Євангеліє від Пилипа
І чого ви, перепрошую, на мене витріщилися? Ніколи не стрічали такого розумного чоловіка? То вам, можу сказати, дуже і дуже поталанило. Питаєте, що то за один і як його звати?.. Комусь пощастило мати навіть пару імен, як то Зиновій-Богдан Хмельницький[1] чи Богдан-Ігор Антонич[2], а в мене що ім´я, що прізвище – все однакове. Звати мене Пилип Пилип. Ніколи не чули? То й не дивно, бо я такий собі напівмандрівний-напівосідлий філософ. Моїх трактатів ви не зустрінете в книгарнях, де полиці завалені всілякими там Гасетами[3], Расселами[4], Фрейдами[5] та іншими Арістотелями[6], бо свою мудрість я віщую тільки один раз, не повторюючись, і тільки в цьому генделику.
Звідки я почерпаю надхнення? Як то звідки? А що таке, по-вашому, філософія? Правильно – любов до мислення! А мислителем я був змалечку: чи якесь лихе діло, чи щось добре замислював мало не щодня. Та ще вмів слухати. Казали тато, царство їм небесне: “Мовчи і слухай, най люди подумають, що ти німий, ніж мають казати, що дурнуватий”. То для того, щоб стати правдивим філософом треба не стільки говорити, скільки навчитися слухати. То є направду парадокс: з незапам´ятних часів поважали ораторів, красномовців, штудіювали риторику, але зовсім не шанували тих, хто вміє слухати. А це на їхні довірливі вуха і досі розраховує юрба знахабнілих демагогів...
Утім, слухають охочіше музику. Хорошу, погану, ніяку, нікудишню, але музику. Що кому ближче до серця: скрипіння скрипки, сопіння сопілки, трубіння труби, бубоніння бубна, фатогування фагота чи валторнування валторни. Нотами можна висловити не менше, ніж найдобірнішими словами; композитори, виявляється, найпопулярніші промовці і кожен бачить у сказаному ними щось своє, залежно від уподобань, польоту фантазії, прогалин у вихованні і бозна якої чортівні. Знаходяться юродиві, що збираються довершену гармонію звуків переказати сухими і чітко означеними словами. Уявіть, такий зашмірганий через свою геніальну величність опус Баха[7] осмілюються назвати, наприклад, токкатою ре-мінор. Усього три слова, майже як послати до біса. Хтось ка’е, що це тремтіння повітряних мас, яке вимірюється герцами чи герцями. Сліпці!.. Безумці!.. Мізантропи!.. Препарувати музику!.. Це блюзнірство, зухвальство, недоумкуватість. Їм би ще познущатися над родовими стогонами власної матері або вивчати анатомію по розіп’ятому Христу. Усе єдино, все одно, байдуже...
Захопився...
Скільки мені років? Я ще не такий старий, щоб мені звільняли місце в автобусі, але вже прожив достатньо, щоб ви могли замовити мені кухоль пива. Коли хочете зрозуміти суть нашого життя, то краще послухайте мої враження від спостережень, бо вони саме підглянуті, а не вигадані в затишному кабінеті із кондиціонером. Ніякі там “спосіб існування білкових тіл” чи “взаємодія між молекулами[8]” тут не доречні. Бо думка, випурхнувши в світ і матеріалізувавшись у друкованому слові, законсервовується, після чого нагадує допотопну мумію. А життя, як річ дивна і миттєва, існує тільки в теперішньому часі. Воно, мовби сюрреалістичний гобелен, витканий з окремих ниток миттєвостей, вміло балансує між майбуттям і минувшиною.
Я ніколи не прагнув потрапити в аннали історії – свідомо, як безумець Герострат[9], чи необачно, як скажений Гаврило Принцип[10], але таки потрапив. І сталося це якось непомітно, випадково, мимоволі, бо я серед життя, бо я – саме життя.
Я можу розповісти чимало. Не про великих і знаменитих осіб, чи, як тепер прийнято називати на чужинський лад, VІР-персон,– на їхній славі і так наживаються заповзятливі пройдисвіти. А про звичайнісіньких людей, часто випадкових і непримітних, без яких діяння сильних залишилися б забутими і несприйнятими.
То, друзі, якби ще кухоль пива і я повідаю вам таке собі євангеліє від Пилипа Пилипа... І, будьте ласкаві, у жодному разі не читайте епіграфів, а слухайте їх, вслухáйтеся і не пробуйте почуте переказати словами...
