, кладеш руку мені на плече. Швидко, на рівні інстинктів, закриваю очі, аби тебе не бачити. Розвертаюсь і з усієї сили роздратованої ніжної беззахисної жінки даю тобі ляпаса. Відчуваю, як ти скрикнув від несподіванки та легкого болю.
Відкриваю очі і бачу незнайомого мені чоловіка, що зараз батько моїх дітей. Але він більше ніколи не кладе мені руку на плече, стоячи позаду. Він тепер обережний підстрелений звір, що вижив після полювання…
