29.05.2013 09:09
only 18+
403 views
    
rating 5 | 7 usr.
 © Бойчук Роман

ВІНОК СОНЕТІВ «ЗОРЕПАДОМ ЦІЛУНКІВ МЕДОВИХ»

1.




Зорепадом цілунків медових


 Уст моїх ти торкалася ніжно...


Не забуду ночей тих чудових,


Як же солодко нам було й грішно...


_______________________________




Вже край ночі зорить світанково,


Ми ідемо за руки узявшись.


Твоя ніжність така пелюсткова,


Прагну я, в ній увесь розченинившись,




Свіжим вітром гайнути за обрій.


Зі склепіння ранкового дива


Позбирати останнії зорі:




Так, щоб сріблом усе зазоріло...


Поцілунками в росах у борі –


Моє тіло вкриваєш уміло.




2.




Моє тіло вкриваєш уміло


Чаром шарму предивної вроди,


Мене пестиш ти поглядом, діво:


Зореглядом на лоні природи.




Посміхаєшся ніжно, цнотливо


І єство моє трепетним торком,


Мов пір’їнним, солодко-вразливо -


Гладиш пальцями рук, наче шовком.


І туман огортає свідомість...


З-поміж хвої дерев смерекових


Сходить Сонце всім зорям натомість,




Блідне місяць у формі підкови.


Вкрилась росами наша інтимність,


Наче цвітом із гілок бузкових.




3.




Наче цвітом із гілок бузкових


Розмережилось небо над нами.


Світле щастя, у снах веселкових,


Нас леліє своїми руками.




Ароматами трав, що довкола -


Просякнулося наше сплетіння,


З-поміжтрав’я у вись серпанково


Розливалося щире кохання.




І зітхання луною витали,


Розтинаючи тишу сонливу:


Еро-піснею лісу ми стали...




Знову ніжних цілунків, як злива


Мене вкрила палкими вустами -


Шкіри шовк осипаєш пестливо.




4.




Шкіри шовк осипаєш пестливо,


Мов крізь сито просіюєш ніжність.


Звідусіль лине піснь щебетлива


Про пташине кохання і вірність.




На тілах наших ледь мерехтливо


Сонце-зайчики – відблиск намиста:


Поміж нас вони скачуть грайливо,


Їх ти ловиш вустами навмисне.




Твої радість і щастя барвисті -


Ти спіймала неначе одного:


Дотик губ... Моя блаж – пломениста...




Мов ті зайчики – в тілі судоми


І вся сутність стає враз периста -


Себе чую в числі невагомих.




5.




Себе чую в числі невагомих,


Мов піщинкою фатуму щастя,


Що між хмар там, де небо аж сьоме;


Наче з вітром у вихорі лист я...




І зімкнулася мить у долонях 


У полоні солодкого болю.


І пульсють в напружених скронях


Вже позбавлені самоконтролю




Шал і пристрасть. Із тіла на волю -


Перламутрові заструменіли...


Я зробити тобі це дозволив




В час конвульсій. Клітини тремтіли...


Я сп’янілий, кохана тобою


І в очах моїх посутиніло.




6.




І в очах моїх посутиніло,


І горіли зімкнуті повіки...


Ми обоє цього так хотіли.


Вогняні розливалися ріки




У моєму єстві. Трепетливо


Билось серце шаліючим ритмом.


Мою блаж ти волоссям прикрила.


Між скуйовджених локонів вітром,




В ароматах солодкого квіту,


На палітрі з відтінками в змові


Наша пристрасть пливла... Ніби цвітом




Привертали твій лик знову й знову


Забаганки мої в травах й квітах -


В поцілунках твоїх метелкових




7.




В поцілунках твоїх метелкових


Я і сам, мов барвистий метелик,


Що із квітки на квітку – по колах


Тих вінків, котрих разом наплели.




...Сонце згасло у хмарах раптових:


Гнав їх вітер з північного краю.


Ниті сліз їх прозоро-коштовні


В центр маленького нашого раю




Опустилися. Небо ридає.


Ми негоду цю слізно-хмарливу


Неодмінно десь перечекаєм.




Зодягнувшися хутко щосили...


Між дерев, там де зливи немає,


Мене в казку ведеш надчутливу.




8.




Мене в казку ведеш надчутливу,


Де ледь чутний поривчастий вітер.


День ясний заховався ледь зримо


За дощем. Ми сховались від світу




В кронах липи. Мить щастя зваблива:


Мокрий одяг окреслив принади


І в емоціях надто бурхливих,


Ми тулились зігрітися ради.




Краплі з липи, немов цвітопади;


Крони нас, мов корони вінчали.


Ти і я – два коштовних смарагди:




Сяйвом пристрасті там знемагали.


Завела мене в липові меди


І доводиш до болю.., до шалу.




9.




І доводиш до болю.., до шалу


У сплетінні (і руки, мов віти).


Вже ось-ось без усякого чару,


Ми з весни переступимо в літо




І налиті кохання нектаром,


В унісоні зі світом щосили


Себе випленем пристрасним жаром.


Ситі щастям і в щасті знесилі,




Стали бранцями враз ми лісними.


Прислонившись до липи змокрілі,


Ми у близькості чуєм припливи:




(Від любові своєї сп’янілі)


В ритмі зливи бажання-пориви -


Конвульсують судоми у тілі.




10.




Конвульсують судоми у тілі,


Біотоки єство розривають;


Твоїх перс я торкаюся білих,


А їх центри той торк відчувають.




