27.04.2014 00:55
for all
210 views
    
rating 5 | 2 usr.
 © Журенкова Лариса

КИРПАТИЙ ЯНГОЛ

Василеві вже давно нічого не снилося. Може тому, що давно виріс і перестав вірити в мрію. А в дитинстві він міг годинами уявляти себе маленьким янголом, що  робить добрі справи. Які? Ну ось, наприклад, рятує від пожежі людей у будинку. Вогонь швидко пробирається до квартири, лиховісно дише, мов триголовий дракон, жаром, але тут зявляється він – кирпатий янгол – і виносить на руках мале дівча, що забилося з переляку десь у віддалений кутичок кімнати. Йому тиснуть руки, обіймають, а він щасливо посміхається до людей.

            Василь давно перестав посміхатися. Коли це сталося? Може,  тоді, коли від нього пішла дружина з маленьким сином. Чому вона так зробила? Навіть наодинці із собою чоловік не міг зізнатися у своїй слабкості – пристрасті до спиртного.

            З дитячих літ Василько мав характер мякий та спокійний. А йому так хотілося стати схожим на сусідського хлопця Мишка. О, тому пальця до рота не клади – відкусить! І за словом до кишені Мишко не ліз, і кулаки мав залізні. Що не так – зразу одкоша дасть. А коли підріс, то дворові хлопці його навіть боялися, а дівчата так і липли, мовляв, не дасть образити іншим. Правда, і сліз дівочих тоді чимало пролилося через того ж Михайла. Але то вже інша історія…

            А от Василь довго чомусь не ріс – був найменшим у класі. Тому й перепадало йому від однолітків частенько. Не те щоб били, але ображали за зріст та за спокійну вдачу. У десятому класі Василь однак добряче здивував товаришів – після літа як на дріжджах виріс. Високим зробився, показним. Від колишнього Василька лишилася тільки мякість характеру. Мабуть, з тих пір і покохала його Оленка – відмінниця й перша красуня класу. Через декілька років молоді побралися, а потім і синочок у них знайшовся, Сашко, копія батько, тільки волоссячко біляве, як у нього в дитинстві. «Та то нічого, ще побіліє», - тішився Василь сином.

            Олена сиділа в декретному, а Василь (якраз інститут закінчив) почав шукати роботу. Та чи хороша робота не траплялася, чи погано шукав, як брала на кпини його теща, але сімї прийшлося тяжко. У малого якраз лізли зуби, він кричав ночами, стомлена й знервована Олена сновигала, мов привид,  квартирою від плити до ванної, до Сашка й знову до плити. Грошей катастрофічно не вистачало, тож  Василь вирішив не перебирати харчами, а піти працювати на місцевий базар вантажником. То нічого, що не престижно, що після вишу, що сусіди сміятимуться. Треба було рятувати сімейний бюджет.

            Нові колеги з першого ж дня наполягали: «Проставляйся, Васю, у нас такий закон!» - «З першої зарплати», - видавив, щоб відчепилися. Отоді-то, коли отримав зарплату, Василь і випив уперше. Якась тепла хвиля приємно розлилася по його тілу, кудись на задній план відсунулися й щоденні турботи, і стомлена дружина, і в’їдлива теща, і крикливий малий Сашко. «Ой, як добре!» – думалося чоловікові. І уже не здавалися масними заяложені анекдоти, які вилітали із беззубих ротів добірного товариства у прокуреному приміщенні брудної підсобки. Пляшки горілки здалося мало, тож купив ще і ще…

            Десь серед ночі двоє друзів притягли напівживого винуватця свята додому, буквально затягли його до квартири, промовляючи до заплаканої Олени:

            - Приймай, жінко, хазяїна!

