А ти мене любиш, татку?

На вулиці було добре, але Петро поспішав додому. Поруч з ним йшла маленька донечка Ліза. Вона раділа, що цього разу її забрав із дитячого садочка батько, а не мама. Дівчинці подобалося, коли тато розповідав їй про зірки на небі, про людей, красиві машини та про тварин, але цього разу батько мовчав. 

«Чому дорослі завжди поспішають? Куди вони спішать?» - думала крихітка. Вона міцно трималася за руку татка і намагалася не відставати. Батько вів донечку додому, а сам думав про те, що вдома потрібно завершити опис проекту та відразу ж надіслати електронною поштою шефу.

- Татку, а ти мене любиш? Ти сумував? - запитала маленька красуня у батька.

- Звичайно, сумував. Люблю, - відповів він.

- Ти найкращий татко у світі, - прошепотіла дівчинка. 

- А ти найкраща дівчинка. Хочеш на плечі?

- Ура, я буду вищою за всіх, - зраділа Ліза.

Петро посадив доньку до себе на плечі. Ліза нахилилася до вуха батька і промовила:

- Тату, а ти сильний! І ти так красиво лисієш!

Петро посміхнувся, він не встиг нічого відповісти, тому що Ліза вже поспішала далі ділитися з ним своїм секретом: 

- Мені сьогодні снилася дівчинка, вона ходила по небу і зірочки в корзину збирала. 

- Бачиш, як добре, що ти вдень поспала, такий цікавий сон побачила.

- Ні. Це мені наснилося вночі, а вдень мені снилася веселка, вона була теплою, на ній дітки гралися...

- Гарний сон. Мені теж подобається веселка, - сказав батько.

- Тату, а чому листочки покрутилися на дереві?

- Їх гусениці їдять, - відповів Петро. 

- А чому? 

- Тому що їх не потруїли.

- А чому гусениць не потруїли? 

- Лізонько, я не знаю, я не спеціаліст по гусеницях.

- А хто ти? 

- Я - економіст, - з гордістю відповів Петро.

- По гусеницях? - з надією перепитала Ліза. 

- Ні, моя маленька. Підростеш, поясню. А про гусениць та інших шкідників ми з тобою почитаємо, добре? 

Петро зупинився, зняв доньку з плечей, поставив на землю, присів до неї. Погляди маленької красуні та її батька переплелися. Блакитні очі донечки випромінювали щастя...