Ми є...
Ми є… ніби просто з тобою є за’вжди і всюди…
Шукаємо збіг візерунків на лініях долі,
І дико, коли не знаходимо – сковує груди.
Зізнайся, від цього знання ти ще не збожеволів?
Ми є… але ні… то насправді було аніразу…
Ні тут - і ні там, не збігаються координати,
І, майже змирившись, хоч часто доходить до сказу,
Без сенсу вдихаємо нових людей аромати.
Ми є… в кілометрах таких ще незграбних дистанцій,
В словах непочутих, що ранять не гірше від списа.
Ми – поміж усіх зрозумілих нам станів й субстанцій…
Візьми себе в руки – й душею на мить дотягнися!
Ми є… я і ти.. ти і я… і, коли така воля,
Від правди втрачати нам розум в щоденних руїнах:
То я збожеволію, знай, коли й ти – збожеволів
Від вибуху в серці взаємного адреналіну!
26 березня 2014 р.
