Чому?
Нарешті це трапилось - тепер вона вільна! Але куди рухатись: до шаленої завірюхи щастя чи туди, де запах сірки виїдає очі?
Наївні... Невже ви думаєте ця дилема справді має право на існування? Звісно ж, ні! Вибору немає, його паралізують жахливі створіння, щоразу кусаючи його сильніше та сильніше, ми їх звикли називати Діями! Потворні, двоголові чудовиська, отрута яких потрапляє у келих долі, паралізуючи сприйняття, свідомість, безжалісно шматуючи досі надіяне серце. Попіл молодості, прах свідомості, лезо сьогодення і благаючий погляд безнадійності... Вона не рухається, вона чекає, вона боїться, вона благає істини! Даремно! Колесо сансари невблаганне і, що найжахливіше, перманентне, як палаючі ланцюги смерті!
Дим... Страх ще більше її обпалює, агонія... Щось неймовірно жахливе. Що це? Невже Дії, ці душевні палачі, знову тут?! Що вам треба?! Геть звідси! Дим не дозволяє дихати, слова стають тихішими, шепіт красномовним!
Ні, це не вони. Хто ж це тоді? Невже це правда?! Хвилини відчаю, безмежність болю, пекельний спокій і невимовний жах... Спис Ніки пронизав серце, воно ще б`ється... Дим поглинає криваві ріки! Живий мрець палить холодним вогнем, виходу немає! Вічність страждань попереду. Її останнє благання викликає блюзнірський сміх... "Моліться за мене"- вона мовчки прокричала. "Пізно!"- сталеве слово знищило сподівання, розбило на шматки ілюзії...
Він близько, всі це відчувають. Цей вогонь, ці очі, ці жорстокі кігті!