На полях нотатника
Неримована графологія
У неї був поганий почерк. ЇЇ недбало прописна «Я» мала гордовитий розчерк. Інші літери писала просто, без химерності. У її малюнках не проглядалося майбутнього ефемерності. Принаймні так здавалося. Спіралі, кола, хвилясті лінії як свідчення бажання позбутися набридлого співрозмовника. Вертикалі, нахилені вліво, мов богомола крила, рядки, безсило падаючі нижче ватерлінії, викривали у ній бунтівника, схильного зо зневіри. Часом зустрічалися будинки. З ганком і галявиною як розрадою від самотності. Величезними вікнами як ознаками гостинності. Тільки двері збоку і зачинені. Зате димар з промальованими цеглинками. І дерева, здавалося, всміхнені. Усе, що ми любимо, чого боїмося, щоночі у пам’яті архівується. Усе, що старанно ігнорувалося, на полях нотатника ранком з’являється. Потім сторінки закінчуються. Нотатник викидається. Добре, що життя на цьому не спиняється.
