Псалом 139
з рубрики / циклу «Християнська таматика»
Мій Бог! Ти мене до глибин моїх знаєш,
коли я сиджу, чи підвожусь на ноги,
і думку мою наперед осягаєш.
В дорозі я, чи на спочинку, Ти, Боже,
Пильнуєш навколо і тверду правицю
Свою наді мною простяг милосердно.
Високе знання Твоє, - людською міццю
не можна його осягнуть достеменно.
Куди я від Духа Твого помандрую?
Куди я сховаюсь від Божого ока?
На небо? Ти там. До шеолу впаду я?
Ось Ти і в шеолі знаходиш глибокім.
Чи вдаль понесуся на крилах зірниці,
спочину без Тебе край синього моря, -
мене пильнуватиме Божа правиця:
рука всемогутня з людиною поряд.
Коли б я сказав:"Тільки темрява вкриє
від Тебе мене", та не буде такого,
бо темрява ночі як день пломеніє,
як світло - пітьма для Всевишнього Бога.
Бо нирки мої Ти вчинив і в утробі
зіткав мене всього довершеним плодом.
Діла дивовижні лишаєш по Собі,
Тебе прославляю, величу. Та, згодом,
і кості мої не закриті для Тебе,
коли в потаємних підземних глибинах
я витканий був, мій зародок на небі
Ти бачив, мій Боже, Своїми очима.
І дні мої числяться в книгах небесних
коли ні один з них іще не приходив.
Я вражений величчю відань безмежних,
думок Твоїх розсип ціную. Мій подив
і захват від Тебе, з моєю хвалою,
з пробудженням раннім від сну відправляю.
Коли прокидаюсь, то я ще з Тобою.
До Тебе прохання сердечні звертаю.
Якби Ти безбожника вразив! О, небо!
А ви, кровожерці лихі, відступіться
від мене! Підступні слова їх про Тебе,
У задумах марних не хочуть спиниться.
Отож, ненавиджу Твоїх ненавидців,
Твоїх заколотників бриджуся, Боже:
ненависті чаша налита по вінця, -
вони вороги мені!.. Господи! Можеш
пізнать моє серце, вдивившись очима
в твердиню думок моїх, задумів скелю.
Побач, чи не йду я дорогами злими?
Скеруй мене шляхом у вічну оселю!
Донецьк, 15 квітня 2007 рік
