Сила ангела
Станіслав Їжаки Лец
Мені бракує твоїх недосказаних слів…
Знаю, що ти неймовірно сильна духом людина, та іноді так хочеться, щоб ти піддався слабкостям, не зміг стримувати вир почуттів і емоцій, які клекочуть в розпаленій душі, мов лава в вулкані, що прокинувся після тисячолітнього сну.
Чи то тільки мені так здається?
Знаю, ти вже звик до такої самотньої сили, оселившись в створеному штучному світі, в закритій кришкою банці з солом’яною подушкою, щоб не боляче було падати.
Але ж для того, щоб впасти, спершу треба злетіти…
Чи не так?
Тільки прошу тебе не засиджуйся там довго, інакше остаточно сховаєшся, відгородишся, замкнешся, заколотишся від мене, поставиш штамп чорними чорнилами на моєму серці, що так марить тобою, повісиш табличку на двері, як в готелі, «НЕ ТУРБУВАТИ» і просто зникнеш з поля зору…
Очі не бачать – серце не болить???!
Так, з біллю це незряче відчуття не порівняти.
Це наче тисячі льодяних лез розжарених ножів в розтоптане в болоті серце.
Це наче мільйони рваних ран, які болем виносять мізки на прогулянку і не повертають.
Це наче божевілля, до якого нікому немає діла, а воно виїдає всі сонячні зайчики, які ще досі наповнювали змістом сіре буденне життя.
Це наче я – не Я, а тільки тінь прозора, запилена, закидана камінням осуду і презирства до себе самої.
Бо як інакше, коли недозволене набуває першочергового значення, а я починаю пишатися твоєю силою.
І, можливо, я заберу її в тебе на деякий час, на завжди, і буду, як камінь.
І, можливо, комусь пощастить з тобою, бо ти станеш піддаватися слабкостям і стане на дві щасливі людини у Всесвіті більше…
І що ж тут поробиш, якщо я була б згодна бути слабкою біля тебе без слів, без цих недосказаних зайвих слів??? Та й не так мені їх бракує, як тебе біля мене, хоч ти і переповнюєш мене із середини!!!
А що слова? Не потрібними стають безглузді звуки мови, коли в нас одне серце на двох.
І, можливо, я віддам тобі його на деякий час, на завжди, і буду, як камінь.
І тоді точно комусь пощастить з тобою, бо ти станеш ангелом.
01 червня 2013
