Бережи себе, синку
Спекотний літній день. Так хотілося на дачу, от і вибралася Ніна Федорівна одна у дорогу, не стала чекати вихідних. До дачі далеко їхати, але так хотілося свободи, хотілося до води, до землі, зеленої травиці бути ближче, що не стала чекати. Як не вмовляв син побути кілька днів у місті, вирішила їхати одна.
- А що, 70 років лише нещодавно відсвяткувала, сили ще є, навіщо тебе турбувати, синку? Відпочинь, якось потихеньку і сама доїду, - впевнено відповідала жінка синові.
Маршрутка їхала швидко. Ніна Федорівна пригадувала у дорозі школу, учнів, дзвінкий дитячий сміх і дитячі запитання. Майже все життя промайнуло перед очима. Від спогадів відволік лише дзвінок сусідки Ганни Іванівни. Вона попередила, що магазин у селі закрили на кілька днів, попрохала вийти у невеликому містечку і купити свіжого хліба, трішки продуктів. Ніна Федорівна сказала водію зупинити маршрутку на найближчій зупинці, там поряд був великий продуктовий магазин.
- До вечора встигну. Маршрутки їздять часто. Куди поспішати? - думала вона.
У магазині було душно, черга була великою. Чекала довго, слухала розмову молодої жінки і її доньки - кучерявої дівчинки років дванадцяти. Вони стояли поруч, розмовляли про своє. Ніні Федорівні пригадалася донечка, яку забрала до себе ріка у такому ж віці. Дванадцять років - як мало, щоб жити, і як багато, щоб подарувати любов та спогади. Боліло серце, дістала непомітно із сумки пігулку, поклала під язик. Біль не залишала. Стало зовсім погано. Похитнулася, почала осідати на підлогу.
- Жіночці щось недобре. Пропустіть, принесіть стілець. Донечко, води, - вигукнула молода незнайомка, що стояла поруч. Вона ж і підхопила Ніну Федорівну під руку. Ніна Федорівна присіла на стілець. Спочатку все було у неї перед очима як у тумані, потім побачила обличчя дівчинки.
- Дякую за воду, - прошепотіла жінка.
- Швидку викликати? - запитала мама дівчинки.
- Ні, дякую, не треба швидку викликати, вже усе гаразд. Я посиджу тут тихенько, відійду трохи і поїду далі. Не люблю лікарень.
- До Вашого "гаразд" ще ой як далеко! Не бажаєте, щоб викликали швидку допомогу, давайте ми з донечкою проведемо Вас тоді додому, - запропонувала молода незнайомка .
- Не турбуйтеся. Дякую Вам, але не треба. Я живу в іншому місті, їду на дачу, у вас тут проїздом, - відповіла тихо.
- У Вас діти є? Якщо є, дайте номер телефону, я зателефоную, можливо приїдуть до Вас, а Ви погостюєте поки у нас, - не відступала мама дівчинки.
- Син… Є син, але не варто його турбувати, - прошепотіла сива жінка.
- Або викликаємо швидку, або зателефонуємо синові, або повезу Вас сама, - не здавалася незнайомка. На словах "зателефонуємо синові" у Ніни Федорівни з`явилася тривога в очах.
- Ні, не телефонуйте синові! Він так багато працює, стомлюється. Та й їхати йому через усе місто, засмутиться. Він же мені казав не їхати без нього. Не треба його турбувати, - тільки про це думала і говорила стара мати.
- Як Ви? Виглядаєте краще. Тут поруч парк. Давайте поки що посидимо там, - запропонувала незнайомка.
Вони із донькою взяли Ніну Федорівну під руки, вивели на вулицю. Поки йшли, молода жінка говорила:
- Ось такі ви усі - наші матусі, що завгодно, аби не засмучувати дітей. У мене такі ж батьки. Навіщо приховувати від дітей інформацію про себе? Будь ласка, не робіть за сина вибір. Він повинен знати про те, що з Вами, про Ваше самопочуття. Він має сам зробити вибір: залишитися йому на роботі чи летіти до Вас, кинувши усе. Не позбавляйте його можливості допомогти Вам. Коли Ви підете коли-небудь в інший світ, він вже нічого не зможе змінити, - радила молода жінка Ніні Федорівні.
- Можливо, Ви думаєте вірно, але я не хочу турбувати сина. Мені вже краще, проведіть мене до зупинки, - попрохала Ніна Федорівна дівчинку та її маму.
Вони йшли – дві жінки й дівчинка (три жіночі долі), а на них з подивом поглядали перехожі. Молода жінка думала про те, що у стареньких батьків велике серце, вони шкодують своїх дітей. Навіть тоді, коли діти сильні й готові підставити батькам своє плече, матері прагнуть «подути на серце» дитини, щоб воно не щеміло від хвилювання.
Подивилися у очі одна одній молода мати і мати, що прожила довге життя, посміхнулися. Вони розуміли одна одну без слів. Згодом підійшли нарешті до зупинки. Стара мати почувала себе вже краще. Обмінялися номерами телефонів. Кучерява дівчинка та її мати хотіли переконатися, що Ніна Федорівна доїде до дачі без пригод, тому вирішили зателефонувати своїй новій знайомій під час її подальшої подорожі.
- Нехай Господь береже вас, дівчатка, - сказала Ніна Федорівна на прощання.
Мати й донька пішли, а Ніна Федорівна доїхала у село без пригод, відчувала себе вже добре. Тільки відкрила у будинок двері, пролунав дзвінок. Вона посміхнулася й підняла трубку .
- Як Ви, мамо?
- Усе гаразд. Ти бережи себе, синку...