І уста в поцілунках зомлілі,


Опускаються вниз до нірвани,


Де жагою бажань збубнявілі


Насолоди пелюстя багряні.




Цілуванням своїм полум’яним,


Я до квіту коханої кану


І у цвіті липневім, духм’янім




На вустах квітка пристрасті тане.


Доведу тебе ніжно, бажана,


До безумства.., - солодкого стану.




11.




До безумства.., - солодкого стану,


Підіймає котрий нас у висі


Із імлистого еро-туману


У витання в захмарному трансі,




Де ніщо і ніхто не дістане,


Там де ми у своїй насолоді


До одного причалу пристанем.


В гожу пору, а чи при негоді




Закружляємо ми в хороводі


Неба сьомого в хмарах ванілі


В неземному звучанні мелодій.




...Осідають думки захмелілі.


На новому етапі прелюдій -


Відчуваю наближення цілі.




12.




Відчуваю наближення цілі


В час прояснення хмарного неба:


Сонця захід; інтим звечорілий -


Ти і я й більш нічого нетреба.




Та край неба вже місяць дозрілий


У твоєму сріблився волоссі,


Оксамитом торкаючи шкіру...


Він, як я знайшов рай на узліссі:




Із німим почуттям стоголосся


Небосхил свій зірнистий покинув


Із зорею, сховавшись в колоссі.




Був опорою я твого стану, -


З його вигином злився у русі


 ...У розливах блаженства розтанув.




13.




...У розливах блаженства розтанув


Переливами в місячнім сяйві:


Наші тіні у еро-виставі -


Розмережили роси осяйні.




Поцілунок, неначе востаннє


Напуває і тіло, і душу.


Я заплющую очі вустами;


Знаю вмієш ти бачити тишу.




Вітер трави ледь чутно колише,


Нам розчісує зімкнуті вії,


Гомін лісу все тихше і тихше…




Почуваюся легшим за мрію..,


Своє тіло у снах я полишив, -


Я фантом у своїй ейфорії




14.




Я фантом у своїй ейфорії


В лоні лісу, немов на долоні,


В лоні неба вже місяць зоріє,


Оксамитом цілуючи скроні.




Догорить ніч невдовзі, зітліє,


Ми ж її пам’ятатимем завжди…


Небокрай вже ось-ось засіріє,


Свій світанок нам подарувавши.




Свою пристрасть на трохи приспавши,


Ми прокинемось в травах шовкових.


І в кохані обійми упавши,




Припаду я до уст пурпурових


Твоїм тілом розсиплюся, ставши -


Зорепадом цілунків медових.




МАГІСТРАЛ




Зорепадом цілунків медових


Моє тіло вкриваєш уміло,


Наче цвітом із гілок бузкових


Шкіри шовк осипаєш пестливо.




Себе чую в числі невагомих -


І в очах моїх посутиніло:


В поцілунках твоїх метелкових.


Мене в казку ведеш надчутливу




І доводиш до болю.., до шалу:


(Конвульсують судоми у тілі),


До безумства.., - солодкого стану.




Відчуваю наближення цілі...


...У розливах блаженства розтанув:


Я фантом у своїй ейфорії.

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 01.06.2013 23:02  © ... => Ірина Лівобережна 

Дякую! Приємно! Маю велику надію, що 06.06.2013 зустрінемось!

 01.06.2013 20:54  Ірина Лівобережна 

Моє ПРЕЧУДОВО! Просто таке безмежне кохання!!!! 

 30.05.2013 19:18  © ... => Деркач Олександр 

Хм... Спасибі!) 

 30.05.2013 14:34  Деркач Олександр => © 

Фундаментально... 

 29.05.2013 22:31  © ... => Світлана Рачинська 

Йой! Я аж зашарівся, чесно! Дякую - так уже захвалили мене, Світланко! Приємно звісно ж! 

 29.05.2013 17:17  Світлана Рачинська 

Завжди здавалось, що сам процес кохання не настільки затяжний)))........
І не вірилось , що п"ять хвилин можна так описати майже в п"ятнадцяти сонетах.... Наче круговорот води у природі))) І жінка, яка достойна носити цей вінок на голові, не звичайна жінка, а королева!!!!!!! І вінок цей зовсім не вінок , а корона!!!! Гарна, творча, жива, витривка ваша робота, Романе))))))) Плюсую своїм твердим чудово)))))))
P.S. Я думала, що тільки ми - жінки, можемо так довго і красно про це розповідати....... 

 29.05.2013 13:55  © ... => Олександр Новіков 

Дякую! Так, погоджуюсь)) 

 29.05.2013 13:37  Олександр Новіков => © 

Приєднуюсь, праця конкретна, загалом сподобалося, тільки приставка еро оскому набила 

 29.05.2013 09:57  © ... => Тетяна Белімова 

Дякую, Тетянко! От, вирішив спробувати - писалося майже тиждень. Сам не надто задоволений результатом, але тему, яку (зазвичай) обрав - надто вузька для такого об"єму. Тому - маємо те, що маємо! Радий, що пам"ятаєш))) Неодмінно зустрінемось у столиці!) 

 29.05.2013 07:54  Тетяна Белімова => © 

Велику роботу ти зробив, Ром! Приємно й лячно якось навіть - серед нас є такі люди, здатні на чудеса поетичної майстерності!..
На жаль, через брак часу прочитала лише початок, обіцяю - прочитаю пізніше!)))
Поки, Ром, дощі... але я пам"ятаю твоє прохання))))))))))))))))))))