Гра
- Стій!... Я кохаю тебе більше, ніж все своє життя… Ти для мене все.. Все саме найкраще і найдорожче що може бути у світі – з жалем повторював Він, стоячи на колінах перед нею. Він тримав її за руку, а вільною рукою тримаючись за серце болісно повторював – Я присягаюсь перед тобою, що я не зможу більше нікого покохати по-справжньому, окрім тебе.. Я буду або сам, або один.. Я кохаю тебе..
- Я тобі сьогодні вже все сказала! Не люблю я тебе! Не люблю!.. Ти думаєш тільки про себе і особисті почуття… Ти не розумієш, що коїться у мене в душі. Мені зараз не до стосунків.. Ти це можеш зрозуміти, чи ні?! –холодно відповіла Вона.
Він – в минулому харизматична осбистість, великий мрійник-револіціонер, який хоч і був низькорослий, але в далеких сподіваннях бачив себе великою людиною, що зможе за собою повести народні маси, яких Він зможе переконати… Цей фанатизм його супроводжував майже все життя, яке він прожив. Серед близьких завжди відрізнявся різкістю, холодним та твердим характером. Його слово – закон, і нехай хоч хтось знаходив сміливість суперечити йому, загартований життям Він,
здавалося, був готовий до будь-яких труднощів, що стануть на його шляху.
Витримка, наполегливість, цілеспрямованість – чи не єдині найвиразніші риси його характеру.
Не встигли ще загоїтися рани, які принесла, задавалося би тепла, але насправді люта, зла та ненависна зима, яка докорінно змінила долі багатьох людей, забрала не один десяток життів і полишила кожного один на один зі своїми турботами, проблемами та невиправданими сподіваннями.. Він теж важко переживав наслідки тієї суворої зими, яка не оминула і ту, молоду та невзрачну долю, докорінно змінивши його життя, яке не так вже й довго тривало. Здавалося б, та лють, той холод, той біль, той жаль вже в минулому і час почати нове життя, зміцнивши до цього й стійкі позиції та погляди. Але все виявилося геть-інакше : в його життя з’явилася «Вона»..
Можливо, на початковому етапі це була мимолітна симпатія, яка от-от має закінчитись, що все це не варто пережитого й втраченого в минулому житті, та серцю не накажеш.. «Вона» заполонила його серце, ставши сенсом подальшого життя у нього.
Тепер його неможливо впізнати : зовні, здавалося б, одна й та сама людина, але в душі у нього відбулися докорінні зміни. Колись сильна особистість, яка ніколи не давала приводу до болю, стала звичайним страждальцем, загнаним в глухий кут, виходу з якого, на жаль, немає.
Саме почуття зробили такий крутий поворот в його житті, де не було місця найвищий степені людської свідомості – кохання. Рано чи пізно воно все одно би постукало в його двері і не відомо, чи відкрилися би вони повністю, або ще більше зачинились, як цього разу, коли це божественне почуття заглянуло до нього в гості.
- Пам’ятаєш, ти колись дала мені можливість виправдати свої почуття? Дай мені скористатись нею, дай мені шанс.Я розумію, на даний момент я не можу дати всього того, що ти потребуєш, але треба трохи зачекати, зовсім трохи! Я благаю тебе, дай мені скористатися такою нагодою
- Я нікому не буду нічого давати – було чутно з її вуст – мені нічого в цьому житті не потрібно! Взагалі нічого.. Мені зовсім не до твоїх почуттів, я й без них маю безліч турбот, як тобі цього не зрозуміти?!..
- Але ж…
Вона раптово з’явилась у його житті, але ця, хоч і зовсім коротка мить першого знайомства ніколи не полишить його серце. На перший погляд, вона звичайна дівчина, яка майже нічим не відрізняється з-поміж інших, але все ж таки в ній є те, що змогло знайти ключі від серця цієї холодної, невзрачної та різької людини, для якої кохання взагалі не мало ніякої ваги у порівнянні з фанатичною ідеєю, в яку Він був закоханий до цього. Саме вона, та чудова, чарівна зеленнока дівчина зробила його життя різнокольоровим, яке в перше за все своє існування відчуло справжню радість та щастя. Її чарівний погляд, ніжні вуста, неперевершена постать – чи не єдині чари, які заворожили його свідомість. Відкритість, щирість та духовність, як на той час здавалось, і стали головним аспектом в його почуттях до неї.
