25.10.2013 00:14
for all
214 views
    
rating 5 | 7 usr.
 © Ольга Моцебекер

А ти мене любиш, татку?

Дитині потрібен батько, його увага та любов...

На вулиці було добре, але Петро поспішав додому. Поруч з ним йшла маленька донечка Ліза. Вона раділа, що цього разу її забрав із дитячого садочка батько, а не мама. Дівчинці подобалося, коли тато розповідав їй про зірки на небі, про людей, красиві машини та про тварин, але цього разу батько мовчав. 


«Чому дорослі завжди поспішають? Куди вони спішать?» - думала крихітка. Вона міцно трималася за руку татка і намагалася не відставати. Батько вів донечку додому, а сам думав про те, що вдома потрібно завершити опис проекту та відразу ж надіслати електронною поштою шефу.


- Татку, а ти мене любиш? Ти сумував? - запитала маленька красуня у батька.

- Звичайно, сумував. Люблю, - відповів він.

- Ти найкращий татко у світі, - прошепотіла дівчинка. 

- А ти найкраща дівчинка. Хочеш на плечі?

- Ура, я буду вищою за всіх, - зраділа Ліза.


Петро посадив доньку до себе на плечі. Ліза нахилилася до вуха батька і промовила:

- Тату, а ти сильний! І ти так красиво лисієш!


Петро посміхнувся, він не встиг нічого відповісти, тому що Ліза вже поспішала далі ділитися з ним своїм секретом: 


- Мені сьогодні снилася дівчинка, вона ходила по небу і зірочки в корзину збирала. 

- Бачиш, як добре, що ти вдень поспала, такий цікавий сон побачила.

- Ні. Це мені наснилося вночі, а вдень мені снилася веселка, вона була теплою, на ній дітки гралися...


- Гарний сон. Мені теж подобається веселка, - сказав батько.


- Тату, а чому листочки покрутилися на дереві?

- Їх гусениці їдять, - відповів Петро. 

- А чому? 

- Тому що їх не потруїли.

- А чому гусениць не потруїли? 

- Лізонько, я не знаю, я не спеціаліст по гусеницях.

- А хто ти? 

- Я - економіст, - з гордістю відповів Петро.

- По гусеницях? - з надією перепитала Ліза. 

- Ні, моя маленька. Підростеш, поясню. А про гусениць та інших шкідників ми з тобою почитаємо, добре? 


Петро зупинився, зняв доньку з плечей, поставив на землю, присів до неї. Погляди маленької красуні та її батька переплелися. Блакитні очі донечки випромінювали щастя...

Публікації: Ольга Моцебекер

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 26.10.2013 20:08  © ... => Дебелий Леонід Семенович 

"Гарно лисієш" - то коронний вислів моєї старшої доньки, яким вона порадувала мого чоловіка. Взагалі, коли вона була маленька, їй подобалися лисі чоловіки, мабуть через те, що у татка почала рідіти чуприна:) а татко для дитини завжди найкращий. Дякую за Вам за коментар. 

 26.10.2013 20:02  © ... => Олена Вишневська 

Приємно, що сподобалося:) Так, діткам для миттєвого щастя дуже мало потрібно: наша увага, посмішка та любов. Я часом сама, забираючи меншу з дитсадочка, так всотуюсь в життєві проблеми, що йду мовчки - все обдумуючи. Але намагаюся, щоб таких прогулок було як найменше. Дитина потребує уваги, тому розмовляємо під час прогулок додому про все, що бачимо. Мініатюра - як нагадування батькам та й мені самій про те дитяче щастя, яке залежить від нашого настрою й нашого вміння відходити від проблем й переключатися повністю на дитинку. 

 26.10.2013 19:53  © ... => Ем Скитаній 

Вдячна за Ваш відгук. 

 26.10.2013 19:50  © ... => Вікторія 

Дякую за підтримку. 

 25.10.2013 19:30  Ем Скитаній => © 

чудово! 

 25.10.2013 14:39  Вікторія => © 

Приємно читається, в кінці мимоволі з"являється посмішка сповнена любові до дітей. Ти як завжди молодець!!! !!!!  

 25.10.2013 10:11  Дебелий Леонід Семен... => © 

Дуже тепло і трепетно...А ще гарно, особливо, коли лисієш до вподоби іншим, це - талант! Ви - молодець! 

 24.10.2013 17:47  Олена Вишневська 

Увага близьких людей... Як мало потрібно для миттєвого щастя!
Гарна повчальна історія. Дуже сподобалося )))
Саме збираюся за сином в садочок)))