І так буває!!!
Ніч. Двоє закоханих ідуть, тримаючись за руку один одного... і складається враження, шо розлучить їх тільки смерть. Так воно і є. Це унікальний випадок, коли кохання взаємне. Трошки оговтавщись я зрозумів , що це я і та єдина, яку люди чекають все життя, а то і цілу вічність. Вона моя, вона зі мною. Ми - щасливі настільки, що цього щастя вистачить на кожну людину на планеті, але ми обмінюємося цим щастям лише удвох... Мені все одно, можливо ми скупі егоїсти, але ми безмежно щасливі. Після нічної прогулянки, ми повернулись додому, запалили свічки, приготували романтичну вечерю, випили по бокалу червоного, терпкого вина. Я дивився в її очі, і розумів, шо в них сенс мого буття, в цій безмежній вселенній для якої я, всього маленька піщинка, якою можна зробити все, шо завгодно... Блиск її волосся, можна порівняти з сяяням місячного проміння, яке переливається в такому молодому на вигляд джерельці... Моє серцебиття підвищується на колосальну кількість разів, коли я дивлюся на її посмішку. Поцілунок її можна прирівняти до янгола, який кличе тебе до раю. ох... це відчуття...Коли вона пішла до спальної кімнати, я помітив якогось янгола, але коли цей янгол повернувся до мене обличчям, я зрозумів це все ж вона... це реальність і вона від мене ніколи не піде... Навіть коли я проаналізував роман "Ромео і Джульєта" я зрозумів, шо навіть цей роман, звичайна газетна статейка, написана журналістом-практикантом, порівняно з НАШИМ життям, нашою пристрастю ну і звичайно коханням... Ми лягли з нею в ліжко. ФАК! як мені добре... сумніваюсь, шо таке відчуття хоть колись мав Адам з Євою в раю. Вона прекрасна... ні, навіть такого слова немає щоб її описати. Навіть ЯНГОЛ це принизливо.І тут я чую музику... так-так це музика... відкриваю очі, звонить будильник. Я пішов до умивальника, вмився і депресивно сказав собі: " так не буває, це тільки сон..."
Повільно умиваючись крижаною водою, намагаюсь змити ті думки, які навіяв мені той сон... Так, він чудовий, але не мій... не з моїм то щастям! Ледь стримую себе від емоційного вибуху, цей вибух може стати фатальним для мене і близьких людей, яких в мене залишилось так мало....Ідучи по холодній кімнаті, з тою ж думкою, яка не виходить з моєї гарячой голови. Дивлюся в вікно, а там... та ні... мені здалося, тринадцятий поверх як не як. І як завжди, буденний початок, міська метушня, робота, відпочинок. Так вже 10 років, ця маленька частина мого безглуздого існування. Повертаючись з роботи я купую букет червоних троянд, але запитую себе: "для кого?", і відповіді я не чув ше досі...і так вже 10 років. Дійшовши до підїзда, витягнув ключі відкрив замок, зайшов у ліфт...хе там ще зберігся той напис циркулем, який я вишкрябав в 11класі "...+...=love!" це було, саме хренове выдчутя того, шо це було, а не є зараз. Мій поверх, виходжу з ліфта. Захожу в квартиру і так хочеться сказати: "кохана, я вдома", але це тільку моє бажання. Вмикаю музику на повну гучність, так шоб аж сусідній дім чув електро гітару. Мені здається, шо це........
Відкриваю очі, біля мене стоїть маленьке, прекрасне створіння з великими голубими, як те море очима та білявим хвилястим волоссям і дзвінким голосом викрикує: "МАМО! Тато прокинувся!". До мене підходить та дівчина, та жінка яка мені снилася... так-так це вона, без сумнівів. Вона дивиться мені в очі закоханим до безтями поглядом і говорить: " коханий, ну хіба можна так лякати?". Ох, ці сни до добра не приведуть... подумав я і обійняв дочку з дружиною. Пройшло багато років, я вже маю онуків. Відсвяткувавши наш 50 юбілей... З кожним поглядом на неї, в мене колотиться серце, не від віку, а від кохання!!!