- Зрозумій, таких як я багато на цьому білому світі. Ти ще зможеш знайти ту людину, якій ти зможеш дати все те, що зараз хочеш присвятити мені.. Я не готова до цього всього. Мені це дико.. – спокійнішим тоном відмовила вона.
- Ти теж зрозумій, мені потрібна тільки ти.. Жодна людина у Світі не зможе більше ніколи подарувати мені те почуття, яке зветься коханням. Саме ти та людина, з якою я бачу своє подальше життя – і знову промовивши ці слова, Він одказав – Або моє серце буде належати тобі, або воно залишиться самотнім до того моменту, як воно перестане битись і зупиниться на віки. Життя одне і ти теж одна, та дівчина мрії, дівчина мого життя. Я тобі присягаюсь, як тільки я буду впевнений в тому, що зможу зробити тебе щасливою, я дам про себе знати і я заберу тебе, де б ти не була, в якій завгодно точці нашого Богом даного світу.
- А чи спитав ти мене, чи буду я хотіти цього? Чи не буду я й без цього щасливою, без тебе : твоєї присутності та знаків про те, що ти є..
- Але ж ….
І раптом, перед його очима пронеслись всі спогади, за проведений разом із нею час, самий найкращий, самий найщасливіший в його житті. Перше знайомство, де Вона одразу наповнила чашу його радості та рутинного буття. Саме це знайомство докорінно змінило його подальші погляди на гірке бувале, жалісне сьогодення і подальше майбутнє.. Знаки взаємності, зацікавленості та порозуміння ще більше зміцнили його позиції стосовно всього того, що він відчував до неї. Тепер це було не просто зацікавленістю до людини, не якоюсь там швидкоплинною та згасаючою сипатією, а справжнім солодким почуттям закоханості, яке з кожним днем робилося ще більшим і більшим, міцнішим і міцнішим. Переживаючи все це Він дійсно, за багато років зміг з впевненістю сказати : « Я щасливий!Дякую світе за те, що просто вона є в цьому житті, що хоч і на якусь недовгу, коротку мить я зможу поглянути їй у вічі, але цього достатньо, щоб почувати себе впевнено і з надією, що в майбутньому наші два, зовсім невідомі нам життя зможуть разом зв’язати один міцний і нерозривний вузол, вузол кохання та взаємних почуттів. Хоч це і короткий момент, коли я можу насолодитись нею, але це справжня «мить щастя», яку неможливо описати словами». І це ще не всі думки, які у нього виникали після кожної секунди, коди Він знаходився поруч із нею.
Але могутні почуття неможливо вічно носити в собі : рано чи пізно настає час, коли вони переповнюють свідомість закоханої людині і в решті-решт все виливається наскрізь. Настала така година і в нього, одразу як він зрозумів, що в душі тримати це просто неможливо. Наважившись на цей рішучий крок він був сповнений найприємнішими емоціями, які до того ніколи не виникали за весь час свого існування. І він це зробив…
- Спробуй забути.. Я можу видалити свій профіль із мережі, змінити номер телефону або просто зникнути із твого життя.. Ти не тільки собі робиш болче, ти мучаєш мене! – знову повернувшись до попереднього тону відрізала Вона – Зрозумій, я хочу буть сама! Сама, розумієш, сама!
- Я тобі дам таку можливість, але я хочу бути впевненим, що це не пусті слова … Тобі дійсно зараз важко, я чудово розумію твою ситуацію, сам перебував в подібній, в якій знаходишся ти. – Сказавши це він нарешті піднявся з колін і в повен зріст став перед нею – Але життєві труднощі це нормальне явище, вони були, є і надалі будуть. Але це не привід от так все різько закінчити, коли воно навіть і не почалося..
- Повір, ти не знаєш, як воно, опинитися на моєму місці, ти ще мало прожив, щоб таке казати.
Раптом, на якусь мить Він згадав важку та болісну зимню пору, де він на власні очі бачив, як душа залишає тіло, хоч і незнайомої йому людині, і йде далеко у безвість, туди, звідки дороги, на жаль, більше немає. Як він, перебуваючи в самому пеклі подій, ледь не опинився в тому місці, з якого вже ніколи не повернеш назад, до свого теплого лігва і попереднього життя… Там, де ти вже ніхто і лише написи на мармурі нагадують про те, що колись була та чи інша людина серед нас, а тепер вона пішла і ніколи більше не повернеться. Але по завершенню зими, рання весна не принесла очікуваємої радості, а навпаки, ще більш підлила жару до пекла. Попереду очікувало прощання із близькими колись тобі людьми, з якими ти провів не один день, місяць, рік разом. Які дійсно стали йому небайдужими і тут зрада, яка остаточно показала хто ким є насправді..
- Звідки тобі знати, що я пережив? Тебе не було на той час на моєму місці і ти не можеш просто взяти і одразу так різько все засудити!
- Ти так нічого і не зрозумів… - засмученим голосом відповіла йому Вона.
Все ж таки у нього вистачило сміливості: раптово він підійшов до неї ближче і обійняв настільки міцно, що аж руки відмовлялись слухати тіло. Йому стало так добре, так тепло на душі, що в мить він забув про все сказане до того і на якийсь зовсім короткий час повернувся назад, коли все тільки починалось, коли романтична завзятість та неземна закоханість знайшли місце в його серці. Після Він знову опустився на коліна і вимовив ці три слова, найприємніші та найбажаніші слова в житті кожної людини, які нагадують лагідний сонячний промінчик в похмурий осінній вечір :
- Я люблю тебе….
- Ну знову ти!.. Ти же сам прекрасно розумієш, що я не можу тобі сказати те ж сам, не можу! Не можу і все, бо я не хочу вводити тебе в оману.. Я тобі вже й без цього все пояснила.. Рано чи пізно ти все одно би це почув з моїх вуст, але трапилась така нагода, яка набагато пришвидшила те, що ти почув сьогодні!.. Не муч мене, я тебе прошу!
- Не кажи нічого… Просто знай, що тебе кохають, як ніколи ніхто в житті ще не кохав.. Я повторю ще раз ці слова: Я тебе люблю! Я теж ніколи не вимовляв цих слів до того моменту, як не зустрів тебе…
- Ну знову ти починаєш одне і те саме! « Люблю» для мене – закрита тема! Все, я більше не хочу до цього повертатись! Нам більше не треба зустрічатись ні завтра, ні післязавтра, геть – ніколи! Ти робиш мені тільки боляче…
Ці слова примусили ще раз його піднятись з колін, на душі Він відчував щось незрозуміле між покинутістю та байдужістю до себе, навіть з власного боку. На мить йому здалося, що він бездарна людина, шкідник суспільства, який не несе своєму оточенню користі та добра, що він «недолюдина» і взагалі, даремно прожив свій короткий вік. Усвідомлення того, що вона не хоче бути з тобою, що в неї геть-інше ставлення до тебе, не таке, яке ти маєш до тієї людини вбило його без єдиного пострілу, без нанесення фізичної шкоди. Це була смерть людини і перетворення її на істоту, в якої немає більше душі, щирості та довіри до навколишнього світу. Скрізь він бачив тільки неприязнь, ненависть та підступність. На жаль важко було зрозуміти його душевний стан, але було ясно видно – жити як раніше він більше не зможе, ніколи більше не принесе своїм близьким тієї радості, яку він мав до того, не скаже що думає насправді, стримуватиме свої радощі та болі. У нього в цю пору, власне в цю мить після почутого, коли він зрозумів, що людині, яку він кохає більше ніж все що має замість радості та щастя приніс тільки біль, стався другий день народження. Народження іншої людини, яку вже більше ніхто не впізнає.
