Вакації
Застебнувши ремінь безпеки, відчуваю, як по тілу просувається лавина несамовитих вібрацій, що прокочуються десь аж від залежаних запелючених креденсів підсвідомості до найглибших завитків у голові. Бентежність, радість трепетна і страх водночас – ми відриваємось від злітної смуги Борисполя і, мов, ненаситно спрагла неба птаха, літак піднімається все вище за хмари, наздоганяючи вітер…На зустріч незвіданому, уявному лише і ще не пережитому…
Крізь ілюмінатор ще видніються урбаністичні витинанки кварталів та масивів житлових, кимось зграбно складені пазли бульварів та вулиць, зелене шмаття прямокутних парків, довгі переплетені змійки швидкісного метро, повільно-повзуча різнокольорова плинність автомобільних заторів – все це акуратно зшивається між собою в одне єдине ціле та легко розсікається гострим лезом вод Дніпра. Все це - Київ…У наших ніг…
Суцільна невагомість. Застигаємо між небом та землею, між столичною суєтою спекотно-асфальтовою та благодаттю ватних хмар, між робочим «вчора» та нірванним «сьогодні» із запахом моря та повільною ходою в нікуди, не поспішаючи - встигати усюди.
Мармаріс, серпень 2011
