ТАНГО
Танго… Танго! Що це? Просто танець чи розмова двох? Танго – це лише тіло, чи не так? (Але ж бездушність не сумісна із універсальною мовою кохання!). Напевно, танго – це те, що я – ти – він – вона – всі – ми чекаємо від кохання!
Я хочу розказати тобі про моє танго! Моє-твоє танго! Слухай!
Ось я наближаюся до тебе (я не в силі відірвати від тебе очей! але мої вуста суворого зімкнуті – жодне пристрасне слово віднині не злетить з них! лише рух! рух і музика!). Я довіряю тобі! Дивися, як і довіряю тобі – повністю у твоїх руках (і моя сукня з відкритою спиною – теж для тебе!)
Я прогинаюся під твоєю вправною рукою – ти тягнешся до мене вустами! Я вдихаю тебе, твоє тіло – ти тримаєш мене на подиху від себе (не більше і не менше!)! Ти тримаєш мене! Я у твоїх руках! Я цілком і повністю у твоїх руках! Добровільно! Тому що… тому що я хочу цього!
Крок, ще крок – ми рухаємося синхронно, та все ж я трохи попереду. Ти ведеш – я підкоряюся (я підкоряюся? хм… то лише тобі так здається!)
А ти? Ти такий сильний! Твої руки вправні і досвідчені, твої рухи витончені, легкі, виразні! Ти красивий! Я не можу відірвати очей від тебе! Але… ми вже так давно танцюємо… А я… я хочу більшого! Тому я йду від тебе! Я втомилася чекати – це все слова! Порожні обіцянки! Я тобі більше не вірю! Я вириваюся з твоїх рук, але ти не відпускаєш мене! В останню мить ти ловиш мою руку, притискаєш до себе! «Не йди!» – промовляють твої очі так виразно, а вуста зімкнуті в одну сувору лінію (ти мовчиш, як і я!)
- Не йди! Давай почнемо все спочатку, – ти мовчиш, але музика твого – мого тіла… Хіба не більша вона за всі слова? І чи здатне щось передати наше кохання краще за це наше танго???
Київ, 6 квітня 2014 року