Нарешті Він довів вже розпочате до кінця і наважився, можливо на останній крок, який міг відкрити очі на все те, що відбувається. Переступивши себе він на пряму запитав :
- Але ж.. Але ж все що було до того?! Ця взаємність, ці подані тобою мені надії, які ще більшими зробили мою любов до тебе.. Чому ти мені їх подала, чому?! Якщо ти бачила, що з цього нічого не вийде, що, можливо, це просто якась гра в твоїх руках, то навіщо було з самого початку мучити і мене і себе?! Навіщо все це було потрібно? Надії – це як ласкаве слово від лікаря до тяжко хворого, наче і віра у те, що він стане на ноги, а насправді все це усього на всього бутафорія, і врятувати його вже неможливо. Навіщо все це було….
На привеликий жаль, Він так і не почув відповіді на поставлене ним питання.
- Я тоді не розуміла, що я роблю.. – саме ці слова він почув із уст коханої людини…
На той момент вони стояли мовчики, відвівши погляд один від одного якомога подалі, можливо, їм обом було боляче дивитися один одному в очі, а можливо просто сором чи якесь непорозуміння промайнуло поміж ними. На душі обом було важко, йому через без відповідне кохання, а її просто хотілося скоріше прийти додому і відпочити після чергового робочого дня. Вони довго дивились у безодню і просто мовчали, було важко підібрати потрібні та доречні слова у цей хоч і доволі теплий світлий літній день.Було враження, що настала пізня осінь, з опалим листям, як залишені частинки людської душі, з грозою, яка нагадувала суворий та неприступний голос і суворим виєм, який попереджав про скорий прихід своєї наступниці – зими. Момент відлиги постійно змінювався приходом холодів, які все більше і більше підводили чи тільки початок нового сезону, або довгу-довгу довгу осінню пору, яка так і передувала наступу зими. Холод, що промайнув між ними, був незрозумілим.. Наче завжди перехід між двома сезонами дається не одразу, але те, що колись нагадувало завершення весни і скорий початок довгоочікуваного, ласкавого та бажаного літа, повернулось далеко назад.
Він знову наважився підійти до неї і обійняти її і вона покірно обійняла його у відповідь.. Вони продовжували мовчати й далі. Їм вже не було чого сказати.. Наблизившись до вуха, Він знову повторив ці слова :
- Я кохаю тебе …
Але вона вже мовчала..
Вже була пізня пора, от-от наближувався початок нового дня. Місячне сяйво як навмисне світило на них.. З боку, вони здавалися чудовою закоханою парою, але насправді все було набагато складніше. Він її міцно тримав, як немовля тримається за матір, йому хотілось просто бути з нею і не полишати її ніколи. Вона же на той час покірно трималась за його шию, а він і далі мовчав..
- Пускай… Я хочу прийти відпочити….. – раптом одмовила вона..
Він покірно виконав її прохання.. Вона вже мала йти, але він навздогін повторив ту фразу, яку попри всі негаразди, невзаємність та інші життєві тяготи готовий був повторювати її вічно:
- Я кохаю тебе!!! – ледь не у весь голос вигукнув він…
Вона зайшла у двір, а Він, провівши її поглядом повернувся назад і пішов … Час був пізнім, незабаром мав піти останній поїзд з платформи підземки, але він не квапився повертатись до себе додому. Рапотом все те, що колись здавалось йому рідним та близьким стало огидним та геть чужим. Він просто йшов, незнаючи куди і навіщо. Він просто йшов… І от знову промайнули спогади про ту зиму, яка все докорінно змінила і він вирішив повернутись на те місце, звідки його душа могла піти у вир.Раніше йому було боляче повертатись на це місце, але тепер задля віддачі належного перед тими, завдяки кому він стоїть на Богом даній землі він пішов. Закурюючи сигарет сам до себе він вимовив такі слова : « Складна вона, ця гра, що життям зветься…» і зник у столичній підземці...
