На грані живого і мертвого

Микола та Олександр ще з першого курса стали улюбленцями як студентів так і викладачів. Про їхній науковий хист знали не лише в інституті, а й поза його межами. Кожен з хлопців мав по низці наукових публікацій.

Микола закінчив розробку єдиної наукової теорії поля «фізика ефіра» і надрукував ці матеріали в журналі «Молодий науковець». В цій теорії довів, що свідомість, мислення, мозок людини та ефір – це матерії пов’язані одна з одною. Для того, щоб довести це, в основу своїх досліджень він поклав теорію ефіра, яка стверджує, що ефір і корпускулярна матерія (хімічні елементи) пов’язані і цим самим атоми та молекули корпускулярної матерії є невід’ємними частинами як і клітин живої матерії, так і структурних решіток неживої матерії. Тобто атоми та молекули у кожній матерії є незмінними, а міняється тільки сама матерія, в залежності від кількості різних атомів у її молекулах. Мозок – це одна кількість атомів у молекулі, а свідомість та мислення – інша кількість. Мозок – жива матерія, свідомість це – фізична, а мислення – фізико-хімічна матерія. І функціонують вони як одна система, об’єднавши в собі живу і духовну матерії з різною кількістю однакових атомів у їх молекулах.

Коли Микола познайомився із науковими творами авторів теорії поля ефіра – дійсними членами Міжнародної академії біоенерготехнологій, все стало на свої місця. Теорія поля ефіра дозволила молодому науковцю зазирнути по-новому в біологічні процеси, які проходять в живих організмах, та створити єдину теорію поля: «фізика ефіра».

Олександр надрукував у газеті «Фантастична Україна» свій науковий твір «Співіснування живої і неживої матерії». Взяв за аналог звичайного павука і оцінив його самого як біологічну систему, а павутиння (пастка для жертви) розглянув як технічну систему, з якої інформація про жертву надходить у його мозок.

На останню лекцію з фізіології, яка закривала навчальний рік, з’явився професор Володимир Никифорович Томенко, декан фізіологічного факультета. Йому було тридцять чотири роки. Чорноокий брюнет середнього росту у світлому костюмі та чорних черевиках. Викладач дав йому слово.

– Шановні студенти! Випускники! – звернувся він до аудиторії, підкреслюючи значимість своїх слів. – Прийшов час, коли кожен із вас здаватиме державний екзамен, щоб потім пройти практичний шлях в інтернатурі і отримати диплом лікаря. Цю урочисту подію ви повинні запам’ятати на все життя і, ставши кваліфікованими спеціалістами, зможете не тільки лікувати, а й продовжити ще термін життя людини – зробити її невмирущою. І я хочу, щоб з цієї нагоди студентка вашої групи Сніжана Ткаченко, відома поетеса, прочитала вірш. Давайте оплесками її попросимо.

Сніжана під буремні оплески вийшла і стала читати вірш:

МАГИ ЖИТТЯ

О, лікарі, люди у білих халатах!

Ви є інженери процесу живого, 

Який відбувається в світлих палатах –

В душі, у якій поселилась тривога…

Ви є фахівцями природи живої, 

Що нас клонувала в своїм автоклаві.

Вона – Берегиня, а ви – її воїн!

Їй честь віддаєм. Вас — лишаємо славі, 

Що ставить діагноз суттєво й відверто:

У біосистемі живій, не в технічній, 

На рівні молекул, що мають безсмертя, 

На рівні клітин, генеруючих вічність!

Ви здатні процес розпізнати спочатку, 

Щоб визначить атом, хворобу ведучий, 

Й на нього накласти цілющу печатку, 

Щоб став пацієнт назавжди невмирущим!..

…Надіти халат це — сприянню подія!

О, маги Життя, не запляміть халата.

Завжди пам’ятайте: у ваших лиш діях

Звучатиме клятва із уст Гіппократа!

Під такі ж оплески Сніжана сіла на своє місце, а професор, подякувавши дівчині, продовжив свою розмову:

– А тепер хочу розповісти про приємну подію, яка відбулася у стінах нашого інститута. Вчора рада вчених нашого інститута обговорила дві наукових роботи студентів вашої групи: Миколи Опанасенко та Олександра Світозаренко. Вчені дійшли висновку, що кожна із цих наукових робіт – це вже майже готова докторська дисертація. Залишаються лише формальності: вступити до аспірантури і захистити дисертації на докторський ступінь. Це перша новина для нас, а друга приємна новина – для цих випускників, – продовжував професор. – Колумбійський інститут Нью-Йорка запрошує вас обох, молоді люди, на Симпозіум, що має назву «Мозок людини – фіксатор свідомості», – повідомив професор. – Поїздка за рахунок нашого інститута. Так вирішив ректор нашого інститута – Володимир Іванович Котляр, а дату проведення симпозіуму отримаємо завтра зранку. Тож приходьте до мене рівно о п’ятнадцятій годині, поговоримо про цю поїздку. До побачення, – сказав професор і вийшов.

Аудиторія стала заповнюватися шепотом – студенти загули, як бджоли у вулику, обговорюючи новину.

– Ну, що, Микола, будь ласка, виходь і розкажи нам експромтом, як ти збираєшся розкрити цю новітню тему. Зможеш? – запитав викладач.

– Спробую, – сказав хлопець і вийшов до дошки.

Він стояв перед студентами і уявляв, що перед ним науковці з різних країн, які з’їхалися у Нью-Йорк. Група затихла і стала слухати.

– Скажу так, якщо мозок людини є не конструктором, а всього лише фіксатором свідомості, то всіх людей нашої планети можна уявити як величезну секцію телевізорів у салоні електронної техніки. Телевізори, звичайно ж, на різний смак і колір. Вони згруповані за зовнішнім виглядом, функціональною схожістю і товарною ціною, але кожен з них транслює в будь-який момент часу свою власну телепрограму. Ясна річ, головне в цьому випадку – не сам салон, не телевізор, а програма. Тобто головне те, що говорить нам універсальна свідомість, абсолют, – закінчив Микола. – Це моя тезова думка, яку я буду розвивати і обґрунтовувати. Дякую за увагу, – сказав Микола і пішов на своє місце.

– А ти, Олександр, теж маєш щось сказати нам по цій темі? – запитав викладач.

Хлопець вийшов до дошки, обвів очима своїх слухачів і, дивлячись в очі Сніжани, став говорити.

– Почну з того, що головний мозок складається з великої кількості нейронів пов’язаних між собою синоптичними зв’язками. Завдяки взаємодії цих зв’язків нейрони формують складні електричні імпульси, які починають, генеруючи, формувати нову матерію – матерію мислення. Саме ця матерія виконує функції не лише контроля за діяльністю всього організма, а й обробляє сенсорну інформацію, що надходить у мозок від всіх органів чуття. Мислення як самостійна матерія – одна з різноманітних функцій свідомості. Є в її складі ще така самостійна матерія, як матерія мови, котра виконує функції сприйняття і генерації мови. Ось чому мозок людини є фіксатором свідомості як абсолюту, – закінчив свою думку Олександр.

Дзвоник сповістив про закінчення лекції, і Олександр пішов на своє місце. Його зустріла Сніжана і, підвівшись, як завжди навшпиньки, обняла і смачно поцілувала. Потім вони удвох вийшли на вулицю, де біля входу в інститут на них уже чекали Микола з Андріаною та Петро з Маргаритою, і включилися в їхню розмову, продовжуючи фантазувати на цю тему.

10.04. – 11.04.2013.

м.Дніпропетровськ, 10.07. – 11.07.2013 р.