            Що було далі, Василь не пригадує, але вранці розколювалася голова, нило все тіло, терзали муки совісті й мучила спрага. Тоді він дав слово і собі, і Оленці, що пити більше ніколи не буде. Але тримався недовго, бо скоро у Петра святкували день народження, потім у Валерія помер тесть, а там Сергій вийшов із лікарняного. І пішло, і поїхало … Не було й дня, щоб Василь не випив. Тепер уже він, наслідуючи своїх приятелів, кричав до Олени: «Зустрічай господаря!», а коли дружина робила спроби достукатися до його сумління, рявкав: «Хто в домі хазяїн?». На запитання про гроші рубав: «Мої гроші, на свої й  пю!»

            Одного разу захмелілийВасиль штовхнув Сашка, той аж відлетів убік, а на дружину, що стала на захист малого, підняв руку… Більше він своїх не бачив.  Скільки з тих пір вже минуло часу? З півроку, мабуть. Зразу тримав марку (хлопці підказали), потім так щось у грудях защеміло, коли побачив молоду маму з хлопчиком і згадав про маленького сина та дружину. Тоді наплював на амбіції, купив навіть букетика тюльпанів, а малому -  машинку. Звісно,  для хоробрості перекинув чарку. Ні теща, ні дружина на поріг не пустили. «Нам пяниця-батько не потрібний», - відказала тоді Олена.

             А от сьогодні, на диво, наснився Василеві сон. Та чудний такий. Ось біжить він, кирпатий, світловолосий, мов кульбабка (як Сашуня, його синок, -  копія!) та по білій-білій хмарці. А позаду за плечима в нього, не повірите, крила! Справжнісінькі білі крила! О, то він уже не Василь, і не Василько, а  янгол, якому треба пильнувати, що ж там на землі робиться.

            Пролітає він, кирпатий янгол, повз той двір, де минуло дитинство, і бачить неголеного, брудного чоловіка невизначеного віку у витягнутих на колінах спортивних штанях. У ньому впізнає колись красивого Мишка, його однокласника. Та що це? П’яний Михайло здіймає ножа над своєю дружиною і перерізає їй  з ревнощів  горло. А віддаля плачуть двійко діток – хлопчик і дівчинка, які водночас втратили і матір,  і батька. Одвічна туга й німий біль поселилися в їхніх очах…

            Пролітає янгол через цвинтар, розглядаючи останні прихистки тих, хто пішов у небуття. Серед доглянутих могилок – декілька занедбаних, на них навіть памятничків немає, тільки тимчасові таблички. Вдивляючись у них, янгол помічає дати їхнього короткого життя на цій землі. Це ж поховані його друзі по роботі! «Чому  так мало їм відміряла доля?» - думає він.

            - Вони самі  обрали свій шлях, бо господарі свого життя», - почув голос зверху як відповідь на своє запитання.

            Серед написів знаходить і своє прізвище: «Коваленко Василь Іванович. 1990 – 2014». «Так це ж моя могила!» - жахається янгол. І бачить, як до неї підходить молоде подружжя: він і вона, з маленьким хлопчиком на руках.  Юнак – точна копія його, Василя. «Сашко, мій Сашуня! - здогадується Василь. - Такий дорослий! А на руках мій майбутній онук!»

            - Мама каже, що тато був розумним і добрим, але горілка його згубила (це Сашко).

            «Ні, я не хочу такого кінця! Я оберу інший шлях!» - закричав Василь уві сні й прокинувся.

            Перше, що він зробив, то це пішов до ванної й поголився. Прийняв душ, зробив зарядку (забув, коли й робив), роздивився вусебіч.

            Лише під вечір відшкріб, відмив усю квартиру, поставив на плиту чайник, узяв до рук мобільний телефон.

            - Оленко, ти тільки не клади слухавку… Від сьогодні у нас із тобою все буде по-іншому! Я знайду нормальну роботу, і через тиждень, люба,  приїду за тобою й нашим сином. Ти віриш мені?

            Певно, на тому кінці він почув обнадійливу відповідь, бо щаслива усмішка засяяла на його обличчі, а по щоці повільно стікала скупа чоловіча сльоза.

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись