МІЗЕРЕРЕ – п’ятдесятий псалом Давидів (покаянний)
художній фільм «Мізерере», Франція – Бельгія, 2013 рік
І по множеству щедрот твоїх очисти беззаконня моє.
Найпаче обмий мене з беззаконня мого і від гріха мого очисти мене»
Псалом п`ятдесятий
У квітні 2014 року у Києві стартувала одинадцята «Французька весна» – багаторічний культурний проект, завданням якого є популяризація в Україні сучасної культури Франції. 3 квітня стартувала кінопрограма «Французької весни» у столичному кінотеатрі «Київ», у рамках якої здійснюються покази фільмів «Висельники» Ентоні Марсіано, «Мізерере» Сільвена Вайта, «Аттіла Марсель» Сільвена Шоме, «Зупинись або ж я продовжу» Софі Фієр, «Китайська головоломка» Седріка Капіша, «Набережна Орсе» Бертрана Таверньє, «Дипломатія» Фолькера Шлендорфа і «Жакі в королівстві жінок» Ріада Сатуфа.
«Мізерере» – це канонічний твір католицької церкви, що являє собою п’ятдесятий (покаянний) псалом, покладений на музику італійським композитором Григоріо Аллегрі. Зазвичай цей твір виконують у Велику середу Страсного тижня (у цей день усі християни згадують Юдину зраду, а також грішницю, яка омила сльозами ноги Христа й обтерла їх своїм волоссям і дорогоцінним миром). Таку саму назву має і фільм режисера Сильвена Вайта, який побачив світ у Франції в 2013 році (головні ролі виконали Жерар Депард’є, Джої Старр, Рюдігер Фоглер, Хелена Ногуерра, Марта Келлер).
«Мізерере» – екранізація однойменної книги відомого французького письменника Жана-Крістофа Гранже (2008 рік). Слід зазначити, що славу й визнання цьому авторові приніс бестселер «Пурпурові ріки», за мотивами якого сам Гранже створив пізніше сценарій, а також написаний ним сценарій до фільму «Відок». Жанр «Мізерере» визначають як трилер із елементами детективу і містичної драми. Дія картини розгортаються приблизно у наш час у Франції, хоча фільм має ще одну часову й просторову проекцію: таємниця ряду загадкових вбивств, що відбулися у сучасному Парижі, має свою історію, яка сягає страшних часів диктаторства Августо Піночета у далекому Чілі.
Розбите вітражне скло у старовинних храмах, ніби видерті барабанні перетинки убитих і однакові відбитки дивного взуття не менш дивного, як для вбивць, тридцять шостого розміру (отже, вбивцями можуть бути якісь ліліпути чи то карлики, а може, …діти???). Колишній поліцейський пенсіонер Кастан є прихожанином храму, у якому відбулося перше загадкове вбивство. Він усе своє життя поклав на боротьбу зі злом і, звісно ж, не може залишитися осторонь. Кастан розпочинає власне розслідування. А от його мимовільний «напарник» – офіцер Інтерполу Френк Салек – зовсім невипадково прибуває із Леону до Парижу, аби розслідувати ці загадкові вбивства. Окрім дивного татуювання на шкірі, Салек має жахливі спогади про власне чілійське дитинство. Він не лише прагне помсти і реваншу за себе і свою знищену родину, а й, власне, пішов у поліцейські для того, аби його «історія» ніколи і ні з ким не повторилася! Саме так виглядає зав’язка картини.
Два випадкові напарники у справі розслідування містичних вбивств дуже різні, на перший погляд. Між ними – раса, виховання, інакший цивілізаційний досвід, зрештою, цінності і світогляд. Але є й те, що їх об’єднує. Це двоє самотніх чоловіків, викинутих у силу різних обставин на маргінес життя. Кастан страждає після смерті коханої дружини, Салек - від ранньої дитячої втрати родини, яка визначила морок і нічні жахи усього його подальшого існування.
Проблеми, що їх порушують автори «Мізерере», набувають глобального і навіть загальнолюдського звучання. Протистояння добра і зла тут набуває цілком виразних вимірів. Зло – це прояви тоталітаризму і нацизму, паростки яких, дивом уникнувши покарання після ІІ світової війни, зійшли у засекреченій «Колонії» в Чилі (саме тут вцілілі нацистські лікарі передають «досвід» чілійським «колегам»). Добро ж – це колишні в’язні «Колонії», які прагнуть перервати злочинний ланцюжок дослідів і експериментів над людьми.
«Мізерере», цілком зрозуміло, не лише музична тема, що обрамляє фільм, а є, у першу чергу, сюжетоутворюючим елементом: церковний хор і хор дитячого притулку виконують цей твір; колись під його супровід відбувалися тортури і страти у страшній «Колонії». Водночас «Мізерере» увиразнює посил картини. Покаяння і спокута гріхів нацистів – загальна справа усіх демократичних держав (чи не з їхньої вини і по недогляду злочинцям вдалося уникнути кари?), і від них залежить, аби це ганебне явище назавжди було стертим зі скрижалей історії!
Завершення картини є символічним: колишній кат «Колонії» став жертвою поширеної там практики оглушення; діти звільненої нео-«Колонії» щасливо розбігаються у різні боки від ненависної будівлі таємної лабораторії. Цих дітей багато і вони різні. Серед них є і білі, і чорні, і жовті (цим самим автори «Мізерере» ніби підкреслюють перемогу над нацизмом у його расистських вимірах). Але водночас серед дітей, звільнених із страшної піддослідної станції, є і ті самі учасники дитячого хору… А це значить, що зло все таки продовжує поширюватися і далі? Чи це означає, що зло переродилося у добро, ще перебуваючи у своїй первинній дитинній стадії? Вирішувати глядачу…
Фільм буде цікавим глядачам, які люблять інтелектуальне плетиво інтриг, перемежоване погонями – втечами, що додають гостроти і адреналіну. Також варто наголосити на чудовій грі підібраного акторського складу (від заворожуючої Хелени Ногуерри просто не можливо відірвати очей! якби всі працівники Інтерполу були такими… злочинність би впала до нуля! хіба ні?) «Мізерере» не варто рекомендувати до перегляду неповнолітній аудиторії, літнім людям, а також тим, хто має нестійку психіку.
Київ, 4 квітня 2014 року
