Життя однієї сумки
Сьогодні в її думках усе cплуталося, а можливо, і не сьогодні, просто Саме сьогодні вона звернула на Це увагу. Сплуталося і в думках, і всередині, хоча про неї не завжди можна було сказати, що привчена до порядку. А втім, як і зазвичай, кожна жіноча сумка. І чого в ній лише не було: гаманець, косметичка, ключі від квартири, ключі від роботи, ключі від машини, мобільний телефон, серветки (вологі та сухі), жіночі прокладки, якась цукерка, складений пакетик (про всяк випадок), гребінець, дзеркальце, окуляри від сонця, блокнот, ручка, цигарки, запальничка – це з основного, а все інше залежало від пори року та від того, куди її господиня йшла чи їхала. Вона була об’ємною сумкою, і саме це дозволяло їй вміщати таку велику кількість необхідних (як здавалось власниці) речей на щодень.
Вона була шкіряною сумкою, дорогою… Пригадує, як завезли її у відомий бутік, куди час від часу навідувалися дуже заможні клієнти. Її навіть везли окремо від інших сумок, бо вона була ексклюзивною, виготовлена відомим дизайнером у далекій Америці. Іноді сумці навіть здавалося, що до неї приходить дух убитого звіра, щоб подивитися, яку красу з нього створили, а, можливо, не полюбуватися, а посумувати за своєю шкірою.
Але зараз не про те… Сумка часто любить згадувати, як приїхала в той бутік, і її поставили на вітрину, щоб милувати погляди перехожих і закликала відвідати саме цей магазин. Вона ловила на собі захопливі погляди, купалася в захваті усмішок, отримувала велику насолоду навіть від того, як покупці вражалися її ціною. «Так, я вам не по зубах, я лише для дуже багатих покупців!» – посміхалася кишеньками.
І ось нарешті її зірковий час настав. Якось дорогий автомобіль пригальмував біля вітрини магазину, вікно опустилося, і сумка побачила зацікавлені очі вродливої пані, ні швидше панянки, бо вона з легкістю вистрибнула зі свого авто (до речі, припаркувавши його зовсім не за правилами) і забігла в бутік. Душа сумки завмерла в очікуванні, і ось уже витончена рука з гарним манікюром взяла її понесла до каси. Навіть продавці були шоковані, що сумку купили. А сумка почувалася щасливою і спогорда поглядала на своїх простакуватих сестер (ні-ні не по шкірі, так просто прийнято), що похнюпили свої ручечки і з заздрістю проводжали її з магазину.
Сумку кинули (хоча можна було обережно покласти!) на переднє сидіння, і в неї почалося нове, богемне життя!
О! Що то було за життя: вечірки, коктейлі, концерти, ресторани, вродливі чоловіки, манірні жінки, що з захопленням (а чи то з заздрістю?) перепитували її господарку, де взяла таку гарну сумку. Скільки сумка всього цікавого побачила, почула і навіть спробувала, коли на неї проливалася текіла чи навіть абсент. Понад усе вона боялася, що закінчиться сезон, – і стане немодною, тоді господиня викине її десь на смітник, як зробила одного разу так зі своїми туфельками.
Ось у таких розвагах минув майже рік, а Сумку все ще носили. Вона пишалася тим, що така необхідна, що така важлива, що її не можуть навіть замінити. Але десь далеко, в останній її кишеньці-схованці, підступно копирснулася інша думка: не в тому річ. І саме сьогодні Сумка звернула на Це увагу.
Усе почало кардинально змінюватися, коли вCумці з’явився пакетик якогось білого порошку. Він зразу ж їй не сподобався, але кого цікавила її думка? Потім такі мішечки почали з’являтися частіше, але натомість ставав легшим гаманець, і коли рука господині діставала оте загадкове щось, то сумка помітила, що золоті прикраси теж кудись зникли, як і зник манікюр. А одного разу в Cумку не повернулися ключі від машини. І Cумка почала привчатися до іншого життя. З одного боку це було цікаво, але те місце, куди вони частенько навідувалися, ніякого інтересу не викликало, швидше – це було жахливо! Господиня перестала бувати на роботі, а натомість, а натомість ходила просити грошей до своїх колишніх друзів, бо телефон уже також зник із Cумки. Грошей ніхто не давав, і дівчина почала дивитися якось підозріло на свою Cумку. Ой, як вона боялася того погляду, їй усе здавалося, що сьогодні вже і її обміняють на той клятий білий порошок. Це були жахливі дні і ночі. Сумка ночувала де завгодно, бо інколи господиня не мала сили, щоб дійти до квартири, і вона нюхала той порошок у якомусь підвалі чи під’їзді. Сумка бачила, як ставав затуманеним погляд дівчини, і вона або засинала, або робилася якоюсь навіженою. Сумка дуже боялась і за своє, і за її життя.
А потім… Вона не знає, що сталося потім, здогадується лише, бо пролежала довгі місяці в шафі, куди її закинули батьки дівчини.
Господині не було довгих півроку. А коли одного разу двері шафи відчинилися, Cумка не одразу впізнала свою господиню – це була виснажена жінка з темними колами під очима. Від неї йшов стійкий запах лікарні.
Та саме сьогодні вперше за кілька місяців Cумка знову відчула себе щасливою, бо в неї у магазині поклали хліб та молоко. І їй було все одно, що вона куплена зовсім не для цього.
