ЧЕРЕЗ ТВОЄ ВІКНО... ВТІКАТИ...
Напиши мені останнього листа...
Пиши його старанно...виводячи кожну літеру... слідкуй, щоб рука не скривила жодної..буде так..ніби тобі зовсім вже байдуже..і ти анітрохи не хвилюєшся..і не маєш жодної вини переді мною..
Ось так...Ти пиши...не думай вже ні про що....бо..тепер вже запізно...лише пиши...а я ..говоритиму...
Не відволікайся..не зважай на мене.. ти згадуй ..згадуй все..сотні днів прожиті зі мною..чи..точніше прожиті моїм життям..
Але як же тобі було тяжко так жити...
Мене стало так забагато у кожному тоєму дні...але ти любив ці дні ..знаю...любив...
Ти пив мій малиновий чай..замість свого чорного...і ти..певне.. вже любив його так...як люблю його я....
Ти співав зі мною пісень...Моїх пісень!!..а вже згодом наспівував їх так...ніби свої....
Ти любив читати зі мною мої книги...бо в моїх було більше життя...більше справжності...і неприхованої дитячості...тому певне мої книги стоять й досі на твоїх запилених буденністю полицях.....
Ти любив слухати як я говорю...ти любив мої самовигадані слова...і швико вводив їх в своє життя...ти говорив мною........
Тобі подобалось..коли в твоїй же сірій кімнаті з`являлись мої яскраві олійні фарби...коли мої слухняні кольори..сплітали перед твоїми очима надзвичайні картини....яких досі ти не бачив!..
І...знаєш...мені це імпонувало.....ба!..мені навіть здавалося..що ми такі схожі.....що..ти ..ніби я..а я.. ти....
Мені подобалося з`являтись зненацька.....приносити до твоєї кімнати квіти..а разом з ними свіжіть у твоє життя...яскравість..
Це було..ніби весняний дощ...але більше я любила.. так само ж раптово як і він .. зникати...вітряно...швидкоо...
Точніше..мені доводилось зникати....
Знаєш...мені ставало тісно в твоїй кімнаті...мені бракувало повітря...свіжого...я не могла вдихати вчорашнього....а ти тримав....ти не відчував...що ось-ось я задихнусь цією пиловою буденністю....
І я ..задихаючись.. тікалаа!..тікала від тебе..а ще більше від себе...бо ж дозволила тобі забирати в мене найдорожче...свободу!..
А ти чекав...і я мусила повертатись знову...і поверталась.....
Сідала тихо поряд...і не казала жодного слова...ні.. я не почувала себе винною...знаєш..мені просто було нічого тобі казати.....
Ти знову звикав до мене...а далі..мені треба було знову летіти...задихаючись кудись летіти ..бо щось мене кликалоо...і..я летіла...
Як же ти стомився від того...мій милий...від всіх тих моїх втікань..повернень...а найбільше ..певне..від свої власних чекань....
Мені було добре з тобою ... доки не відчула..що ти хотів ...просто мати мене в себе..ніб яку річ...а я не могла тобі цього дозволити....
Я могла просто бути....бути поруч тебе ...бути з тобою...але не бути твоєю річчю!!.
Інакше..мені довелоя б померти..на твоїх руках..померти від твоїх рук!!..а потім знову народитися...в тих же ..твоїх руках...але вже запиленою буденністю лялькою...в сірій сукні..з сірими очима...і сірим волоссям...
З синіх очей текли такі ж сині сльози...а руде волосся починало тьмяніти...
Тоді я вирішила тікати...тікати назавждии...рятуючи себе!!...
Та було пізно...ти вже зачинив мене..в своїй кімнаті...і я не мала чим дихати..а волосся сіріло...
І я втекла...так ..як втікають яскраві сонячні промені з твоєї кімнати...
Втікла через вікно ......
Не говори тепер нічого....лише пиши...
А коли допишеш...вклади в конверт...відчини те ж саме вікно...і розірви все та на тисячі маленьких шматочків....
Не думай вже ні про що... просто пусти все те за вітром...і нехай ті літери розсипаються на вулиці міста ....або ж летять далі...нехай ....
Коли все те відлетить вже далеко від твого вікна..й розвіється....просто вдихни повітря....
Відчуваєш??..воно зовсім інакше...воно вже нове!!....
А...якщо ти знову згадаєш за мене...то знай...зараз..в цю ж хвилину..десь тут...мені стало легко!!!....легккооо!!..
Вдихай це свіже повітря!!!...А я видихатиму легкість!!!!!
