Ідьот звєзда чудна

Цього року снігу зима не пошкодувала. Покрила білим полотном все навкруги , таким світлим, що аж очі вдень болять дивитися,і вночі все іскриться, переливається перлами кольоровими.

На  тлі вечірнього неба запалилася яскрава зірка. І, мабуть, саме вона освітлювала шлях двом подорожнім, чиї сліди простежувалися від хати до хати. Одні сліди були важкі, глибокі, інші легкі, наче доторки до снігу, ніби шкодували його цнотливість.  Йшли поруч двоє незнайомих, на людей не схожі,бо видно їх не було, лиш відбитки кроків залишалися. Увесь час поруч, разом, пліч о пліч, вони завжди спільно ходять. Інколи люди забуваються розрізняти їх та лише з пізнанням одного інше розуміється. То були ДОБРО і ЗЛО.

Близько-близько до вікон туляться, заглядають у шибки, розхукують мереживо морозне. А потім, коли добре вдивляться,хтось із них починає рости, бо могутності набирається.

З міста великого повертались, урбанізованого, окультуреного, олюдненого, та чомусь ДОБРО від такої подорожі схудло дуже, а ЗЛО сили напилося та тішиться недобре, що шириться поміж людей швидко. І можливо, саме тому з такою надією ДОБРО в сільські вікна вдивлялося, сподіванку ще мало. Тут люди змалку до праці привчені, звичаїв та традицій дотримуються, хоча й працюють важко зранку до пізньої ночі.

А зірка вечірня так яскраво у цей вечір сяє, бо ніч незвичайна, святкова, божественна, Різдвяна.

Ось господиня ще з самого ранку біля печі тупцює, дванадцять страв має бути наготовлено. Увесь стіл заставлено: в центрі  калач зі свічкою, кутя з медом, маком та горіхами, вареники з капустою, картоплею, зі сливками, риба стужена, голубці з пшона, узвар…  Стільки всього та пісного, бо п’ять тижнів посту перед цим було, і вся родина його дотримувалася. Господар тим часом у хату «дідух» (сіно)приніс і поклав його на найпочесніше місце, у  покуті під образами. Діти ж під стіл позалазили голоси худоби наслідувати: кукурікати і мукати, щоб вона у господарстві водилася.

Дивляться незвані чудні гості у вікно та дивуються, що у наш час так до столу вся сім’я збирається-рідко таке зараз побачиш.

 Мати свічку запалює та молитву вголос читає. Моляться. Господар перший бере кутю пробувати, потім всі починають Святу вечерю. За столом не можна голосно говорити, сваритися чи сердитися на когось, бо саме сьогодні сюди збираються всі душі померлих, не дозволено їх сполохати.

І десь далеко  по селі вже чується давня-давня колядка...

…Шедши триє царі

Несуть Христу  дари,

А іх Ірод пригласіл,

Куда йдьотє он спросіл.

Отвечавший йому –

Ми йдьом к родженому…

Так і ходять по світу ДОБРО та ЗЛО разом. Але ми тепер знаємо, що ДОБРО ніколи не загине, доки пам’ятатимемо дідове мудре слово, дотримуватись  звичаїв своїх, родинних, наших, українських.