Моя правда життя (2)
Знаєте, коли втрачаєш людину, яка була для тебе справді дорогою, починаєш переосмислювати своє життя, себе саму, коли так багато сказано, так багато пережито, обіцяно, відчуто… І це залишається лише болючим, іноді щасливим спогадом у твоєму житті... Це як наркотик: коли ти спробував це, ти починаєш шукати це у всіх і у кожному, починаєш надіятися, що є, можливо, якась людина, яка зможе подарувати тобі те, що ти вже колись пережила, ти починаєш вірити у найменші дурниці, ти довіряєш людям як самій собі, і нажаль, найчастіше це закінчується простим розчаруванням. Здається я вже загубила навіть ту межу, коли я розчаровуюся в людях, а коли сама в собі..
«Ти надто хороша для мене..» іноді ці слова ранять більше ніж всі образи, удари, чи ножі… Я могла б стати жорстокою, я могла б стати байдужой. Але ні, вибачте…НЕ змогла…старалася, переконувала себе, що я й справді є такою, плакла, потім знову усміхалася, робила комусь боляче, вдавала байдужу, але я від цього не стала ні кращою ні гіршою, люди міняються, заставляють змінюватися саму тебе. Настає момент коли ти просто починаєш задумуватися над тим хто ти є…І я думаю, що ти є саме такою якою ти є зараз, якою ти є, що б ти не робила, чи ким би ти не намагалася стати, шукаючи собі кумирів, наслідуючи їх, але рано чи пізно ти починаєш розуміти що це безглуздо старатися загубити саму себе, бо ти унікальна, ти не така як всі, ти не гірша, ти краща, ти краща для когось, хтось кращий для тебе, але це не дозволяє тобі переступати через людей, бо тоді ти переступаєш через саму себе, ти стараєшся довести, що ти таки важиш чогось в цьому світі, забуваєш, що ти важиш чогось вже від того моменту, коли ти народилася, коли зробила перший подих, чи коли закричала, коли тебе почули, і коли тебе полюбили..
Ти зараз читаєш ще одну з моїх, іноді здається – безглуздих нотаток, ти думаєш "яка ж вона наївна", можливо, ти думаєш, що десь в написаному і є частинка правди, але вибач, я не писала це щоб це сподобалося тобі чи ще комусь, я це писала тільки тому, що в цій маленькій голові стільки думок, а я не вмію красиво говорити,, тому і вирішила написати це, думаю для того, щоб хоть хтось, можливо не вникаючи в саму суть, ЩО тут написано, а просто між рядочків..просто знаючи що це писала я, зрозумів мене, хоч трішки, хоч в чомусь…
Івано-Франківськ,
